Вівторок, 23 Квітня 2024 р.
26 Січня 2018

Тетяна МОТРІЙ: «КОЖЕН НАПИСАНИЙ ВІРШ – ЦЕ МОЯ ОСОБИСТА ІСТОРІЯ»

Тетяна Мотрій

Талант є у кожного. І не обов’язково бути великим скульптором, художником чи поетом, щоб тобою цікавилися і пам’ятали. Головне, в будь-яких ситуаціях залишатися людиною і пам’ятати: щоб зробити когось щасливим, іноді достатньо доб­рого слова і теплих обіймів.

Народилася й виросла на Чемеровеччині, у мальовничому селі Хропотова. Після закінчення школи вступила в Кам’янець-Подільський індустріальний коледж на економічний факультет, далі вищу освіту здобувала у Тернопіль­ському національному економічному університеті та Буковинському дер­жав­ному фінансово-економічному університеті.

Любов до поезії з’явилася ще у дитинстві. Перечитуючи твори Лесі Українки, Ольги Кобилянської та інших українських авторів, я відкривала для себе зовсім інший світ – світ книг. Звідки й з’являлося натхнення і всі думки я складала в рядки.

Кожен написаний вірш – це моя особиста історія, саме так я навчилася «виплескувати» емоції.

І скільки б не пройшло років, яких би випробувань не підкидала доля, впевнено можу сказати, що я щаслива людина, бо маю найдорожче – сім’ю, в якій завжди можу знайти безмежну любов, підтримку і сили рухатися далі!

* * *

А ти з незвіданої висоти

все бачиш, чуєш, знаєш…

У снах тепер приходиш ти

і ніжно обіймаєш.

Торкнутись хочу – рук нема,

не вистачає сили,

Тебе забрала ця зима,

а ми ж життя просили.

А ми просили у небес,

аби це все минулось.

Одна біда – нема чудес

… і руки розімкнулись.



* * *


Життя забирає завжди найрідніших,

Підступно бере і за руку виводить.

Немов натякає: дивися пильніше,

бо «завтрашній день» дуже часто підводить.

Ти можеш не встигнути глянути в очі,

З дитинства знайомі і рідні до болю.

А потім стають чорні дні, немов ночі,

Й повторюєш мантру: змінити би долю!

* * *

Ти стала Ангелом ціною дорогою,

Мені без тебе світ став чорно-білим.

Я звикла, що ти завжди зі мною,

Тебе нема… Не вірю я. Не вірю!..

Я в сотий раз питаю: як без тебе?

Якби ж це сон, і я ще не проснулась…

Чому найкращих забирає небо?!

Чому спиною доля обернулась?!

* * *

Любіть живих! Цінуйте і плекайте,

Бо ж доля може злий зіграти жарт.

Живим даруйте ніжність і кохайте,

Невпинний час пробуджує азарт.

Любіть живих! За них моліться Богу

І дякуйте за кожен новий день,

Діліть з живими радість і тривогу

І не соромтеся присвячувать пісень.

Любіть живих!..

* * *

Застегни пальто, не дай Бог, сквозняк,

Вновь решил ворваться и пройтись по сердцу.

Умный часто думает, что дурак,

А дурак твердит: «Я, мол, вот из перца».

Не гонись вперед, жизнь притормозит

И ударом в лоб поставит на место.

Не всегда от нас зависит исход,

И тогда поймешь, что ты не из теста.

И тогда беда будет не беда,

И поймешь, что боль странно закаляет.

Очень часто нас ломает судьба,

И что завтра ждет – не предугадаешь…

* * *

Счастье слишком простое,

чтобы мерить деньгами,

Слишком нежное –

чтобы делиться с чужими.

Счастье – это приехать на пару дней к маме,

за семейным столом посидеть с родными.

Счастье – это тепло и любимые руки,

это кофе с утра, поцелуи в шею.

