АНТІН МУХАРСЬКИЙ ДУМАЄ, ОРЕСТ ЛЮТИЙ – СПІВАЄ

Не рекомендуємо цього інтерв’ю читати особам, позбавленим почуття гумору, дітям до 18 років і вагітним жінкам. Натомість наполегливо радимо його тисячам прихильників українського письменника, актора, музиканта, телеведучого, галериста Антіна Мухарського й абсолютно всім поціновувачам творчості його харизматичного альтер-его – антрополога-українізатора Ореста Лютого. Адже поки 5 липня на пірсі туристичного комплексу «Услад» (с.Ломачинці Сокирянського району) в галіфе й із диригентською паличкою Орест розгортав свій фронт «Суворої українізації», в одному з ресторанів комплексу на березі Дністра нам вдалося поспілкуватися з «батьком» лютого бандерівця Антіном Мухарським.

У невимушеній бесіді «ПОДОЛЯНИНУ» він не лише розповів про свої проекти і думки з приводу подій в Україні, але й першому заспівав нову пісню Ореста Лютого. До речі, її текст у музиканта з’явився лише напередодні, ну а відзнятий у «Криївці» того ж «Усладу» кліп, тільки у понеділок потрапивши на «YouTube», уже назбирав більше ста тисяч переглядів.

– Антін Мухарський як шоу-мен та актор українцям відомий уже давно, а от Орест Лютий на екранах з’явився значно пізніше. Як у Вас народився цей проект?

– Взагалі, зародився він у Росії ще далекого 1989 року, коли я служив в армії та написав перші пісні Ореста Лютого «А я не москаль», «А руські пі***ть». Ну, так ми там розважалися. Але десь 2011-го, коли проводив захід, де були присутні перші чини Партії регіонів (було й таке), один депутат звернувся до мене українською, тоді я теж перейшов на українську і декілька хвилин ми отак спілкувалися. І тут до мене підбігає розлючена дружина ювіляра й раптом починає репетувати: «Чтобы вы не смели в присутствии моих гостей говорить на этом…». В той момент мені, людині, котра виросла і живе в Україні, оголосили війну, тож вирішив відкрити проти москалів і малоросів особистий культурний фронт. У мене просто увімкнувся якийсь механізм опору: прийшов додому,

сів – і за 2 тижні народився «Орест Лютий». Гурт уже існував, про-вели пару репетицій і в лютому 2012-го виклали свої перші ролики в «YouTube». А через півтора місяці нас запросили на гастролі. Чесно скажу, не чекав, що проект користуватиметься такою популярністю. Це був своєрідний компенсаторний механізм, можливість радикально розпочати заявляти, що я – українець.

– Спочатку своїми піснями Орест Лютий проводив «Лагідну українізацію», тепер вона «Сувора». Чому Ваша українізація стала жорсткішою?

– Це потреба часу. Коли закидають, що ми вживаємо багато ненормативної лексики, одразу пояснюю, що «на війні як на війні». Коли вона йде, всі засоби хороші. Я більш ніж певен, що, як тільки війна закінчиться, Орест Лютий відійде в історію і стане просто частиною певного періоду нашого життя. Спершу пісні Ореста були лагідні, але із розгортанням подій в Україні ставали все суворішими і суворішими. Часто вони з’являлися після перегляду телевізійних політичних ток-шоу, коли бачив, як себе там поводять регіонали і комуністи. Після кожного їхнього ганебного вчинку в мене народжувалась пісня. От не встали комуністи на знак вшанування пам’яті жертв Голодомору – з’явилася «Пішли нах**!». З їхнього боку було проголошено війну Україні, й у їхніх діях я вбачав той самий радикалізм, який є у наших піснях. Це адекватна реакція на дії «п’ятої колони» і дії тих, хто не хоче, аби Україна була нормальною європейською країною. Свого роду, моя особистісна війна.

З Орестом Лютим у нас своєрідна спільна діяльність, але роздвоєння особистості в мене поки немає. Більше того скажу, що паралельно з ним незабаром має з’явитися ще один співак – Анатолій Рапс. Український агрошансоньє, котрий працюватиме під гаслом: «Навіщо Україні Григорій Лєпс і Міхайлов Стас, якщо є у нас Анатолій Рапс», та орієнтуватиметься на жіночу публіку «35+».

– Чи багато в Оресті Лютому від Антіна Мухарського?

