НАЇВНЕ МИСТЕЦТВО З ДОБРИМИ ОЧИМА

У близнюків-янголів Петі та Васі день почався як зазвичай: мама-янгол одягла їх, видала нові крильця – і полетіли братики в Небесну школу…

Але сьогодні в розкладі був предмет, який близнюки страх як не любили – людинометрія, де потрібно вимірювати ступінь тяжкості того чи іншого людського вчинку й вибирати за нього покарання… А Петя і Вася були дуже добрими янголятками, тому нікого карати не хотіли, отже, надумали прогуляти людинометрію, а натомість спуститися на Землю і політати-порозглядати все навколо. Вирішено – зроблено! Літали-літали близнюки і раптом почули жалібне квиління. Прислухавшись, побачили маленьких кошеня і цуценя, які загрузли в багнюці. Янголята блискавично спустилися й витягли малюків, хоча й довелося трохи забруднити свої крильця, і щодуху полетіли-помчали до свого Небесного дому, викупали й нагодували знайд, а ті, наївшись досита, заснули солодким-пресолодкий сном на руках у дбайливих янголят-близнюків… Брати ж сіли обговорювати, чи лаятиме їх мама-янгол за забруднені крильця, та як умовити батьків-янголів залишити у себе земних тваринок…

Таку історію мені розповіла молода й тендітна художниця Єва з величезними синьо-добрими очима, демонструючи дві текстильні ляльки, зроблені власноруч. В її ляльково-ангельському притулку є ще безліч чудернацьких витворів: принцеса на горошині на ім’я Анастасія, що увібрала в себе всю ніжність світу; ангели материнства, котрі матеріалізують любов у діток і дарують їх з небес закоханим парам; лавандові янголи, які прилітають до людей перед сном і заколисують їх, наповнюючи все довкола легким ароматом срібних казок; босоноге щастя – маленька Венера, народжена від любові Моря та Неба; закохані Мрійники, виконані в стилі бохо з домотканого бабусиного полотна й наповнені трояндовими пелюстками; янгол Жужу, що мріє стати феєю, та багато інших.

У кожної лялі – своя історія, аромат, колір, своє життя. Звідки таке незвичне хобі та по-доброму наївний, янгольський стиль роботи, цікавимося в молодої лялькарки, відомої під псевдонімом Єва Марко.

– Взагалі, за фахом я – художниця, та коли носила під серцем свого головного натхненника Марка, через шкідливі випари фарб була змушена відмовитись від живопису. Але бажання робити щось своїми руками взяло гору, так з’явився невеличкий пупсик для сина.

– Перше текстильне диво?

– Я б не назвала його першим. Це швидше повернення до нитки з голкою. Адже шити я люблю ще з дитячого садочка. В нас була швейна машинка, мені давали якісь шматочки тканини, обрізки, і я могла годинами сидіти й шити своїм лялькам одяг, так от сама себе забавляла. А одного разу, пам’ятаю, без дозволу розпустила бабусин плюшевий піджак і пошила дракончика з рожевими крильцями та довгим хвилястим хвостом.

– Іграшково-дитячий стиль не полишає й донині?

– Більшість моїх ляль не іграшкові, а інтер’єрні, тому значну увагу приділяю не лише зовнішньому вигляду, а й приємному аромату із заспокійливим ефектом. Коли набиваю ляльки синтепоном, кладу ще й сушені трави (м’яту, лаванду) в ділянці животика і додаю декілька краплинок ароматичної олійки. А буває, що повністю заповнюю середину сушеними пелюстками троянд, липою, мелісою, чебрецем. Деякі ляльки тоную кавою з додаванням кориці й ванілі. Потім ставлю їх у духовку з відчиненими дверцятами й запікаю на повільному вогні. Пахнуть так гарно, як різдвяні пряники (сміється). 

А коли потрібно ігрову ляльку, то я завчасно варю тканину в чайному відварі, потім просушую. До того ж такі вироби мають бути стійкими до дитячих ручок-чомучок. Такою в мене була Маленька леді. Я робила їй перуку із волосся, яке можна по-різному заплітати, і додатковий комплект одягу, щоб перевдягати. Таку ляльку можна слюнявити, бризкати на неї з дитячої пляшечки – нічого страшного не станеться. В своїй роботі я використовую ли¬ше натуральні, екологічно чисті речовини, барвники, тканини, крім хіба що синтепону, однак і він гіпоалергенний. 

– І де ж вдається дістати матеріали?

– Деякі замовляю через Інтернет, або ж купую в місцевих крамничках. Буває, що використовую старі раритетні тканини. От, для прикладу, Мрійників я шила з полотна, яке моя бабуся ткала ще 50 років тому, а оздоблювала їх мереживом з її нічної сорочки і з блузи, в якій я йшла у перший клас. На крильця ангелів-близнюків пішло пір’я, яке мені одна жінка передала із села.

– Єво, кожна твоя лялька – це окрема особа зі своєю життєвою історією, характером, зовнішністю. Де береться стільки різних ідей?

– Не знаю… Вони самі приходять. Інколи вночі в голові щось – «бац», і негайно потрібно вставати й замальовувати, бо вже до ранку думка втече. До того ж повторів робити не можу. По-перше, я не китаєць. А по-друге, мені як 

автору однакове робити нецікаво.

– Майстер-класи давати не планувала?

– Думала над цим, але, як на мене, буде важко. Адже робота виконується в декілька етапів: малювання викройки і перенесення її на тканину, потім – зшивання, вивертання, набивка, тонування, розмальовування, оздоблення одягом і різними детальками. В мене на одну ляльку, з відволіканням на сина та різні побутові клопоти, може піти днів 5, а іноді – й близько 2 тижнів. 

– То лялькарство для тебе хобі, професія, чи, можливо, покликання?

– Починалось усе як хобі. Я шила ляльки для подарунків близьким і друзям. Потім спрацювало «сарафанне» радіо – і з’явились перші замовлення. Тепер я вже навіть не знаю, чи повернусь до серйозного живопису. Хіба що це будуть якісь дитячі ілюстрації. Ними займаюсь і тепер – малюю різні картинки для дитячих кімнат, те ж таки наївне мистецтво. Не знаю, чи можна це назвати покликанням. Це просто такий от стан душі. Коли в мене поганий настрій, навіть не сідаю працювати. Ві¬риться все-таки, що від мене ці іграшки заряджаються енергією, тому не хотілося б людям передавати негатив. Ляльки мають приносити радість!