Рыжий кот, который не знает скуки,

оккупировав на зиму батарею.

* * *

А может, просто взять и психануть:

поехать на край света, оглянуться.

На мир глазами новыми взглянуть,

Остаться там… а может быть, вернуться.

А может, просто надо отдохнуть?!

Оставить все проблемы, чуть забыться.

И полной грудью воздуха вдохнуть…

Поспать… позагорать… влюбиться…

А может, надо больше времени мечтать?!

Писать стихи и напевать куплеты.

И научиться ничего не ждать

ни от кого. Отвергнуть все запреты.



* * *

И все хорошо, лишь бы щепотку снега,

Улыбки родных, любимых глаза.

И ясного, чистого, зимнего неба,

Делать что любишь, забыть о «нельзя».

И все, вроде, есть. Вот больше бы силы.

Суметь пережить все, что ляжет на плечи.

Чтоб было у всех все то, что просили,

Кто болен душой, пусть любовью излечат.

Ну вот и отлично! Забыть попросила:

здоровья, поддержки, надежды и счастья.

И если есть то, что я упустила,

Пусть ангел поможет, в его это власти!..

* * *

Знаете, бывает внутри так тепло,

будто кто-то обнимает душу.

Касается мягкой ладошкой, и зло

уходит куда-то со старою клушей.

Бывает, ложишься в кровать, а уснуть

не можешь. И ты фантазируешь жизнь:

в уютном жить домике, в горы рвануть…

Становится мир совершенно иным.

Бывает, посмотришь в родные глаза,

проходят печали и сердце согрето.

Встречать – приходилось – провожать поезда.

И письма писать… дожидаясь ответа.

* * *

Уходит год. Ну что ж, пора подбить итоги:

Сказать спасибо, отпустить обиды.

Отдать долги, задуматься немного,

Извлечь мораль из пройденных путей.

Менялись люди, номера, работы,

Терялись книги, деньги, обещания.

Смеялись, плакали, ждали субботы,

Не понимали мыслей, слов, молчания.

Спасибо и за сказку, и за встряску,

За чувства, за закаты и рассветы.

Уходит год, забрав в свою коляску

ненужные вопросы и ответы…

* * *

Закрывайте двери, зажигайте свечи,

Дорожите теми, кто укроет плечи.

Проходите мимо, если вас не держат,

Говорите с теми, в ком живет надежда.

Улыбайтесь детям, иногда прохожим,

Будьте рядом с теми, кто на вас похожи.

Отвергайте мнимых, верьте настоящим,

Оставайтесь с теми, с кем взаимно счастье!..



* * *

Не бойтесь пустых карманов,

страшнее пустые сердца.

Не надо искать изъянов

у тех, кто горел до конца.

Не надо стремиться к моде,

теряться среди массовки.

Не ройтесь в чужом комоде:

в своем не находите толку.

Не бойтесь, что станет поздно,

кругом череда из чисел.

Когда человеку все можно,

жизнь просто теряет смысл…



* * *

А для меня ценности – это дом,

где ждет семья и играет кошка.

Отец и мать, старый наш альбом,

он словно с прошлого моего окошко.

Так важно знать, что тебя поймут,

примут любой и всегда поддержат.

И не осудят – а обнимут,

подарят веру свою… надежду.



* * *

Даже если улыбаться сложно,

Время больше губит, а не лечит,

Постарайтесь жить. И осторожно

Зажигать в душе надежды свечи.

Даже если меркнут в небе звезды,

Не хватает сил, чтоб сделать вдох,

Верьте в то, что рано или поздно

Счастье к вам присядет на порог!

* * *

Я Богу благодарна за семью,

За лучших из людей, что есть на свете.

За тех, кого так искренне люблю,

Как любят только маленькие дети.

За теплый дом, за счастье и уют,

Где вкусно пахнет, где добро таится.

И за родителей, что в гости ждут,

За радость детства, что не возвратится!..