ЗНАЙОМСТВО ІЗ СУСІДАМИ ПО МОРЮ

Сакартвело гостинно відкрив свої обійми для іноземних гостей. «Гість – посланець Бога» – каже грузинське прислів’я, тож перебувати тут і насправді приємно. Нещодавно у сонячному грузинському краю Аджарія відбулися міжнародні тренінги для молоді. Стати їх учасниками пощастило трьом кам’янчанам. «Вершки» від багатих вражень «вихлюпнулися» і на сторінки «ПОДОЛЯНИНА».

ГРУЗІЯ НА ПЕРШИЙ ПОГЛЯД

Грузія цікава своєю самобутністю, але справляє неоднозначне враження. Головний курорт країни – Батумі – виблискує своєю вишуканістю, створеною останніми роками, тоді як провінційний Кобулеті тільки намагається повернути собі колишню славу: туристичної інфраструктури тут зовсім не багато. У столиці – Тбілісі – ви можете зачаровуватися величною архітектурою серед гордих Кавказьких гір, та вже за квартал – жахатися облуплених стін. Однак, схоже, грузини особливо не переймаються виглядом, а то й комфортом своїх осель чи службових приміщень. Підприємливі вірмени навіть примудряються на час курортного сезону брати у них в оренду будинки, облаштовувати і здавати за вдвічі дорожчу платню.

А от до транспорту, здається, грузини ставляться прискіпливіше. Найпопулярніші автомобілі у Грузії – «Мерседеси», їх на вулицях тьма-тьмуща. По-перше, у цій країні дуже дешеве розмитнення авто. По-друге, до «Мерседесів» тут найпростіше знайти запчастини. До речі, дорожньо-автомобільна інспекція в Грузії постійно курсує містом, а не чатує на дорозі. Водії не забувають пристібати паски безпеки, проте дуже гасають вулицями.

Ціни у Грузії трішечки вищі ніж в Україні, щоправда, більші й зарплати. Українці, котрі переїхали туди, стверджують, що там рівень життя кращий аніж у нас, хоч на перший погляд так не скажеш. А ще грузини переконують, що в їхній країні корупцію вирубали «під корінь». Однак колишнього президента Грузії Міхаїла Саакашвілі грузини недолюблюють, оскільки при ньому життя пересічних громадян суттєво не покращилося.

Зате Грузія дуже гостинна. Ось один із показових моментів. Якось уввечері, коли вулички Тбілісі потопали в ароматах місцевої кухні, ми зайшли у таверну «Гуліані» (із грузинської – «Від серця»). Замовили найвідоміші місцеві страви: хінкалі та дві порції хачапурі. Потім до нас підійшла господарка закладу і пояснила, що у них хачапурі дуже великі й нам вистачить і однієї порції. Що ж, дійсно, логіка відштовхується від серця, а не від грошей. А ти відчуваєш себе гостем, а не клієнтом.

УКРАЇНА ТУТ НЕ ЧУЖА

Українські сліди в Грузії можна бачити повсюди. У магазинах ви легко знайдете наші цукерки, соки, спиртні напої, ба, навіть «Мівіна» зустрічається. Ще складається враження, що найпопулярніший у Грузії банк – «ПриватБанк», він у містах частенько потрапляє на очі. Українські ресторани – теж далеко не рідкість. У центрі Батумі красуються пам’ятники Тарасу Шевченку та Лесі Українці. А великий напис на стіні біля пляжу в Кобулеті «Слава Україні!» бачити було надзвичайно приємно. З вікон, балконів будинків і на яхтах майорять українські прапори. Їдучи ж у маршрутці, маєте великі шанси зустріти українця. Та й самі грузини із симпатією відносяться до нашого народу.

ПАРАЛЕЛІ ІЗ КАМ’ЯНЦЕМ

Враховуючи той факт, що наше місто теж туристичне, якось мимоволі починаєш його порівнювати із популярними грузинськими містами.

Там дуже багато так званих міських скульптур, принаймні, у тих містах, які ми бачили. Зазвичай, вони досить таки бюджетні, але оригінальні й зроблені зі смаком. Причому, в деяких місцях скульптури настільки протерті, що нескладно здогадатися: охочих біля них сфотографуватися чимало. Наш кам’янецький «турист», що розмістився біля Ратуші, також користується популярністю, але поки що це єдиний приклад міської скульптури у нас.

