Четвер, 28 Березня 2024 р.
15 Листопада 2013

ЛУЇС, ЯКИЙ ЗНАЄ ЖИТТЯ

Менше як рік тому вийшов перший номер української версії всесвітньо відомого журналу «NATIONAL GEOGRAPHIC», презентація котрого відбулася і в Кам’янці, на природничому факультеті К-ПНУ ім.І.Огієнка. І ось у листопадовому номері журналу було опубліковано лист випускника цього факультету, нашого колеги Віталія ГОРБУЛЕНКА, котрий поділився із читачами «NatGeo» власною історією з життя, пов’язаною саме з цим журналом.

ЛУЇС, ЯКИЙ ЗНАЄ ЖИТТЯЦя історія трапилася одного вересневого вечора, коли я прямував потягом з Дніпропетровська до Хмельницького. В мене з двома товаришами були плацкартні місця в «четвірці», і ми очікували: хто ж до нас приєднається четвертим. Ним виявився темношкірий молодий кремезний хлопець, який досить скромно себе поводив. Познайомилися: його звати Луїс, він сам із Демократичної Республіки Конго, йому 25 років, в Україні навчається.

Я саме придбав у газетному кіоску українську версію журналу «National Geographic», тож взявся читати. Щедро ілюстровані статті читалися швидко, я перегортав сторінку за сторінкою і тут – якраз великий матеріал про Демократичну Республіку Конго! У статті йшлося про те, що це – країна в самому серці Африки з надзвичайно багатими корисними копалинами, але із «трухлявою» владою, тому народ там дуже бідний. На сході країни точиться війна з повстанцями, яких фінансують сусідні держави. Повстанці захопили золоті копальні й експлуатують на них людей.

Я показав матеріал Луїсу. В нас зав’язалася розмова, ми багато розпитували нового знайомого про його життя, тож повідаємо й вам цю історію.

Луїс народився у столиці своєї країни – Кіншасі. Його батько був багатою людиною, тож Луїс зміг отримати непогану шкільну освіту. Він навчався при католицькому монастирі. Любив грати у футбол, мріяв займатися цим професійно, але завадила травма, тим часом його друг нині грає в польському чемпіонаті. Але коли Луїс був ще підлітком, у нього помер батько, і відтоді він познайомився зі злиднями. Хлопець розумів: щоб заможно жити, потрібно здобути хорошу вищу освіту.

– В Україну приїхав учитися, тому що тут дешевше, – розповідав він. – Коли отримаю диплом інженера-будівельника, то в Конго керувати будівництвом і зароблятиму $3000 на місяць.

У Європі стільки не заробиш.

У моїй країні немає середнього прошарку населення – є або дуже багаті, або дуже бідні. Багато людей не мають можливості навчатися з самого дитинства і не мають засобів для існування. Але ті, хто має диплом, гарантовано знайдуть роботу.

У Луїса теж не було грошей, щоб поїхати навчатися в Україну. Аби заробити, він був змушений піти в армію, підписавши трирічний контракт. Хлопець непогано стріляв, і його відправили в Ізраїль навчатися снайперській майстерності. Три роки він провів на війні, придушуючи повстанців.

– Я не люблю згадувати про солдатську службу, – каже Луїс. – Бувало, нас їхало на завдання 400 чоловік, а поверталося 80. На війні загинув мій друг, який вмовив мене піти з ним в армію, також загинув напарник. Я теж міг загинути, але залишився живий і житиму ще довго.

А ще Луїс не розуміє хабарництва в університеті.

– Я завжди казав знайомим студентам: «Ну чому ви платите, це ж можна вивчити самому!» – розповідає він.

З ним трапилася прикра історія. Викладач дніпропетровського вишу не хотів йому зарахувати роботу (мабуть, мав свої мотиви). Луїс почав доводити, що справді знає матеріал, а викладач розлютився і обізвав темношкірого студента мавпою. Це вивело із себе Луїса, який теж сказав викладачу «кілька теплих слів». Після цього інциденту нашого героя вигнали з університету. Луїс тепер перевівся до тернопільського вишу, куди, власне, і добирався з Дніпропетровська. Ми ж розповідали про не зовсім райдужні реалії життя в Україні, але Луїс нам відповів:

– Чого вам нарікати, у вас насправді добре живеться…

Можливо, йому видніше.