ПЛАГІАТ – НЕ ЗАВЖДИ ПЛАГІАТ

Зовсім неочікуваний відгук отримала редакція газети «Подолянин» після виходу традиційної сторінки «Літературний клуб», приуроченої до Всесвітнього дня поезії. У віршах одного з представлених авторів кам’янчанка Людмила Кур’ян, авторка шести власних і співавторка 26 колективних збірок поезій, упізнала власні вірші, які були видані у її збірці 2005 р. (щоправда, дещо підредаговані). Бажаючи поновити справедливість, прикро вражена поетеса звернулася до редакції.

– До чудового свята душі, Дня Поезії, поціновувачам слова газета «Подолянин» подарувала підбірку віршів місцевих авторів. Я – творча людина, і мені було цікаво ознайомитися з думкою інших творчих людей, – розповідає Людмила Кур’ян. – Та коли дійшла до віршів Яніса Косніковського, моє свято було зіпсоване, бо побачила, що два з надрукованих віршів були моїми.

Із газети дізналася, що вони взяті зі збірки Косніковського «Гвоздь», яка вийшла торік накладом 100 примірників у видавництві «Абетка-Світ». Як повідомили мені у видавництві, впорядкуванням збірки займалася Юлія Лискун (Яворська), яка під вступною статтею про Яна Косніковського «Прочность старого гвоздя» підписалася членом Національної спілки журналістів України.

Звісно ж, я була здивована: як мої вірші потрапили в газету під чужим прізвищем? Я знайшла збірку Яна Косніковського «Гвоздь» і виявила в ній шість моїх віршів, один з яких – «Серенький котик» – перекладено українською, причому в деяких моїх віршах навіть назва не змінена. Вибрані ці вірші з двох моїх збірок «Когда еще раскроется душа…» та «Единство мира». Ось так 83-річний Ян Косніковський вбив добрячого «гвоздя» в мене і мою творчість, використавши мою інтелектуальну власність під своїм прізвищем.

По коментар із приводу цієї прикрої ситуації ми звернулися до кам’янчанки Юлії Лискун, котра на власні кошти видала збірку віршів Яніса Косніковського у видавництві «Абетка-Світ». Юлія Броніславівна – в минулому журналістка «Кам’янець-Подільського вісника», нині – приватний підприємець. Є авторкою декількох поетичних збірок.

– Ідея видати збірку віршів Яніса Косніковського виникла одразу ж, як я взяла до рук його рукописні чернетки, – пояснює Юлія Лискун. – Для мене ця людина – великий авторитет, адже знаю його як активного учасника Народного руху, пізніше – партії «Свобода», обдаровану людину. Він публікував багато патріотичних статей у «Кам’янець-Подільському віснику».

Я не бачила цієї людини двадцять років, але коли мені принесли зошити з його віршами, вони мені настільки сподобались, що просто не могла їх не видати, причому за власні кошти. Наклад був усього 100 примірників, половину з них я подарувала автору в його день народження, решту вирішила подарувати людям, тому що пропагую поезію. Свої вірші я також завжди роздаровую. З мого боку це не були корисливі мотиви – це був поклик душі.

Вважаю, що Яніс Косніковський – прекрасна людина, яку місто має вшанувати, і він насправді пише чудові вірші. Ця збірка – перша в його житті, і він присвятив її дружині. Мені прикро, що сталося таке непорозуміння.

Із цим допоміг нам розібратися сам Яніс Косніковський. Він родом із Прибалтики. Закохався в Україну, читаючи Гоголя, Лесю Українку, Шевченка. Солдатська доля його закинула до Кам’янця-Подільського. 1985 р. пан Яніс остаточно поселився в місті над Смотричем.

– У мене не було наміру щось у когось вкрасти або когось образи-ти, – пояснює Яніс Косніковський. – Я просто записував свої вірші у зошити. А деколи записував туди й вірші інших поетів, які мені сподобались. Ніколи не планував видавати книжок, Юля сама це все організувала. Я тільки придумав деякі заголовки, але в сам процес видавництва не втручався. Чесно кажучи, навіть не перечитував цієї збірки після того, як вона була видана. І в газету своїх віршів не заносив, тому тільки від вас дізнався, що вони були надруковані. Все це просто прикрий збіг обставин.

Олеся ГРАБОВСЬКА.