КАМ’ЯНЕЦЬ ПОЕТИЧНИЙ (1584-1917 РР.)
Почнемо з 1584 р., коли польський поет, яскравий представник ренесансної літератури XVІ ст. Себастіан Фабіан Кльонович написав латинською мовою поему «Roxolanіa» («Роксоланія»), яку повністю присвячено Україні. Описуючи наші міста, поет не забув і про древній Кам’янець:
Славне начало твоє, –
мов цілого світу початок,
Ще як людей не було –
місто стояло грізне.
Не відомо, хто з вірмен і коли склав поетичну «Молитву за Кам’янець». Опублікував же її Гевонд Алішан у збірці «Кам’янець», виданій 1896 р. у Венеції. У перекладі українською молитва звучить так:
О, Богу бажане місто,
великий Кам’янцю!
З чотирьох боків
оточена рясними водами,
Неприступна фортеце,
збудована на скелі,
Хай пошириться на тебе
благословіння Боже!
Хай захистить Бог
плем’я вірменське,
Що в місті живе!
У липні-грудні 1815 р. російський поет Костянтин Батюшков перебував на військовій службі у Кам’янці. Тут він написав вірші «Мой гений», «Разлука», «Пробуждение», «Таврида», низку прозових творів, серед яких – «Нечто о поэте и поэзии».
Через декілька років на військовій службі в Кам’янці перебував ще один російський поет – майбутній декабрист Володимир Раєвський. У липні 1976 р., напередодні 150-річчя із дня страти декабристів, біля входу до Кам’янецької фортеці було відкрито меморіальну дошку, присвячену Раєвському.
Восени 1846 р. в Кам’янці побував український поет і художник Тарас Шевченко. Від учителя місцевої гімназії Петра Чуйкевича він записав три народні поетичні шедеври: «Пливе щука з Кременчука…», «Зійшла зоря ізвечора…», «Ой, Кармелюче, по світу ходиш…».
У 1849-1855 рр. у Подільській духовній семінарії навчався український поет Степан Руданський. У місті над Смотричем розпочалася його поетична творчість. Тут він написав балади (небилиці) «Два трупи», «Вечорниці», «Упир», «Хрест на горі», «Розмай», «Люба», пісні «Сиротина я безродний…», «Ти не моя», «Мене забудь!», «Пісня» («Не дивуйтесь, добрі люди…»), переклав із польської «Чорний кольор». 1856 р., навчаючись уже в Петербурзі, Степан Васильович написав «Лірникові думи», які розпочинаються доволі печальним описом Кам’янця:
Бідне місто тілько війни
Тяжкі споминає,
А само в собі ні виду,
Ні краси не має.
На початку 1850-х рр. у місті в державних школах для єврейських хлопчиків упродовж трьох років працював єврейський поет Авраам-Бер Готлобер, який встиг перед тим видати дві збірки віршів. Він писав переважно на івриті, а також вірші та драми на ідиші.
Творчість кам’янецьких поетів активізувалася на початку ХХ ст. Так, польська поетеса із Кам’янця-Подільського Яніна Гурська видала 1903 р. у Варшаві збірку «Poezye», на обкладинці якої бачимо місто над Смотричем. Представлені у збірці й переклади творів українських поетів, зокрема знаменитого вірша Степана Руданського «Повій, вітре, на Вкраїну», що став піснею. Ще одна збірка Гурської – «Poezye i dramata» – побачила світ 1907 р. теж у Варшаві. Рецензент до найкращих віршів збірки відніс ті, що описують принади Кам’янця і природи, що його оточує.
Кам’янчанин Михайло Гербановський 1903 р. видав у Петербурзі збірку віршів і перекладів «Лепестки». У ній, зокрема, представлено переспіви низки польських поетів, а також сонети Петрарки, вірші Сюллі-Прюдома, Генрі Лонгфелло. Знаменита поетеса Зінаїда Гіппіус віднесла кам’янецького поета до «одного из тысячи неудачных грешников» та іронічно зазначила: «Я не сомневаюсь, что душе г. Мих. Гербановского так или иначе не чужда молитва: ведь он – человек. Но молитва его, вероятно, проявляется в каких-либо иных, нам не известных формах».
На початку XX ст. поетичні збірки видавалися і в самому Кам’янці. Серед них – «Песни моря и свободы» (1905) Олександра Бондалєтова, «Одинокие думы» (1908) та «Одинокие грезы» (1914) Валер’яна Тарноградського. Незабаром Валер’ян став писати й українською мовою. Ця двомовна поетична практика, характерна для українських літераторів XIX ст., тривала половину його творчого шляху.
Збірки часом мали нестардартні назви. Так, 1908 р. в Кам’янці у друкарні Троїцького братства накладом 1000 примірників побачила світ збірка «Стихотворения старого химика. 1899-1908» якогось Я.Г.Владимирцова.