Понеділок, 25 Травня 2020 р.
24 Січня 2020

ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ПОДІЛЛЯ В ДОБУ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Доктор історичних наук Олександр Завальнюк видав історичний нарис «Подільська інтелігенція у формуванні загальноосвітньої школи в добу Української революції (1917-1920 роки)». У книжці досліджується діяльність україн­ської патріотичної інтелігенції в буремний період. Ця діяльність спрямована на оперативне реформування успадкованої від російської держави загальноосвітньої школи. Мова йде про перебудову навчального процесу на засадах українізації, про відкриття нових українсь­ких шкіл, що стало одним із важливих реальних результатів національного відродження.

Видання розраховано на викладачів, учителів, студентів, учених, краєзнавців, бібліотечних, архівних і музейних працівників, усіх, хто цікавиться історією України і Поділля.
Книжка складається зі вступу і трьох розділів, відповідно до трьох етапів Української революції: Української Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 року); Гетьманату Павла Скоропадського (травень – грудень 1918 року) та Директорії Української Народної Республіки (кінець 1918 – кінець 1920 року). Завершують нарис висновки та список використаних джерел і літератури, якому відведено 9 сторінок із 62, що має книжка.
У другому розділі автор пише, що держава гетьмана Павла Скоропадського зробила чималий внесок у справу національно-культурного відродження українців. Це стосувалося, зокрема, реформи освітньої галузі, в результаті якої зміцнився її український сегмент. Ініціатором і рушійною силою цих перетворень була інтелігенція – носій і захисник української ідеї та культури, творець різноманітних національно-культурних проєктів в інтересах молодої української нації.
Проте Олександр Завальнюк відзначає, що гетьманський переворот активна частина подільських патріотів, до яких належала знач­на частина учительства, сприйняла як крок назад у державно-по­літичному розвиткові країни. Вже у травні 1918 року опозиційний Український Національно-Державний Союз у «Меморіалі», поданому Скоропадському, протестував, зокрема, проти такої політики, за якої «державна мова, що потрібує в школі найбільшої підтримки, зали­шається на власні сили в боротьбі з московською, яка досі єдина панувала в школі; увільнення новим міністром всіх директорів та інспекторів шкіл і заявлена ним автономія шкіл, при нових виборах на ці посади шкільними радами, що складаються з денаціоналізованих елементів, вихованих у ворожнечі до української ідеї, наперед забезпечує усунення українських педагогів від керовництва [саме так!] освітою».