Кількість фонтанів у Кам’янці останнім часом суттєво зросла. У грузинських містах їх теж багато, але є одна суттєва відмінність. Від деяких фонтанів, особливо в Батумі, складно відвести погляд – їх численні форсунки постійно змінюють характер і напрям випускання струменя води, створюючи захоплююче шоу.

Що впадає у вічі в грузинських курортах, – то це яскраві червоні велодоріжки. У Батумі вони просто шикарні, в Кобулеті – скромні, але головне, що на найбільш цікавих вулицях вони є. Також ви можете взяти напрокат велосипед. У Кам’янці це зробити теж не проблема, але їздити на них не настільки комфортно. Звісно, велодоріжки доцільні лише на туристичних маршрутах.

А от сувенірний ринок Грузії дещо кульгає. У Кобулеті вибір дуже скромний, у Батумі чи Тбілісі асортимент кращий, але ціни відверто кусаються. Тож конкуренція тут невисока, а вільних ніш удосталь. Тому кам’янецькі майстри і продавці сувенірів, яких у нас чимало, цілком могли б задуматися про можливість розширення бізнесу за кордон.

Найкраще милуватися містами із висоти пташиного польоту. Для цього у Тбілісі та Батумі є не лише канатні дороги, а й великі оглядові («чортові») колеса. Звідти відкривається прекрасна панорама. Вид Кам’янця із висоти теж захоплюючий. Щоправда, наше оглядове колесо не дає можливості повністю ним насолодитися, адже знаходиться воно не в найкращій диспозиції, та й високих пагорбів у нас немає. Про канатну дорогу довкола каньйону ми вже мріяли, тільки високо вона навряд чи підніметься. Зате маємо повітряні кулі, з яких можна чудово оглянути всеньке місто. Якби ж вони тільки частіше підіймалися і були доступнішіми туристам.

ПОЇЗДКА ІЗ ЗАДОВОЛЕННЯМ ТА НЕ БЕЗ МОРАЛІ

Ну, і власне про мету нашої поїздки в Грузію. В містечку Кобулеті проходили три тематичні міжнародні тренінги. На один із них під назвою «The voices of freedom» («Голоси свободи») і потрапив автор цих рядків разом із головним редактором сайту «ВжеІнфо» Веронікою Власюк і студенткою К-ПНУ імені Івана Огієнка Катериною Орловою.

Цей тренінг був більше зорієнтований на журналістську діяльність, хоча суть його програми була спрямована на те, щоби краще познайомити між собою жителів різних країн.

Представники дванадцятьох держав тричі на день відвідували спільні заняття, а вечорами по черзі презентували всім свою Батьківщину. Офіційною мовою для спілкування була англійська, хоча із представниками країн пострадянського простору можна було спілкуватися й російською. Із самої Росії представників не було. Може, воно й добре – пісеньку про Путіна навчилися співати чимало європейських країн. З іншого боку, представники здавна ворогуючих Азербайджану та Вірменії під час проекту спокійно між собою розмовляли, тож тренінг виконував і місію здружування народів.

Не обходилося і без мовних казусів. Наприклад, в оргкомітеті проекту працював молодий грузин Лаша, який усім учасникам допомагав облаштовуватися і вирішувати інші питання. Ті, хто знав російську мову, по-доброму його називали «наша Лаша». У хлопця терпіння закінчилося лише під кінець проекту, і він пояснив товаришам, що слово «наша» по-грузинськи означає «повія».

Такі проекти проходять у рамках програми «Erasmus+» (European Region Action Scheme for the Mobility of University Students), яку фінансує Євросоюз. Вона відкриває можливості для навчання, підвищення кваліфікації чи волонтерської діяльності для молодих людей із різних країн Європи і Східного партнерства. Бюджет програми спрямовується на проекти, запропоновані громадськістю і цікаві молоді (учасникам повертають 70% транспортних витрат і забезпечують проживанням, харчуванням). В Україні співпрацює із такими проектами низка громадських організацій.

Нам пощастило стати учасником одного з таких обмінів, партнером якого є Всеукраїнська громадська організація «Фундація регіональних ініціатив». Як стверджує учасниця ФРІ кам’янчанка Олена Іллясевич, котра допомагає землякам брати участь у цих проектах, якби у нашому місті діяло більше розвинених молодіжних організацій та активізувався міський осередок Фундації, то кам’янчани могли б «пачками» їздити на міжнародні тренінги і семінари. Тож питання відродження в Кам’янці «фрішників» варто загострити, адже це можливість для нашої молоді не лише навчатися на молодіжних проектах України та Європи, а й подорожувати майже задарма.