НА ПАНЩИНІ ПШЕНИЦЮ ЖАЛА

Цей вірш Тараса Шевченка багатьом із нас знайомий ще із шкільної лави. Це хрестоматійний, як кажуть, твір. Поет озаглавив його «Сон». Оскільки в Тараса Григоровича є ще два твори з такою назвою – комедія «Сон», написана 1844 року, та вірш 1847 року з початковим рядком «Гори мої високії», то цю поезію, написану в липні 1858 року в Петербурзі, як правило, називають за першим рядком.

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

І усміхнулася небога,

Проснулася – нема нічого…

На сина глянула, взяла,

Його тихенько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла.

Текст вірша ми подали за останнім «Повним зібранням творів» Тараса Шевченка в 12 томах. Хоча не всі текстологи погоджуються з таким варіантом. Так, цьогорічний ювілейний «Кобзар», упорядкований Миколою Зубковим, останні два рядки подає по-іншому:

І копу дожинать пішла,

Поки не чути ланового.

Літературознавець Леонід Білецький у чотиритомному «Кобзарі», виданому на початку 1950-х років у Канаді, подає завершення вірша довшим на два рядки:

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла…

Останню, може; Бог поможе,

То й сон твій справдиться.

Справді, саме такий варіант зафіксував поет, переписавши вірш до «Щоденника». Але, надрукований за невідомим автографом у журналі «Русская беседа» ще за життя поета, вірш останніх двох рядків уже не мав. У згаданому вже «Повному зібранні творів» зазначено: «Вірш написано у Петербурзі в час, коли особливо загострилася проблема скасування кріпосного права. Той факт, що поет зняв останні два рядки, які написав у щоденнику, свідчив про його ставлення до поширених у тогочасній суспільній думці надій на справедливе розв’язання «селянського питання» згори. Будучи гранично актуальним, твір набув широкого розголосу».

Згаданий наприкінці лановий – це панський наглядач над кріпаками на польових роботах.

Вірш присвячено письменниці Марії Вілінській, яка видавала твори під псевдонімом Марко Вовчок. Леонід Білецький писав: «Ця поезія «Сон» була останньою, якою закінчився «Щоденник» поета. Коли Шевченко познайомився із Марією Марковичкою (Марком Вовчком), то вірш цей він присвятив письменниці, захоплений її творами. Видно, спільна тема про панщину, зачеплена у цій поезії, вповні гармоніювала з тією самою темою у творах Марка Вовчка. І ця подібність тем найбільше спричинилася до такої присвяти».

Процитуємо ще один фрагмент із коментаря Леоніда Білецького до вірша: «Глибоке бажання поета волі для свого народу і напоїли його вірою в перемогу правди і справедливості і надихнули його цю поезію створити. Це один із найкращих творів Шевченка: спокійний, глибоковдумливий і сильний ідеєю, що панщина мусить бути знесена, що насильство над людиною має зникнути».