– Орест Лютий – це своєрідне альтер-его Антіна Мухарського, бо може сказати те, що рветься у нього зсередини. Приміром, у побуті не розмовляю з використанням ненормативної лексики, так само не вживаю її й на сцені, а от Орест Лютий матюкається. При чому робить це в антропологічному контексті. Він – самітник, філософ, антрополог. От у Мухарського – п’ятеро дітей, а Орест Лютий – неодружений незайманець, який замикається від людей і з’являється тільки там, де є критична маса радикально налаштованих патріотів. Нам інколи закидають сегрегацію, мовляв, ви розпалюєте і закликаєте. Але скажу, що ми і проти москалів, і проти хохлів, і проти кацапів, і проти малоросів. Ми – за українців, за нормальних людей, які розуміють, що зараз опинилися в колесі російської пропагандистської машини, у мурах своїх внутрішніх комплексів і негараздів, з якими треба розбиратися. Прийшов час розгрібати купи гною, що накопичилися за 23 роки замовчування, толерантності, гостинності. Коли москалі нахабно і нагло лізли в Україну, ми розводили руками, бо ж брати наче. А брати вони як – спочатку приходить Стас Міхайлов, за ним – група «Любе», а за ним – Гіркін з автоматчиками. Бо ж якщо тут співають наші, значить це «русская земля, так что извините, подвиньтесь». Це все дуже взаємопов’язане.

– А чим українець відрізняється від хохла, а росіянин – від москаля?

– Усе дуже просто. На правах «професора антропології», я вже даю їм конкретні визначення. Москаль – це окупант, загарбник, наволоч і кат. Людина, яка приходить на чужу землю для того, щоб загарбати її і нав’язати свої принципи. Хохол – той, хто служить москалеві. Без москаля він жити не може, тому що москаль і робить українців хохлами. Українець, натомість, – людина горда, котра опирається москалеві й сміливо може дати йому в пику. Хохол москалеві в мармизу ніколи не дасть, він може тільки тримати дулю в кишені чи ножа в плечі встромити. Малорос – свідомий хохол, який вважає, що може служити тільки царю-«батюшкє» і Російській імперії, а жити – лише у парадигмі триєдиного слов’янства. Кацап – це будь-яка істота слов’янського походження, котра, вижлуктавши півтора літра міцного алкоголю, віднаходить у собі загадкову слов’янську душу. Особливо цей вид розквітає на турецьких і єгипетських курортах «олл-інклюзів». Там усі нормальні люди перетворюються на дику кацапню.

– Нещодавно Ви виступали перед нашими солдатами в зоні АТО. Дісталися без пригод?

– Потрапити туди нелегко. Нас запросив міністр молоді та спорту Дмитро Булатов. Сказав: «Приїжджайте, тут все нормально, спокійно». Намітили найближчу дату – і вже за два дні прилетіли у домовлене місце. Але коли давали концерт, на третьому блокпості біля Слов’янська лупили міномети, підіймалися стовпи диму, а охоронці постійно попереджали: «Ви тут не стійте, бо тут прострілюється…, а тут ви заховайтеся за КАМАЗік тойво…, броніжилетік ви одіньте, тому шо тут можуть…». Ну, коротше, побували на війні, умовно кажучи. Але чому ми туди їздили? Тому що Булатов сказав: «Хлопці тебе чекають. Сказали, що от якби приїхав Орест Лютий, було би круто». Це для нас головне. Тобто якщо хлопці так кажуть, то мусимо їхати. Це наш обов’язок, який цим проектом взяли на себе. І якщо нині наші творчість і музика комусь потрібні, ми готові приїхати туди, куди нас покличуть.

– Щось особливе хлопці просили заспівати?

– Замовляли пісню «Путін Х**ло». Нас увесь час запитували, коли вже Орест Лютий напише про Путіна. Але пісні ж не висиджуєш, вони приходять і з’являються за 10-15 хвилин. Але сьогодні вже можу похвалитися: буквально вчора в нас народилася пісня, що називається «Путін от*бісь». Починається вона так: «Кадебіст, кадебіст, от*бітєсь: Україна наша рідна земля. Кадебіст, кадебіст, застрєлітєсь: для России будет лучше, для Кремля». Ну,

а приспів традиційний: «Путін Х**ло! Лала-лала-ла-ла».

– Наразі до друку готується Ваш альманах «Майдан. (Р)Еволюція духу», що до нього увійшло?

