КАМ’ЯНЕЦЬ ПОЕТИЧНИЙ (1917-1991 РР.)

Продовження. Початок у «ПОДОЛЯНИНІ» від 24 серпня

Бурхливі події 1917-1920 рр. пожвавили в місті поетичне життя. Особливо на це вплинуло відкриття в жовтні 1918 р. українського університету і те, що наступного року Кам’янець став тимчасовою столицею Української Народної Республіки. Володимир Сосюра, який тоді тільки починав віршувати, згадував:

«В офіціозі Директорії «Україна» друкувались вірші Стаха (Черкасенка) і Олени Журливої. Я дуже заздрив Олені Журливій, бо Володимирові Самійленкові я що дам вірші, а він кладе їх до кишені і «забуває» про них. От хитрий дідусь. Щоб мене не образити відмовою, він ховався за свою розгубленість… Мені було дуже приємно припалювати цигарку од його люльки… Це ж із люльки великого поета…».

Згаданий вище Спиридон Черкасенко написав вірш «Наш світлий храм», присвячений першій річниці відкриття в місті уні­верситету. Дотепні вірші Володимира Самійленка постійно з’являлися на шпальтах місцевих газет «Українське слово», «Нова Україна». Серед них сцена-байка «Іванова партійність», сатиричний вірш «Громадянин», спрямований проти пар­тійних демагогів, гумористичний вірш «Апетит». В одноденній газеті «Свято По­діл­ля» Микита Годованець опублікував патріотичний вірш «Народу рідному – усе!» з присвятою університетові.

У нашому місті розквітла поетична твор­чість Володимира Свідзінського. 1920 р. в додатку до газети «Наш шлях» з’явилася його поема «Сон-озеро», у журналі «Нова думка», редагованому молодим поетом Валер’яном Поліщуком, – вірші «Знову в душі моїй…» і «Пісенька». 1922 р. в місцевій філії Держвидаву України побачила світ перша збірка Свідзінського «Ліричні поезії».

Остаточний перехід у листопаді 1920 р. Кам’янця до більшовиків, перетворення університету на два інститути (народної освіти та сільськогосподарський) хоч і по­слабили культурне життя в місті, але десь до середини 1920-х рр. воно ще буяло. Недарма літературний журнал, що побачив світ у березні 1922 р., так і називав­-ся – «Буяння». Тут, зокрема, опубліковано вірші викладача університету, а згодом ІНО, Михайла Драй-Хмари. Невдовзі він прославить місто над Смотричем у знаменитому сонеті «Кам’янець».

Від травня 1921 до травня 1922 р. секретарем Кам’янецького повіткому КП(б)У працював поет Іван Кулик. Для «Сторінки молоді» в редагованій ним газеті «Червона правда» Іван Юліанович написав вірш «Зелене серце».

У травні 1924 р. в місті стала виходити газета «Червоний кордон», в якій перші вірші надрукували Наталя Забіла, Іван Багряний, Любомир Дмитерко, Терень Масенко.

На початку 1930-х рр. літературне життя в місті пожвавило повернення Івана Кулика, який від вересня 1930 до червня 1932 р. працював секретарем райкому КП(б)У. Поет мріяв про поему «Кам’янець», але встиг написати лише уривки «Зі вступу», в яких полемізував із сонетом Драй-Хмари.

Із середини 1930-х рр. поетичне життя в місті, з якого забрали всі інститути й технікуми, згасає. Звісно, не зовсім. Перед війною у місцевих газетах «Червоний кордон» і «Форпост соціалізму» працював поет-початківець Андрій Патрус-Карпатський. У грудні 1940 р. місто з групою письменників відвідав Володимир Сосюра. У січні 1941 р. у Кам’янці побував Василь Каменський – представник «срібного віку» в російській поезії.

Під час війни у місті виходила україномовна газета «Подолянин». У її редакції працювали поети Микола Чирський (уро­дженець Кам’янця, представник празької школи в українській поезії), Анатолій Юриняк (під таким псевдонімом увійшов у літературу Юхим Кошельник), Олександр Смотрич (уродженець Кам’янця Олександр Флорук-Флоринський), Ярема Байрак (уродженець Полтавщини Харитон Бородай).

