Четвер, 09 Грудня 2021 р.
16 Серпня 2013

КОЛИ ВЖЕ БОНДАРЕНКО ЗАСПІВАЄ В КАМ’ЯНЦІ?

Андрій БОНДАРЕНКОМинулого тижня до рідного Кам’янця на кількаденні канікули приїжджав соліст Академії молодих співаків Маріїнського театру (Санкт-Петербург), випускник міської дитячої хорової школи Андрій БОНДАРЕНКО. Нагадаємо, що два роки тому Андрій став фіналістом престижного Міжнародного конкурсу ВВС у Кардіффі «Співак світу» й володарем головного призу за камерне виконання «Song Prize». На сьогодні це найвище досягнення кам’янчан в академічному мистецтві.

Кардіфф став для Андрія квитком на всесвітньо відомі оперні сцени, сьогодні його гастрольний графік розписаний уже на три роки вперед. У його доробку – понад десяток оперних баритонових партій, і це – у 26 років! А крім того, нещодавно здійснилися аж дві його великі мрії.

– Андрію, сталося так, що Ваш помпезний спектакль «Варіації Джакомо» із Джоном Малковичем у головній ролі публіка сприйняла прохолодно, а критики розгромили, відзначивши лише блискуче виконання партії молодого Джакомо Казанови баритоном Андрієм Бондаренком…

– Коли ми ставили «Казанову» в Сіднейській опері, в Австралії, і вийшли на поклон, публіка гукала: «Буууу!». Вони прийшли на Малковича, сподіваючись побачити його таким, яким звикли бачити у фільмах. А тут формат був дуже незвичний, текст незрозумілий, і вони були розчаровані. Цю виставу грають і досі, а я відіграв 17 вистав і з певних причин відмовився. Але досвід насправді дуже цінний, особливо в плані акторської майстерності.

– Все ще береш участь у якихось конкурсах, чи це вже пройдений етап?

– У конкурсах участі більше не беру і не планую – нехай у людей на вустах залишиться Кардіфф. Гадаю, я достатньо заявив про себе, і тепер головне – вдосконалюватись професійно.

Роботи вистачає, причому в Маріїнському театрі навіть менше, ніж за кордоном. Невдовзі їду в Кьольн співати Онегіна, потім буде Глайндборнський оперний фестиваль в Англії, потім Цюрих, Даллас, Мадрид. І крім того, сольні концерти, в основному, в Англії, оскільки мене там найбільше знають завдяки Кардіффу.

– У тому конкурсі ти відзначився як універсальний співак, оскільки посів другу сходинку як оперний співак і здобув головну нагороду «Song Prize» як виконавець камерних творів. У якій іпостасі тепер доводиться виступати частіше?

– В опері. Сьогодні, на жаль, вмирає мистецтво камерного виконання. Люди мало ходять на камерні концерти, і це по всьому світу так. Публіка хоче шоу, і навіть приходячи в оперу, вона очікує не просто гарної музики, а ще й грандіозного видовища. А тут – на сцені лише рояль і співак.

Ще в Англії традиція камерного співу підтримується. Цього року має відбутися мій перший сольний концерт в Уігмор Холлі – це найважливіший майданчик для виконання саме камерних творів.

– А в Україні часто доводиться виступати?

– Дуже рідко. Взимку мав концерт у Києві і ще перед тим, у травні, брав участь у київському фестивалі «О-Fest». Там трохи поскандалив з його директором. Мене обурило, що в усіх концертних програмах мене оголошували: «Андрій Бондаренко, баритон, Росія». А перед інтерв’ю директор мені каже на вухо: «Розмовляй російською, так веліло Міністерство культури». Їм потрібно було для більшої помпи представити мене… як російську зірку.

Скрізь у світі, де тільки не виступаю, я представляюсь як український баритон, а вдома вимагають, аби сказав, що я з Росії. Це нонсенс!

– В одному з нещодавніх інтерв’ю всеросійській музичній газеті ти зізнався, що в тебе здійснилися аж цілі дві мрії…

– Справді, ще в консерваторії мені було цікаво, які ж іще партії написані для баритона, крім загальновідомих. І «відкопав» Пеллеаса і Біллі Бадда, і обидві партії всі ці роки мріяв заспівати. У нас ці твори зовсім не відомі.

