КЛЬОВИЙ ТАНИН КАПЕЛЮШОК ВИЗНАЛИ НАЙКРАЩИМ
Перше місце на щорічному фестивалі капелюшків «Estiuales du Chapeau», що 11-15 липня в 21-ше пройшов у Тулузі (Франція), здобула дизайнерка сумок із Кам’янця-Подільського Тетяна КЛЬОВА. Найдивовижнішим є те, що креативній дівчині з далекого від моди українського містечка, котра до цього часу зроду не робила капелюшків, вдалося обійти навіть досвідчених дизайнерів із відомих модних домів Європи!
А крім того, Тетяна виграла ще й головний приз від фахового журналу «The Hat magazine», на сторінках якого найближчим часом буде опубліковано інтерв’ю з нею. Тож вельми символічне ім’я «Тетяна Кльова», яке в останні кілька років, завдяки участі в різних фестивалях і «Тижнях моди», починає звучати в українських модних колах, стане відомим і модникам у багатьох країнах Європи та світу.
Про враження від фестивалю і французькі капелюшки спілкуємося з Тетяною у її дивовижній майстерні, що розмістилась у кімнаті старовинного маєтку в Старому місті з вікнами на каньйон, попиваючи ароматний чай із привезених з Провансу порцелянових чашок.
Знаєш, вже сама поїздка до Франції, на такий фестиваль це щось неймовірне, про що можна тільки мріяти, зізнається Тетяна. А до того ж з’ясувалося, що я перша представниця України на «Estiuales du Chapeau». Тому це була водночас і велика честь, і велика відповідальність.
На жодну перемогу я, звісно, не розраховувала. Але пройшло дефіле, моделі завершили свою ходу, і раптом перед тисячною публікою виходить модель із моєю сумкою і в моєму капелюшку, виходять ведучі з грамотами й подарунками, і серед незрозумілих французьких слів я чую «Україна». Я розгубилась, бо не знала, чи правильно зрозуміла, і не було в кого перепитати. Виникла пауза, я побачила, що всі метушаться, виглядають, і підірвалась, побігла на сцену. В мене були такі емоції, що не передати словами! Я вихопила у ведучої мікрофон і закричала: «Сенк ю вері мач! Ай лав Тулуза!». Всі навколо регочуть. Словом, це враження на все життя!
Ця перемога була особливо приємною саме тому, що перемогла Україна. Адже, як не прикро, нашу країну в світі знають не з найкращого боку. В європейця при слові «Україна» виникають асоціації: проституція, бандитизм, Чорнобиль. Дуже хочеться це змінити. І коли вже був прощальний вечір, я одягла вишиванку й співала українські пісні (сміється).
А як ти потрапила на цей фестиваль?
Склалося так, що одна моя клієнтка, яка живе у Франції, десь показалася з моїми сумками, ними зацікавились, і мені надійшла пропозиція створити також і капелюшки. Звісно, я загорілась цією ідеєю, відклала всі свої справи й створила цілком нову для себе невеличку колекцію капелюшків у комплекті із сумочками й відправила на розгляд організаторам фестивалю. І мене запросили взяти участь.
Як саме відбувався фестиваль?
Впродовж чотирьох днів на площі в центрі Тулузи працювало містечко, створене з невеликих будиночків, у яких перебували майстри зі своїми виробами, і глядачі могли їх придбати. Хоча це фестиваль капелюшків, але більшість учасників представляли також і сумки та інші аксесуари. На будиночках вказувалась назва країни й ім’я майстра. Звісно, щодня були дефіле й вечори спілкування.
Ти вперше робила капелюшки, хоча раніше запевняла, що будеш займатися виключно сумками, бо не хочеш розпорошуватись на щось інше…
Я зроблю виняток для капелюшків, бо цей фестиваль насправді мене надихнув. Тим паче, що мене вже запросили на «Estiuales du Chapeau» на наступний рік.
А розкажино, будь ласка, про свою колекцію.
Я представила три абсолютно різні комплекти. Один капелюшок був сплетений із соломки у формі човника, що стрімко піднімається вгору,
а в заглибленні в нього було справжнє малесеньке гніздечко, і в ньому зроблені з ситцю й прикрашені вишивкою яєчка. Дуже ніжний капелюшок, який ішов у комплекті з однією з моїх улюблених сумочок«шпаківень».
– Другий комплект був дуже патріотичний, – продовжує Тетяна, – до однієї з моїх сумок-писанок я зробила маленький капелюшок-писанку, який кріпиться на зачіску збоку. А перемогу здобув чорний фетровий капелюшок у стилі модерн, асиметричний, оздоблений шовковою вуаллю, дуже тонкої роботи у комплекті з сумочкою-«смокінгом». Мої роботи поки що залишаються в Тулузі, через два місяці мені дві з них повернуть поштою, а от капелюшок-переможець поїде на виставку в Париж і, сподіваюсь, знайде своє достойне місце.
