Понеділок, 25 Січня 2021 р.
15 Липня 2011

ЗУПИНЕНІ ХВИЛИНИ АРКАДІЯ БРАЕСКУ

Аркадій БРАЕСКУКожен вірш – то, напевно, зупинена хвилина. Чимало таких зупинених хвилин набралося у творчому доробку поета Аркадія БРАЕСКУ, який 21 липня святкуватиме 75-річчя. Недарма збірку вибраного, що побачила світ незадовго до ювілею, Аркадій Ілліч так і назвав «Зупинені хвилини». Пропонуємо увазі читачів низку віршів із цієї збірки.

*  *  *

Я народивсь під вірш Драй-Хмари

«…на сірих стінах сірі дні значу».

Був тридцять шостий – смерть, пожари,

Жахливий рік непевності й плачу.

В Європі Гітлер рвавсь до влади,

Від імені «народу» більшовизм

В Росії нищив все, як завжди,

Що, врешті-решт, не кращий за фашизм.

І я в цей грізний час з’явивсь на світ,

Щоб в опозицію до смерті,

Неволі підвестись відверто

На всі наступні сотні літ.

І вистояв, – і вільний нині

У незалежній Україні!

Кам’янець-Подільський, 3.02.2001 р.

Вірш «І знов обвугленими сірниками на сірих стінах сірі дні значу» Михайло Драй-Хмара написав 1936 року в лук’янівській тюрмі.

МИЛІСТЬ ДОЛІ

Я віршів не пишу. Я Батьківщину

Утверджую у часі, свій народ.

Люблю важкою їх любов’ю сина

І вищих не бажаю нагород.

А як десь там колись, як псові кістка,

У вірші рима трапиться дзвінка,

То це, якщо приглянутися зблизька,

Так, – милість долі в вигляді рядка.

А далі, як і вчора, знов робота

Із дня у день однакова, важка

І втома, невдоволення, нудота, –

І цяцька рима у кінці рядка.

26.02.2005 р.

ОРАНЖЕВИЙ – КОЛІР РЕВОЛЮЦІЇ

Оранжевим чи, пак, революційним

Я був, подосі є іще, з тих пір,

Коли вважався неблагонадійним,

Готовим був за правду йти в Сибір.

А що не дотягнув ледь-ледь до строку,

То це тому, що гідніші були,

Та що про це розводитись, їй-богу,

Бо жив, живу не ради похвали.

Я, просто кажучи, не міг, інакше,

Бо як ховатися в житті за тих,

За кого ти, – на це, панове, зважте, –

Повстав супроти зла один за всіх.

Носив в душі важке, за камінь важче,

Бажання волі досягти – мети…

Кажу, не міг тоді й тепер інакше

Не зміг би, хоч хвали, хоч осуди.

19.01.2005 р.

СИНОВІ

Кому Вітчизну, сину, заповім,

Якщо тебе в житті не допильную,

Тобі любов свою святую

Не передам із прізвищем своїм?

Прокляв би власну долю, любий мій,

Побачивши, що горб цей, в сквері квіти, –

Усе, чим дорожив на світі,

Кидаю, сину, на чужих людей.

Чернівці, 1984 р.

БЮРОКРАТ

Так, так. Я в опозиції стояв

Й тепер стою до бюрократа.

Він скрізь, де не візьметься, –  влада,

Як він її справіку трактував.

Про діло він не дбає і не дбав –

Печатка й штамп він на посаді.

А спробуй стати на заваді, –

О, він і не таких, як ти, ламав.

Ревниво на посту своєму він

Закон, мовляв, оберігає.

Насправді він про власне дбає.

Та в плині незворотних перемін

В минуле кане й час його, й аршин

Й ти є, його, глядиш, – немає.

2002 р.

ПАРОВОЗ

За нашим садом в Чернівцях

Мені гудиш ночами досі.

Важкий і неблизький твій шлях.

Гримлять колеса стоголосі.

Ти віз гармати, танки віз,

Віз потім цеглу, арматуру,

Комбайни віз, – з Сибіру ліс,

Поезію в літературу.

І ось на синовім столі,

Мов спогади оці, вагони

По залізничечці малій

Чмих-пих, ти тягнеш повз перони.

Завжди на повному ходу

І далі, далі без зупинки.

Ще мить – і промайнеш. Зведу

Тебе на п’єдестал сторінки.

1981 р.

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ

Відпочиваю від великих міст

У скверах Кам’янця-Подільського.

Гуляв Свидницький тут семінарист

І юна Лідія Липківська.

Тут, наче в світанковому гаю,

Велично-тихо, заверни лиш,

І втому надокучливу свою,

Мов обважнілу гуню, скинеш.

Тут Смотрич уповільнює свій плин,

І гамір світу замовкає, –

Тут, відпочивши декілька хвилин,

Себе невтомним почуваєш.

1978 р.

БАБУСИН ДОЩ

Озвалися в ставку жаби на дощ.

Й бабуся щиро рада, – накрапає.

Вона вже посадила все на борщ,

І лиш дощу нема… вона чекає,

Що він ось-ось піде, травневий дощ,

Напоїть, життєдайний, спраглу землю,

Зійде буряк, картоплі кожний корч

На дорогій землі її священній.

І дощ пустивсь, бабусин дощ дзвінкий,

Упала крапля бабі на хустину,

На руку друга, – бажаний такий,

Як бабина легка хустина, синій.

3.05.2003 р.