П'ятница, 19 Серпня 2022 р.
4 Квітня 2014

ЧОВЕН

Цей вірш Шевченка, написаний 1841 р. в Петербурзі, належить до ранньої творчості поета. Він відомий у двох варіантах. Повніший з них має заголовок «Човен» і 28 рядків:

Вітер з гаєм розмовляє,

Шепче з осокою,

Пливе човен по Дунаю

Один за водою.

Олександр КорсунПливе човен, води повен, –

Ніхто не спиняє;

Може б, спинив рибалонька,

Та його немає.

Гойдається сюди-туди,

Аж серденько мліє!

Без весельця пливе собі,

Куди вітер віє…

Виплив човен в синє море,

А воно заграло,

Погралися чорні хвилі –

Та й скіпок не стало!

Недовгий шлях – як човнові

До синього моря –

Сиротині на чужину,

А там – і до горя:

Пограються добрі люди,

Як холодні хвилі,

Поки схочуть, поки стане

В сердешного сили;

Потім собі подивляться,

Як сирота плаче;

Потім спитай: де сирота? –

Не чув і не бачив!


Цей варіант, зокрема, подано у цьогорічному ювілейному виданні «Кобзаря», яке упорядкував Микола Зубков. Автограф вірша зберігався в родинному архіві поета-романтика Олександра Корсуна (1818-1891), який 1841 р. видав у Харкові альманах «Сніп». Шевченко у січні 1842 р. надіслав Корсунові вірш «Човен» та уривки з поеми «Мар’яна-черниця» для публікації в другому випуску «Снопа», але видання здійснити не вдалося. Тільки 1909 р. «Човен» побачив світ у журналі «Вестник Европы».

Академічні видання творів Шевченка за основу беруть чистовий автограф на окремому аркуші. Він без заголовка та має тільки 22 рядки (тобто, на 6 рядків коротший):

Вітер з гаєм розмовляє,

Шепче з осокою,

Пливе човен по Дунаю

Один за водою.

Пливе човен, води повен,

Ніхто не спиняє,

Кому спинить – рибалоньки

На світі немає.

Поплив човен в синє море,

А воно заграло,

Погралися гори-хвилі –

І скіпок не стало.

Недовгий шлях – як човнові

До синього моря –

Сиротині на чужину,

А там і до горя.

Пограються добрі люди,

Як холодні хвилі,

Потім собі подивляться,

Як сирота плаче,

Потім спитай, де сирота, –

Не чув і не бачив.


Літературознавець Леонід Білецький писав про «Човен»: «Це символічний вірш і розроблений у двох строфах, що збудовані одна до одної у формі паралелізму. Відбиває він неспокійний настрій поета. Щось переживав Шевченко, передумував життя людини, її безпомічність у житті, а може, й якусь особисту кризу, яку не раз переживав Шевченко на чужині і відбив у цій поезії. По жанру це елегія, хоч по формі до такої не надається… «Човен» розширює особисте до рефлексій філософічних про безсилля людини в житті. Це ніби висновок із особистих споминів про те, «що давно минуло», роздумувань над долею колись близьких і дорогих друзів дитинства, продумувань і своєї власної долі».

Наведемо ще коментар з останнього академічного видання творів Шевченка: «Наявні у вірші мотиви самотності й сирітства наскрізні в ранній ліриці поета. Є образно-тематичні перегуки твору Шевченка з віршем Євгена Гребінки «Човен» (1833), який, імовірно, послужив стимулом до його написання. Образ човна (корабля) в розбурханому морі ще в античній традиції, а також в українській бароковій, звідки його запозичили й романтики, уособлює залежність долі людини чи країни від могутніших за неї, здебільшого вищих сил. У вірші Шевченка доля бідного сироти залежить від «добрих» (точніше, злих) людей, тобто від соціуму». Цей коментар, особливо якщо зважити на згадану в ньому (як варіант) долю країни, перекидає зримий місток до сучасної долі України, що залежить нині від могутніших за неї держав – як добрих, так і злих.