«ОЧЕВИДЦІ», ЩО ФАЛЬСИФІКУЮТЬ ПРАВДУ

У ветеранській організації нашого міста є багато людей, які з боями пройшли всю війну, і ми з обуренням сприйняли факти, відображені в статті «Знімки, що роблять нас очевидцями», опублікованій у газеті «ПОДОЛЯНИН» від 29 березня ц.р. Йдеться про те, що під час відкриття фотовиставки один з кам’янчан заявив, що «26 березня 1944 року відбулося не звільнення міста, а заміна однієї окупації на іншу».

Цікаво, що це сказав багаторічний член Комуністичної партії. Коли розпався СРСР, цей пан різко перефарбувався і став свідомим українцем. Виникає запитання: «А чи можна вірити людині, яка вчора казала і робила одне, а сьогодні – зовсім інше?».

До ради ветеранів міста почали телефонувати і приходити люди, глибоко обурені тим, що було написано в газеті. Виходить, що 26 березня в сквері Танкістів, біля Вічного вогню, зібралися не ветерани Великої Вітчизняної війни, а окупанти. І всі, хто там був присутній, – це ті, які їх (окупантів) підтримують?

Війська I Українського фронту звільнили 26 березня 1944 р. Кам’янець-Подільський. 6400 воїнів Червоної армії полягли смертю хоробрих, аби сьогодні над нами було мирне небо. Ці воїни – визволителі, це – наші брати, а також батьки, дідусі й прадідусі сьогоднішнього молодого покоління. І називати їх «окупантами» – глибока образа для них, образа нашої Перемоги і нашої держави, тому за такі речі потрібно притягати до суворої відповідальності.

У Кам’янці-Подільському німецько-фашистськими загарбниками в роки війни було розстріляно, по-звірячому закатовано понад 85 тис. ні в чому не винних людей. Тільки з визволенням міста було припинено звірячі розправи і вбивства. Навіть в останні дні фашистської окупації Кам’янець-Подільського району вороги не припиняли розстрілювати мирне населення, як це було в с.Демшин (29-30 березня 1944 р.), де розстріляно 56 чоловіків.

Дивують нас також розповіді окремих доморощених «істориків», які стверджують у тій же публікації: «…що значна частина будівель у Старому місті була знищена не під час війни, і навіть не під час визволення Кам’янця, а вже в 50-ті роки, за наказом Сталіна». Рада ветеранів міста звертається з проханням надати той «наказ» Сталіна, щоб подивитися на нього, а заодно подивитися в очі тій людині, яка розповсюджує таке в засобах масової інформації.

По-перше, Сталіна не стало 5 березня 1953 р., тому говорити про його накази щодо знищення будівель в 50-ті роки – м’яко кажучи, неправда. В ті роки не руйнували, а відбудовували країну після страшної війни. Щодо руйнації будинків – це світова практика, коли будинки, які підлягають знесенню за непридатністю чи аварійним станом, спочатку руйнують, зачищають територію, а потім будують нові.

Дивує і обурює нас, фронтовиків, сьогоднішня державна політика безпам’ятства, невігластва, брехні та фальсифікації історичної правди про Велику Вітчизняну війну. Чому не реагує на ці провокації Президент? Чому не реагує Верховна Рада? Дивує і обурює те, що до цього також прикладають руку і представники засобів масової інформації, які повинні в першу чергу відстоювати правду про ту війну, а не виправдовувати, відмивати, відбілювати відвертою брехнею наших ворогів.

Ми віримо, що настане час – і вітер історії розвіє брехню сьогоднішніх фальсифікаторів правди про Велику Вітчизняну війну.

Вічна слава і вічна пам’ять радянським солдатам, партизанам, підпільникам, усім людям доброї волі, які загинули в жорстоких боях з німецько-фашистськими загарбниками і врятували світ від коричневої чуми!

Ветеран, інвалід Великої Вітчизняної війни, полковник у відставці, член ради ветеранів міста Кам’янця-Подільського Олександр ШЕХ, ветерани, інваліди 1-ї групи Великої Вітчизняної війни, полковники у відставці: в’язень концтабору Бухенвальд Василь АНДРЕЄВ, Іван КОШЕЛЄВ, Олександр НОСОВ,

Андрій ІЩЕНКО, Віктор СКІРКО, Петро ДРУЖБІЦЬКИЙ.