Четвер, 24 Вересня 2020 р.
17 Січня 2020

ЩОДЕННИКИ ЧИКАЛЕНКА: 1919-1920 РОКИ

Продовжимо розповідь про щоденники Євгена Чикаленка. Тиждень тому ми зупинилися на записах 1918-1919 років, останній з яких датований 24 січнем 1919 року. Сьогодні буде розповідь про 1919-1920 роки. Перевидання цих важливих документальних свідчень здійснило київське видавництво «Темпора», а надруковано том за 1919-1920 роки, як і попередній, у Кам’янці-Подільському в ТОВ «Дру­карня Рута». Нагадаємо, що Євген Харлампійович Чикаленко (1861-1929) – це визначний громадський діяч, благодійник, меценат української культури, агроном, землевласник, видавець, публіцист, один з ініціаторів скликання Центральної Ради.
Тому великий інтерес викликають його щоденники.

Записи за 1919-1920 роки – це частина щоденника Чикаленка, який він вів з 1907 до 1929 року. Доля України, яка вирішувалась у революційних баталіях і залежала від багатьох внутрішніх та зовнішніх об’єктивних і суб’єктивних чинників, залишалася його головним пріоритетом, об’єктом постійної уваги.
Чимало сторінок щоденника 1919-1920 років присвячено Кам’янцеві на Поділлі, який відігравав тоді важливу роль. Ось уривок із запису від 4 квітня 1920 року, зроблений у Перемишлі. В ньому мова йде про синів Євгена Чикаленка Петра та Левка, режисера Миколу Садовського.
«Вчора несподівано заїхав знов по дорозі з Кам’янця до Варшави Пет­русь. Я певний був, що він вже в Києві, і боявся страшенно, аби большевики не розстріляли його, або тиф не пожер. Аж виявилось, що поляки не пропустили його через фронт і завернули з Проскурова. Ввесь час він проживав в Кам’янці, сподіваючись змоги таки продертись до Києва, але при тамтешній дорожнечі прожив всі гроші, які в нього були; та й не диво, бо 1 фунт тютюну там коштує 5 тисяч карбованців, а 1 фунт сала – 500 карбованців, а м’яса – 350 карбованців. Тепер він їде до міністра Лівицького, щоб добути десь посаду, бо без діла нудно сидіти. З огляду на стан мого здоров’я, Петрусь напосівся, щоб я їхав з ним чи до Відня, чи до Праги, аби розвіятись…
Живеться мені тут добре, спокійно, і якби не хвороба моя, то звідси і не виїхав би кудись в невідомі умовини. В Кам’янці Петрусь нічого не чув про наших з Києва, хоч звідтіля часом хтось продирається пішки до Кам’янця. Він нарікає на Левка, що той не передасть ні листа, ні не перекаже нічого, хоч, певне, була б змога. Левко, навіть бувши в Кам’янці, не лишив ніякого листа, хоч знає, що Садовський нікуди не збирався з Кам’янця, то значить зміг би якось через когось передати листа».