Четвер, 28 Березня 2024 р.
27 Вересня 2013

38 РОЗВОРОТІВ, І НІЯКОГО БРОМУ

Автограф-сесія братів Капранових на історичному факультетіЗнову до Кам’янця-Подільського на запрошення Клубу української інтелігенції завітали брати Капранови. І знову не з порожніми руками. Якщо позаторік це був «Щоденник моєї секретарки», то цього разу Віталій і Дмитро порадували кам’янчан «Мальованою історією незалежності України». Її презентація відбулася 23 вересня в Старому місті, на історичному факультеті національного університету.

Знову до Кам’янця-Подільського на запрошення Клубу української інтелігенції завітали брати Капранови. І знову не з порожніми руками. Якщо позаторік це був «Щоденник моєї секретарки», то цього разу Віталій і Дмитро порадували кам’янчан «Мальованою історією незалежності України». Її презентація відбулася 23 вересня в Старому місті, на історичному факультеті національного університету.

Колись письменник Володимир Винниченко написав, що українську історію не можна читати без брому. Брати Капранови спробували довести читачам, що це не так. Крім того, вони зауважили, що «історики за сотні років не створили простого і зрозумілого викладу вітчизняної історії». Тож два роки брати працювали над джерелами, народжували текст, вигадували мальовані сюжети, вибудовували пантеон героїв, щоб цього року на Форумі видавців у Львові представити готовий продукт, а далі розпочати з ним тур Україною.

80-сторінкова книга має чітку структуру. Крім початкових і прикінцевих зауваг, це 38 розворотів, що мають однаковісіньку конструкцію: в лівому верхньому куті – портрет ключової особи розглядуваного періоду, в нижньому правому куті – карта з тогочасним станом українських земель. Крім того, розворот містить максимально зрозумілий текст і два комікси, кожен з 4-6 малюнків. Тож співавторами братів стали аж шість художників: Юрко Журавель із Рівного, Олександр Бронзов із Чернігова, Олександр Костенко з Дніпропетровська, Юрій Васін із Вінниці, Олег Коллар із Миколаєва та Роман Барабах зі Львова. У роботі над книгою братам також допомагали історики, культурологи, філософи. Серед них ще один брат – кандидат філософських наук Сергій Капранов. Тому закинути, що брати повелися з історією України по-панібратськи аж ніяк не можна.

У післямові до книги автори зазначили, що весь виклад базується на фактах, на які спирається історична наука і які підтверджено першоджерелами. Капранови пишуть: «Просто виявилося, що з них можна скласти безперервну, послідовну, зрозумілу історію, яку цілком можна читати без брому і яка пов’язує в одне ціле і Крим, і Закарпаття, і Галичину, Слобожанщину, Таврію, Волинь, Донбас. А ще з’ясувалося (теж цілком несподівано для нас), що українська незалежність не переривалася з часів Великої Скіфії, і що навіть у найпохмуріші часи колонізації українці зберігали власну державу у формах автономії, повстанської республіки, війська-держави тощо».

На мій погляд, братам Капрановим книга вдалася. Цікавий задум, його якісна реалізація дали річ, украй потрібну сучасній Україні, особливо молодому поколінню. Звісно, не обійшлося без промахів. Так, на презентації самі автори зізналися, що випадково на розворот «Національно-політичне відродження, 1890-1917 рр.» замість портрета Миколи Міхновського потрапило зображення Петра Болбочана.

Щодо самої презентації, то вона була дещо засухою. З неї запам’яталася сентенція, що демократія – це не тільки право обрати, а й доступна можливість зняти керівника.