«ШЕВЧЕНКІАНА» БОРИСА НЕГОДИ: ВІДБИТОК ГЕНІЯ В ДУШІ ТА НА ПОЛОТНАХ

У кожного своя «Шевченкіана»… Саме так, мабуть, сьогодні справедливо буде сказати про ставлення українців до постаті оспіваного сотнями пісень, описаного тисячами віршів і змальованого мільйонами фарб геніального Тараса ШЕВЧЕНКА. Напередодні двохсотріччя з дня народження рядки його поем продовжують підживлювати патріотичний дух, єднати націю і надихати.

Власну «Шевченкіану» в своїй затишній майстерні на вулиці Довгій декілька років тому створив і відомий кам’янчанин, заслужений художник України Борис НЕГОДА. Можливості побачити його містичний цикл із шести масштабних (100х70 см), натхнених поемами Шевченка полотен кам’ян­чани поки що не мали. Втім «ПОДОЛЯНИН» такого шансу не прогавив і вирішив поділитися з вами не лише деякими полотнами Бориса Михайловича, але й невеличкою історією їх написання.

­ Борисе Михайловичу, як зародилась ідея написати власну «Шевченкіану»?

­ Про це я мріяв давно. Адже з творами Тараса Шевченка не розлучаюся з дитинства і завжди любив усе, що пов’язано з цим іменем. Не втомлювався перечитувати його твори, робив графічні портрети, але до масштабних полотен чи серії картин руки все ніяк не доходили. Втім одного разу таки вирішив, що настала пора й мені присвятити Кобзареві щось настільки ж масштабне, як і його постать у нашій історії.

­ Що саме тоді надихнуло Вас на створення першої картини?

­ Книги завжди були моїми найбільшими друзями. Десятками зберігаю їх навіть у власній майстерні. Тож час від часу, знаходячи вільну від написання картин хвилину, залюбки беруся за читання. Цього разу з полиці я взяв саме збірку Шевченка. Так почав писати першу картину, але коли вже берусь до справи, зупинитись на одному полотні, зазвичай, не можу. Я давно мріяв створити щось таке і радію, що, завдяки цій серії, зміг зафіксувати власне ставлення до постаті Шевченка в історії української нації.

­ Це був Ваш перший досвід натхнення Шевченком?

­ Першим у мене з’явився чорно­білий графічний портрет Тараса Григоровича, виконаний у техніці меццо­тинто (малюнок білим по чорному) і датований 1986 роком.

Побачити його можна було не лише на кількох присвячених Шевченкові виставках, але й у каталозі творів «Музейна «Шевченкіана» в колекції Хмельницького обласного художнього музею». Кольорова ж серія олійної пастелі в мене з’явилася значно пізніше. Шість картин на тему творчості Шевченка мені вдалося написати протягом 2008-2009 років.

Але сказати, що надихнула мене на них якась конкретна шевченкова поема чи вірш, не можу, адже продовжую захоплюватись абсолютно всією його творчістю. Втім зрозуміти мені завжди хотілось одне: що ж насправді надихало на неї Шевченка. Відчути, що він бачив навколо, та розкрити його загадкову душу у власних картинах. Адже, незважаючи на те, що з часів, коли творив Шевченко, минуло вже 170 років, його поезія й досі залишається так само актуальною. В історії це унікальний випадок, коли поетові вдалося стати символом цілої української нації.

– А як, власне, оцінюєте мистецьку складову творчості Шевченка?

– За своє життя я встиг побувати на чималій кількості мистецьких виставок, відвідати найвідоміші галереї Відня, Дрездена, Варшави і на власні очі побачити «Сікстинську Мадонну» Рафаеля. Але навіть після цього можу впевнено сказати, що шевченкова «Катерина» поступається їй хіба що розмірами. За виконанням і майстерністю ця робота настільки неймовірна, що аналогів їй не бачив у жодній країні світу. Шевченко був як геніальним поетом, адже писав про те, що насправді болить його народ, так і неперевершеним художником. А його мистецтво визнали не лише прості люди, але й вищі російські чини. Адже Шевченко насправді став першим академіком графіки Петербурзької імператорської академії мистецтв. Тож навіть не знаю, який його доробок – поетичний чи мистецький – наразі цінніший для України. Що й казати, він – наш геній.

– Свою «Шевченкіану» Ви вже десь виставляли?

– Вперше її побачили 2009 року в Чернівцях. Тут на моїй персональній виставці серед 55 полотен були й роботи за мотивами творчості Кобзаря. В Кам’янці я їх поки що не експонував, хоча дуже хотілося би показати якомога більшій кількості людей. Утім, на жаль, у нашому місті чомусь і досі немає постійно діючої мистецької зали, яка була б присвячена виключно творчості Шевченка. Маючи відбитки цього генія навіть на сторінках історії Кам’янця, ми сьогодні рідко про нього згадуємо. На жаль, нині людей у нашому місті вже мало цікавить культура. Але ж, як відомо, цінують націю не за рівень економіки, а, насамперед, за її духовність.