– Можливо, секрет твоєї перемоги саме в тому, що ти робила капелюшки вперше й не була обізнана з останніми тенденціями капелюхової моди? Мабуть, європейцям за багато років діяльності в цій сфері важко вигадати щось нове…
– Швидше за все, саме так воно і є. Минулого року, наприклад, переміг дизайнер із Китаю із дуже химерними капелюшками. На фестивалі я познайомилася з двома дизайнерками з Росії. Наташа Борисова – професійна капелюшниця з модного дому Зайцева, і так само Єлизавета Литвинова – досвідчений дизайнер. Вони обидві на головних уборах зуби з’їли, роблять речі дуже високого рівня і були здивовані тим, що перемога дісталася не їм. Але французи прагнуть саме креативу, новизни, нестандартного підходу, чогось досі небаченого.
Мої капелюшки не були зроблені за книжкою, бо я насправді зовсім не знаю, як їх робити правильно. Я створювала їх буквально на власній голові й за власним відчуттям: приклала, подивилась, пришила.
– Тетяно, а як тобі жилося у Франції?
– Знаєте, Франція – країна настільки самодостатня й порядна, що якщо вони вже запросили, то абсолютно всім забезпечують. Коли я прилетіла в аеропорт, на мене вже чекало авто, мене відвезли до місця призначення, поселили, надали машину з водієм, якою можна було їздити по околицях, подивитися їхні замки та інші цікавинки. Жили ми вдома у волонтерів фестивалю, я гостювала у Лариси Борісон, яка володіє російською мовою.
Вражень, звісно, купа. Одне з найяскравіших – поїздка у Chateau Dumas, маєток на околиці Провансу, де є знаменита майстерня капелюхів Діллона Уоллворка, котрий робить капелюшки для королеви Великобританії Єлизавети і для дружини британського принца Уїльяма Кейт Міддлтон. Не великі капелюхи, а так звані «бібі» чи «таблетки», які кріпляться на зачіску збоку. Нас пустили в «святая святих», дозволили побачити ці майстерні, доторкнутися руками до матеріалів. Дуже вражаюче!
…А на околицях там лавандові поля, і я розвішала у моїй кімнатці в мансарді пучки лаванди, вікна постійно були відчинені настіж. Я насолоджувалась цим лавандовим повітрям. Дивлячись у вікно на місто, на вигорілі за віки на сонці черепичні дахи, я сама собі казала: «І це реальність, дитинко!».
– Вдалося поспілкуватися з якимись цікавими людьми?
– Насправді вільно я могла спілкуватися лише з росіянками Наташею Борисовою і Єлизаветою Литвиновою. Бо щойно сіла в літак на Париж – все, забудь і українську мову, і російську. І хоч я досить непогано знаю англійську, у Франції це не рятує – французи ставляться до англійської приблизно так, як галичани до російської: або не знають, або вдають, що не знають. Хіба що купуєш у них щось дороге, тоді вже тебе зрозуміють (сміється). А загалом французи справили гарне враження, дуже хороші люди, чудовий рівень обслуговування.
– А щось із капелюшків там придбала?
– Аякже! Я придбала капелюшок у їхньої відомої дизайнерки, котра перемогла минулого року. Якщо мене в місті побачать у дуже екстравагантному головному уборі – то це він (сміється). Капелюшок має форму кошичка із соломки з двома дірочками, крізь які випускається волосся і заплітаються дві «дульки», а позаду прикрашений бантиком. Дуже цікавий.
Думаю, тепер я почну робити якщо не капелюшки, то різні цікаві аксесуари для голови. У Європі, я помітила, дуже модна річ – звичайний обруч, на який кріпиться плетений із соломки козирьок і збоку – букетик квітів. Виглядає дуже просто і водночас стильно.
– А взагалі в Європі капелюшки носять?
– Француженки просто помішані на капелюшках! У них, крім одягу, є цілий окремий гардероб капелюшків, причому кожен – на одну подію, вони дуже не люблять у цьому повторюватись. На фестивалі я просто не могла надивитися на цих жінок, на вишуканий одяг, гарні манери. Все ж таки капелюшок зовсім змінює сприйняття жінки, мені дуже шкода, що українки так себе в цьому обділяють.
Я мрію, щоб у нашому Кам’янці жінки почали вдягатися так само елегантно, як француженки, щоб менше носили різного блискучого одягу, менше вішали на себе золота і стразів. І вважаю, що час уже вводити моду на капелюшки. Почну це робити!