І от минулого сезону я виконав партію в опері «Біллі Бадд» відомого в світі англійського композитора ХХ ст. Бенджамена Бріттена. У нього дуже гарна музика, і сама історія дуже драматична.

А друга роль – в опері «Пеллеас і Мелізанда» Клода Дебюссі на лібрето Моріса Метерлінка. Тепер це моя улюблена опера.

– Скільки ролей у твоєму репертуарі, і про які партії ти мрієш тепер?

– Партій у мене небагато, лише 12. Пласідо Домінго, для прикладу, за своє життя виконав близько 120 партій. І оскільки я – ще молодий співак, то поки що не виконую багатьох баритонових партій, розрахованих на значно старший вік. І є ще театри, в яких мрію заспівати: «Ковент-Гарден», «Метрополітен Опера», «Ла Скала». Тому мені ще рости й рости!

– Твій викладач з консерваторії Валерій Буймістер (Народний артист України, лауреат Державної премії України ім.Т.Г.Шевченка (2000). – Прим. ред.), котрий був у Кам’янці взимку з концертом і майстер-класом, серед учнів, якими він пишається, назвав і твоє ім’я. Цікаво, а тепер ти продовжуєш працювати з викладачами, чи вже перейшов до категорії профі?

– Жоден співак, навіть професіонал, не може працювати просто сам із собою. Протягом усього професійного життя потрібен «лікар»-викладач, який допоможе шліфувати голос, тримати його у формі. Ім’я свого «лікаря» я залишу в секреті, але й до Валерія Григоровича час від часу приїжджаю, він мене прослуховує, виказує свою думку щодо різних технічних моментів. Взагалі Буймістер – це унікальний викладач, єдиний на сьогодні в Україні. Йому в консерваторії підкидали найбільш безголосих учнів, і він все одно робив із них співаків.

А крім того, є ще різні тренери, котрі працюють над вимовою, стилями, і щоразу, коли працюєш над партією, звертаєшся по допомогу до фахівців. Так роблять навіть найвідоміші співаки.

– У тебе, наскільки я знаю, вже вийшли перші диски?

– Так, нещодавно вийшов диск – сюїта Прокоф’єва «Поручик Киже». Ще 1933 р. вийшов однойменний фільм, до якого Прокоф’єв написав музику, це дуже відома мелодія, що спершу виконувалась саксофоном із симфонічним оркестром, а згодом сам композитор переробив її для баритона з оркестром.

У жовтні вийде аудіодиск з оперою «Одруження Фігаро» Моцарта, який ми записали з грецьким диригентом Теодором Курентзисом на компанії «Sony Classical Records». Я виконую партію графа Альмавіви.

Також записав вісім романсів Рахманінова з англійським піаністом Йеном Бернсайдом. Інші романси виконали ще кілька співаків. Диск має вийти в лютому.

– Андрію, а коли вже ми нарешті дочекаємось твого концерту в Кам’янці і заодно презентації цих дисків?

– Саме розмовляв про це з Іваном Нетечею (директором хорової школи. – Прим. ред.). Плануємо організувати в місті концерт орієнтовно в лютому, швидше за все у Будинку культури. Для мене важлива акустика, оскільки я співаю без мікрофона.

– А твоя прекрасна дружина Еля (солістка Академії моло-

дих співаків Маріїнського театру Елеонора Віндау. – Прим. ред.)? Було б чудово, якби й вона порадувала кам’янчан своїм співом…

– Це цілком можливо. Просто поки що так складається, що в неї свої сольні програми, у мене – свої, ми постійно в роз’їздах.

– Такий насичений гастрольний графік не шкодить сімейному життю?

– У деяких пар шкодить, у нас, слава Богу, – ні. Ми розуміємо один одного, і коли, наприклад, я їду кудись на 2-3 місяці за контрактом, то все одно або я стараюся раз на декілька тижнів приїхати до Елі в Петербург, або вона приїжджає до мене.

– Андрію, ти в Санкт-Петербурзі вже шість років. За цей час він став «твоїм» містом?

– Ні, я й досі не можу сказати, що їду туди як додому. Не хотів би прожити там усе життя, і не хочу, щоб там росли мої діти. Вдома себе почуваю тільки в Україні. І мрію, щоб ті молоді українські співаки, котрі будуть колись зірками, зробили все, аби підняти оперне мистецтво в Україні на високий щабель. Ніхто, крім нас, цього не зробить.