Після визволення Кам’янця від нацистів відродження його поетичного життя починається 1954 р., коли репресованому байкареві Микиті Годованцю офіційно дозволили поселитися в місті над Смотричем. Аж до смерті Микити Павловича в липні 1974 р. Кам’янець був, за влучним ви­словом Сергія Воскрекасенка, столицею байки. У місті на ювілеях Годованця побував увесь цвіт української сатири та гумору. Та й так до нього звідусіль приїжджали по мудру пораду, навколо нього гуртувалися місцеві початківці.

Продовжувачем справи Микити Павловича став кам’янчанин Микола Тищук, який видав збірки байок «Цап із каблучкою» (1977), «Страви і приправи» (1982). Посмертно вийшли його «Пес і мікрофон» (1985) та «Підкована жаба» (1991).

У 1962-1984 рр. в культосвітньому училищі викладав Борис Слюсар – автор поетичних гумористичних мініатюр, згодом автор збірок для дітей і дорослих. Популярними були пісні про Кам’янець на вірші Юхима Хаята, Людмили Очеретенко.

Хрущовська «відлига» посприяла акти­візації видавничої діяльності. Наприкінці 1956 р. побачив світ перший і єдиний номер літературно-художнього альманаху «Кам’янець-Подільський». У ньому вміщено вірші поетів-початківців Наталі Кащук, Андрія Коника, Петра Фаренюка. Друкувалися кам’янецькі поети і в альманасі «Літературне Поділля», три номери якого ви­йшли в Хмельницькому. 1963 р. у Вінниці видано колективну збірку молодих кам’янецьких поетів «Тобі одній». Серед її авторів Микола Кльоц, Афанасій Коляновський, Андрій Коник, Валерій Кузнечиков, Петро Радавчук, Анатолій Суровий, Петро Фаренюк, Юхим Шмідт, Порфирій Шурман.

Чимало майбутніх поетів навчалося в Кам’янець-Подільському педагогічному інституті, який до 1948 р. був учительським. Серед них байкар Іван Сварник, лірик і гуморист Віталій Нечитайло, лауреат Шевченківської премії Павло Гірник, автор «Періодичної системи слів» Іван Іов, Зоя Кучерява, на чиї вірші написано чимало пісень, Надія Пакулько, Сергій Пантюк.

Працювали поети і в місцевій газеті «Прапор Жовтня». Серед них Юхим Бейдер, Анатолій Ненцінський, Віра Шпильова (вірші друкувала під псевдонімом Ганна Вірич), Іван Покотило, Іван Прокоф’єв. При газеті діяло літературне об’єднання «Розмай», під такою ж назвою регулярно з’являлася літературна сторінка.

Місто, його навчальні заклади та під­приємства доволі часто відвідували поети. Серед них Микола Бажан, Ганна Чубач, Анатолій Бортняк, Володимир Забаштанський, Кость Гнатенко, Борис Олійник, Любов Забашта, російська поетеса Римма Казакова, туркменський поет Анна Ковусов.

25 жовтня 1988 р. на будинку, де народився Микола Бажан, урочисто відкрито меморіальну дошку. В торжествах узяли участь поети Іван Драч, Павло Мовчан, Петро Перебийніс, Наталя Кащук, Наталка Поклад.

Видати поетичну збірку в ті часи було нелегко. І все ж кільком кам’янчанам (окрім двох згаданих байкарів – Годованця і Тищука) це вдалося. Це Михайло Головін, який 1957 р. в Хмельницькому в тодішньому «Обллітвидаві» видав збірку «Первая встреча», Анатолій Ненцінський, який 1975 р. видав у київському видавництві «Молодь» збірку «Вірність», Іван Покотило, який 1983 р. видав у київському видавництві «Радянський письменник» збірку «Енергія». 1991 р. у Хмельницькому перші збірки видали кам’янчани Василь Столяренко («Справи сімейні»), Аркадій Браеску («У товаристві осокорів»).

Олег БУДЗЕЙ.

(Далі буде).