ЗУПИНЕНІ ХВИЛИНИ АРКАДІЯ БРАЕСКУ
Кожен вірш – то, напевно, зупинена хвилина. Чимало таких зупинених хвилин набралося у творчому доробку поета Аркадія БРАЕСКУ, який 21 липня святкуватиме 75-річчя. Недарма збірку вибраного, що побачила світ незадовго до ювілею, Аркадій Ілліч так і назвав «Зупинені хвилини». Пропонуємо увазі читачів низку віршів із цієї збірки.
* * *
Я народивсь під вірш Драй-Хмари
«…на сірих стінах сірі дні значу».
Був тридцять шостий – смерть, пожари,
Жахливий рік непевності й плачу.
В Європі Гітлер рвавсь до влади,
Від імені «народу» більшовизм
В Росії нищив все, як завжди,
Що, врешті-решт, не кращий за фашизм.
І я в цей грізний час з’явивсь на світ,
Щоб в опозицію до смерті,
Неволі підвестись відверто
На всі наступні сотні літ.
І вистояв, – і вільний нині
У незалежній Україні!
Кам’янець-Подільський, 3.02.2001 р.
Вірш «І знов обвугленими сірниками на сірих стінах сірі дні значу» Михайло Драй-Хмара написав 1936 року в лук’янівській тюрмі.
МИЛІСТЬ ДОЛІ
Я віршів не пишу. Я Батьківщину
Утверджую у часі, свій народ.
Люблю важкою їх любов’ю сина
І вищих не бажаю нагород.
А як десь там колись, як псові кістка,
У вірші рима трапиться дзвінка,
То це, якщо приглянутися зблизька,
Так, – милість долі в вигляді рядка.
А далі, як і вчора, знов робота
Із дня у день однакова, важка
І втома, невдоволення, нудота, –
І цяцька рима у кінці рядка.
26.02.2005 р.
ОРАНЖЕВИЙ – КОЛІР РЕВОЛЮЦІЇ
Оранжевим чи, пак, революційним
Я був, подосі є іще, з тих пір,
Коли вважався неблагонадійним,
Готовим був за правду йти в Сибір.
А що не дотягнув ледь-ледь до строку,
То це тому, що гідніші були,
Та що про це розводитись, їй-богу,
Бо жив, живу не ради похвали.
Я, просто кажучи, не міг, інакше,
Бо як ховатися в житті за тих,
За кого ти, – на це, панове, зважте, –
Повстав супроти зла один за всіх.
Носив в душі важке, за камінь важче,
Бажання волі досягти – мети…
Кажу, не міг тоді й тепер інакше
Не зміг би, хоч хвали, хоч осуди.
19.01.2005 р.
СИНОВІ
Кому Вітчизну, сину, заповім,
Якщо тебе в житті не допильную,
Тобі любов свою святую
Не передам із прізвищем своїм?
Прокляв би власну долю, любий мій,
Побачивши, що горб цей, в сквері квіти, –
Усе, чим дорожив на світі,
Кидаю, сину, на чужих людей.
Чернівці, 1984 р.
БЮРОКРАТ
Так, так. Я в опозиції стояв
Й тепер стою до бюрократа.
Він скрізь, де не візьметься, – влада,
Як він її справіку трактував.
Про діло він не дбає і не дбав –
Печатка й штамп він на посаді.
А спробуй стати на заваді, –
О, він і не таких, як ти, ламав.
Ревниво на посту своєму він
Закон, мовляв, оберігає.
Насправді він про власне дбає.
Та в плині незворотних перемін
В минуле кане й час його, й аршин
Й ти є, його, глядиш, – немає.
2002 р.
ПАРОВОЗ
За нашим садом в Чернівцях
Мені гудиш ночами досі.
Важкий і неблизький твій шлях.
Гримлять колеса стоголосі.
Ти віз гармати, танки віз,
Віз потім цеглу, арматуру,
Комбайни віз, – з Сибіру ліс,
Поезію в літературу.
І ось на синовім столі,
Мов спогади оці, вагони
По залізничечці малій
Чмих-пих, ти тягнеш повз перони.
Завжди на повному ходу
І далі, далі без зупинки.
Ще мить – і промайнеш. Зведу
Тебе на п’єдестал сторінки.
1981 р.
КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
Відпочиваю від великих міст
У скверах Кам’янця-Подільського.
Гуляв Свидницький тут семінарист
І юна Лідія Липківська.
Тут, наче в світанковому гаю,
Велично-тихо, заверни лиш,
І втому надокучливу свою,
Мов обважнілу гуню, скинеш.
Тут Смотрич уповільнює свій плин,
І гамір світу замовкає, –
Тут, відпочивши декілька хвилин,
Себе невтомним почуваєш.
1978 р.
БАБУСИН ДОЩ
Озвалися в ставку жаби на дощ.
Й бабуся щиро рада, – накрапає.
Вона вже посадила все на борщ,
І лиш дощу нема… вона чекає,
Що він ось-ось піде, травневий дощ,
Напоїть, життєдайний, спраглу землю,
Зійде буряк, картоплі кожний корч
На дорогій землі її священній.
І дощ пустивсь, бабусин дощ дзвінкий,
Упала крапля бабі на хустину,
На руку друга, – бажаний такий,
Як бабина легка хустина, синій.
3.05.2003 р.