ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ПОДІЛЛЯ В ДОБУ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
Доктор історичних наук Олександр Завальнюк видав історичний нарис «Подільська інтелігенція у формуванні загальноосвітньої школи в добу Української революції (1917-1920 роки)». У книжці досліджується діяльність української патріотичної інтелігенції в буремний період. Ця діяльність спрямована на оперативне реформування успадкованої від російської держави загальноосвітньої школи. Мова йде про перебудову навчального процесу на засадах українізації, про відкриття нових українських шкіл, що стало одним із важливих реальних результатів національного відродження.
Видання розраховано на викладачів, учителів, студентів, учених, краєзнавців, бібліотечних, архівних і музейних працівників, усіх, хто цікавиться історією України і Поділля.
Книжка складається зі вступу і трьох розділів, відповідно до трьох етапів Української революції: Української Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 року); Гетьманату Павла Скоропадського (травень – грудень 1918 року) та Директорії Української Народної Республіки (кінець 1918 – кінець 1920 року). Завершують нарис висновки та список використаних джерел і літератури, якому відведено 9 сторінок із 62, що має книжка.
У другому розділі автор пише, що держава гетьмана Павла Скоропадського зробила чималий внесок у справу національно-культурного відродження українців. Це стосувалося, зокрема, реформи освітньої галузі, в результаті якої зміцнився її український сегмент. Ініціатором і рушійною силою цих перетворень була інтелігенція – носій і захисник української ідеї та культури, творець різноманітних національно-культурних проєктів в інтересах молодої української нації.
Проте Олександр Завальнюк відзначає, що гетьманський переворот активна частина подільських патріотів, до яких належала значна частина учительства, сприйняла як крок назад у державно-політичному розвиткові країни. Вже у травні 1918 року опозиційний Український Національно-Державний Союз у «Меморіалі», поданому Скоропадському, протестував, зокрема, проти такої політики, за якої «державна мова, що потрібує в школі найбільшої підтримки, залишається на власні сили в боротьбі з московською, яка досі єдина панувала в школі; увільнення новим міністром всіх директорів та інспекторів шкіл і заявлена ним автономія шкіл, при нових виборах на ці посади шкільними радами, що складаються з денаціоналізованих елементів, вихованих у ворожнечі до української ідеї, наперед забезпечує усунення українських педагогів від керовництва [саме так!] освітою».