ОПЕРА, ВАРТА ВЕЛИКОГО МІСТА
Порядне місто мусить мати театр, а велике заслуговує на оперу. Класика лікує душу і гоїть роз’ятрені новинами нерви. Урбаністична мода останніх років: якщо власного високого мистецтва немає, долучитися до нього хоча б опосередковано. В кінотеатрах і біля ратуш десятків європейських міст від Відня до Москви влаштовують трансляції спектаклів з «Ла Скала» або нью-йоркської «Метрополітен-опери».
26 липня Кам’янець довів усім, що він – місто великої культури. Опера «Трубадур» прийшла до нас не з екрана, музика Джузеппе Верді наживо лилася над каньйоном Смотрича. А які були голоси! Щоб подарувати Кам’янцю казковий вечір, сюди прибули талановиті виконавці з України, Грузії та Італії.
Все сталося так, як і обіцяв у грудні на концерті у Картинній галереї соліст Національного театру опери та балету Грузії Отар Накашідзе, – у Кам’янці буде велика опера. Адже Кам’янець – мала батьківщина чудового сопрано Олени Лютаревич, володарки гран-прі торішнього конкурсу «Бельканто» в Києві. Отар так полюбив наше місто, що виходив співати у кам’янецькій вишиванці в семи італійських містах – від Міланa і Бергамо до Ронколе, рідного міста Джузеппе Верді. Останню, четверту, дію «Трубадура» пан Накашідзе, який виконував роль злого графа ді Луна, відспівав теж у ній. Роль його супротивника Манріко дісталася популярному італійському тенорові, лауреату багатьох міжнародних оперних конкурсів Емануеле Сервідіо. Складну партію циганки Азучени виконала солістка театру опери та балету Батумі Інга Джахуташвілі (мецо-сопрано). Партія Інес дісталася харків’янці Оксані Томків, а головну жіночу роль герцогині Леонори майстерно і заспівала, і зіграла кам’янецька гордість Олена Лютаревич. Акомпанувала співакам на фортепіано концертмейстерка Анжеліка Тернова. Сестра Олени Інга Лютаревич цього разу на сцені не з’явилася, але саме вона відповідала за глядацький зал і промоцію заходу.
А зал під відкритим небом виявився чудовим. Вистачило місця для майже 500 глядачів. Коли сутінки сповили каньйон у темний оксамит, навколо сцени спалахнули десятки ліхтарів. Концертне виконання опер не вимагає декорацій, але сірі стіни Руської брами, копиці свіжого сіна та оці ліхтарі чудово допомагали перенестися до Іспанії XV ст., де відбувалася дія «Трубадура». Єдиний дисонанс вносив двомовний конферанс, продовжуючи дещо шизофренічну практику деяких українських теле-шоу. Переклад конферансу на іншу мову був би чудовим ходом, а от почерговий перехід з української на російську виглядав недоречно.
Після спектаклю грім аплодисментів не вщухав так довго, що співаки виконали на біс україн-ську народну пісню та вічний хіт «O sole mio».
Найдорожчі квитки (за 500 та 250 гривень) розійшлися першими, та навіть із бюджетних місць було чудово видно спектакль. Озирнувшись в антракті, зрозуміла: Кам’янець скучив за класикою. Почути «Трубадура» зібралося чимало людей на іншому березі Смотрича та на Гловерівських мурах над Руською брамою. Віденська опера продає за символічну суму стоячі місця на свої спектаклі. Можливо, таке підійде і Кам’янцю: багатьох поціновувачів мистецтва повна ціна квитка відлякує. Стримувальним фактором може бути й думка про повернення в темряві з Руської брами хоча б до Турецького мосту: темно, під бастіоном св.Андрія тече струмок. Але це питання інфраструктури, а з мистецької точки зору все було ідеальним. Сподіваємося, пісня «Трубадура» покличе до міста нові оперні спектаклі. Кам’янець цього вартий.
Ірина ПУСТИННІКОВА, спец. для «ПОДОЛЯНИНА»..