– Зараз він у типографії, якщо все складеться добре, думаю, через тиждень буде його презентація в Києві. Це великий альманах, який складається із 38-ми есеїв, оповідань, інтерв’ю з учасниками Майдану, аналітики від істориків, філософів, культурологів. Також туди увійшли розділи: «Літературний Майдан» – думки найкращих українських письменників, серед яких – Андрухович, Забужко, Жадан; «Художній Майдан» – твори митців, котрі брали активну участь в революції, та «Поетичний Майдан». Ілюстрований він 300-ми фотографіями подій революції. Загалом, це масштабний культурологічний проект, що складається з альманаху, виставки 50-ти найкращих фото і

2-х документальних фільмів. Працювати над ним, думаю, закінчимо до річниці Майдану.

– Останнім часом Ви активно закликаєте заборонити в Україні російський медіапродукт. Чому це варто зробити?

– Виступаю не так за заборону, як за приведення у правове поле. Бо на російські серіали, фільми і пісні дивлюся, як на один із засобів повзучої окупації. Для Росії така позиція чітка і державна: там, де співає російськомовний виконавець, там російська земля. Наразі в нас проходить обговорення проекту закону, над яким працюють декілька груп. Наша група у проекті передбачила створення при Раді національної безпеки і оборони моніторингового комітету, який визначатиме, на скільки в тій чи іншій медіапродукції багато пропагандистської складової. Й тільки після цього видавати дозвіл на її розміщення в українському ефірі. Також там продумано додаткове оподаткування цього продукту, кошти від якого йшли б на розвиток українського суспільного телебачення, кіно, книговидавництва.

– Але чи маємо в Україні чим цей ефір заповнити?

– Зараз група каналів «1+1» вивела зі свого ефіру російські серіали і переформатовує власне виробництво на український продукт. Уже українські режисери знімають серіали з українськими акторами. Працювати є над чим, але нема кому. Держава не приділяє цьому уваги, в нас завжди ніхто нікому не потрібен. Змінити цю ситуацію можна буде, коли влада нарешті зробить висновки і зрозуміє, що треба опікуватись інформаційним полем. Але ми – аграрна країна і, на жаль, велика кількість можновладців не розуміє важливості культури, її впливу і можливостей.

– Ще один Ваш скандальний проект – це «Жлоб-Арт». Як виникла його ідея?

– Ми жили в епоху тотального жлобства. Коли антигерой раптом став героєм. Коли злодійкуватий і шахраюватий депутат, що просто пи*див гроші в держави і за всіма своїми характеристиками є антигероєм, зрадником і падлюкою, був взірцем. Уся ця піна спливала в їхніх бидлячих вчинках, в їхніх мармизах, в їхніх костюмах, в їхніх машинах. Це був тотальний антигерой, звеличений суспільством, мовляв, «в светских хрониках показывают, в газетах пишут, значит, так оно и должно быть». Ні, так не має бути! Тому із «Союзом вольних художників» ми вирішили зробити мистецький проект, який мав зафіксувати оцю жлобську епоху, що активно розпочалася з приходом до влади Ющенка. Iз 2005-го до 2013 року жлобство в українському політикумі розцвіло буйним цвітом у різних варіаціях. Тож у «Жлоб-Арті» з’явилася ціла серія цікавих картин – «Свинорила», «Рила влади», «Iз грязі – в князі», «Тушки-тітушки».

Коли 2 грудня після подій на вулиці Банковій ми закривали виставку в Мистецькому арсеналі, хлопці, знімаючи картини зі стін, сказали, що, здається, одна епоха закінчилася. Тож ми взяли і прямо на пачках із каталогами «Жлобології» написали: «Жлоб-Арт» все. Епоху закінчено. Всі – на барикади!». До речі, перші коктейлі Молотова на Майдані кинули саме наші художники. Та й взагалі, вся ця революція від початку і до самого кінця насправді робилася митцями.

Дослідивши антигероя, ми хотіли визначити портрет героя, але раптом він з’явився сам – на Майдані. Українці нарешті показали ікла. Зараз ллється кров, якої ніхто не забуде і ніхто не простить. Ця жертовна кривавиця героїв окропила й освятила нашу незалежність, за яку поклали свої життя найкращі люди. І тому так, як було до цього, вже не буде. Бо тепер, коли скаже українцеві москаль: «Ну чьо, братік-хахолік», – він його при*бе та й усе. Наша історія змінюється.