СТАТИ ПИСЬМЕННИКОМ ДОПОМОГЛИ П’ЯНІ ВЧИТЕЛІ
Один із найпопулярніших сучасних українських письменників, журналіст, сценарист Андрій Кокотюха 7 квітня відвідав Кам’янець. Охочим познайомитися з автором бестселерів, які переповнили приміщення міської центральної бібліотеки, ця зустріч, мабуть, запам’ятається надовго.
Востаннє Андрій Кокотюха приїжджав до нашого міста ще 2004 р. Зустрівшись із кам’янецькими читачами через 11 років, автор багатьох детективів і трилерів (до речі, сценарії відомого телешоу «Судові справи» – теж робота його пера) розповідав про свої свіжі твори: «Адвокат з Личаківської», «Аномальна зона», «Повзе змія» тощо. Та найбільше уваги зосередив на дивній історії свого становлення як літератора і особистому погляді на творчу діяльність.
– Розкажу, за яких обставин почав писати книжки, – заінтригував Кокотюха. – Коли навчався в школі, в нас працювали багато вчителів-чоловіків. Інтелігенція в 70-80-х роках відчувала, що країна котиться кудись не туди, але в школі про це говорити не могли. А як реагують чоловіки на неможливість проявити свою позицію? Алкоголем. Після обіду вчителі були вже п’яні, а я навчався в другу зміну. Тому на уроках історії говорити біля дошки доводилося мені, бо читав багато історичних і пригодницьких романів. Учні тихо сиділи тоді, коли їм було цікаво, тож саме так я зрозумів, які історії потрібно пропонувати людям.
У радянських фільмах про школу показували, що лідер у кла-сі – розумний та інтелігентний, але насправді в нас було навпаки – головним ставав найсильніший. Але навіть сильні змушені були вчитися і отримувати якісь оцінки. В тому числі – писати твори. Староста нашого класу запропонував мені писати їх за нього і його друзів, а за це пообіцяв стежити, аби мене не били. Як з’ясувалося, людина, яка вміє ту саму історію переказати по-різному, цілком може досягти успіху в літературі. Я видав уже п’ять десятків книжок, але вони не схожі між собою. Всі абсолютно різні за жанром, змістом, формою, часом і місцем дії.
У наш складний час я не хочу, аби читання книжок теж було виснажливою справою. Воно повинно бути максимально простим, легким і займати максимум два вечори. Не пишу любовних романів (вважаю, що чоловік повинен приносити жінкам радість,
а не доводити до сліз) і фантастики. Я людина реалістична, але мої твори – це вигадка. Наше життя, здебільшого, не складається з карколомних подій, а протікає розмірено. Тому мої книжки популярні, бо показують не те, як влаштований світ насправді, а як мало б бути. Люди хочуть читати і вірити, що добро перемагає зло, чоловіки – сильні, мужні та відповідальні, жінки – красиві.