ГАЧКИ АНДРІЯ БОНДАРЯ
20 років тому, 24 листопада 1993 р., на шпальтах «ПОДОЛЯНИНА» дебютував віршами третьокурсник місцевого педінституту Андрій Бондар. У передмові до добірки з п’яти віршів літературний редактор «ПОДОЛЯНИНА» Олег Будзей писав:
«Андрій Бондар – кам’янчанин. Після закінчення середньої школи №9 вступив до місцевого педінституту на українське відділення філологічного факультету. Нині навчається на третьому курсі. Улюблені поети – Володимир Висоцький і Олександр Башлачов.
Перші свої вірші Андрій називає спробами, а серйозне заняття поезією відносить до останнього року. Ніде не друкувався.
Вірші Андрія – нетрадиційні. В них потрібно вчитуватися. І тоді перед читачем розкриється непересічний світ поезії, де слова, перехлюпуючись, перетікаючи одне в одного, творять мелодію, передають найтонші відтінки того, що хвилює молоде чутливе серце поета». Ось два вірші з тієї добірки:
* * *
Я залишаю твої губи
на відстані моїх очей
казати про тебе іншим
ніколи не хочеться
бо це схоже на каторгу
або на недопалок «Мальборо»
кимось кинутий на потрісканий бетон
Хтось хоче розповісти про свої вдачі
і набутий імунітет до життя
але мені байдуже
я йду в ранок твоїх очей
* * *
Тихо стіна розповідає казку
про кар’єрну глину і річковий пісок,
переполохами піниться
смугами хворобливими
приховано залицяється
мов невдала коханка
на яку ніхто не звертає уваги
обніми поцілуй її у цегляні вуста
Сьогодні Андрій Бондар – відомий український поет, перекладач, публіцист. Побачили світ його збірки віршів «Весіння єресь» (1998), «Істина і мед» (2001), «Примітивні форми власності» (2004). Вірші Андрія перекладено англійською, німецькою, французькою, польською, шведською, португальською, румунською, хорватською, литовською та білоруською мовами.
Побачили світ зо два десятки книг польських авторів у перекладі Бондаря. Він – автор колонок (колумніст) «Газети по-українськи». Опубліковані там упродовж 2006-2012 рр. есеї Андрія торік побачили світ окремою збіркою «Морквяний лід». Поетеса Мар’яна Максим’як написала про цю збірку: «Тексти Бондаря любити важко. Так само, як і не реагувати на них. Те, про що пише Бондар, і як він це подає, – ніби гачок, на котрий легко потрапити, а тоді вже (навіть пручаючись) починаєш отримувати неймовірний кайф. Стаєш бондарезалежним. Його тексти завжди потрапляють у якусь невидиму ціль, замасковану больову точку, яка неодмінно реагує і дає про себе знати, а отже, є сигналом, що ти ще можеш пропускати через себе слова, вони осідають і діють. Перечитуєш їх, просіюєш у своїй голові, складаєш у пазли і нарешті розумієш, що в них є те, що так по-справжньому чіпляє читача: життя».
У Facebook Андрій періодично виставляє коротенькі іронічні вірші, які називає піснями. Ось, для прикладу, «Коротка пісня про Вільнюський саміт країн ЄС і його українську складову»:
Європа в шоці від новин,
Всі злякані й прибиті:
На саміт сумчастих тварин
Прийшли парнокопиті.
Ще один віршик, написаний у цьогорічному листопаді, – «Коротка пісня про комфортне життя в чорно-білому світі, який завжди зі мною, написана нібито для дітей, а насправді ні для кого»:
У телевізорі до болю чорно-білому
Колись побачив я пінгвіна чорно-білого.
Дивився й заздрив я – по-чорному і білому,
Наскільки ж йому добре, чорно-білому!