Понеділок, 15 Серпня 2022 р.
7 Березня 2014

НЕ МОЛИЛАСЯ ЗА МЕНЕ

Сьогодні звернемося до вірша Тараса Шевченка, написаного 1850 року в засланні – в Оренбурзі. Невимовна туга на чужині, в неволі за рідним краєм, за домашнім теплом поруч із коханою жінкою пронизує цей твір великого поета й мученика:

Не молилася за мене,

Поклони не клала

Тарас Шевченко в Оренбурзі. Автопортрет, 1850 рікМоя мати; а так собі

Мене повивала,

Співаючи. – Нехай росте

Та здорове буде! –

І виріс я, хвалить Бога,

Та не виліз в люде.

Лучше було б не родити

Або утопити,

Як мав би я у неволі

Господа гнівити.

А я так мало, небагато

Благав у Бога, тілько хату,

Одну хатиночку в гаю,

Та дві тополі коло неї,

Та безталанную мою,

Мою Оксаночку; щоб з нею

Удвох дивитися з гори

На Дніпр широкий, на яри,

Та на лани золотополі,

Та на високії могили;

Дивитись, думати, гадать,

Коли-то їх понасипали?

Кого там люде поховали?

І вдвох тихенько заспівать

Ту думу сумную, днедавну,

Про лицаря того гетьмана,

Що на огні ляхи спекли.

А потім би з гори зійшли;

Понад Дніпром у темнім гаї

Гуляли б, поки не смеркає,

Поки мир Божий не засне,

Поки з вечернею зорьою

Не зійде місяць над горою,

Туман на лан не прожене.

Ми б подивились, помолились

І розмовляючи пішли б

Вечеряти в свою хатину.

Даєш ти, Господи єдиний,

Сади панам в Твоїм раю,

Даєш високії палати.

Пани ж неситії, пузаті,

На рай Твій, Господи, плюють

І нам дивитись не дають

З убогої малої хати.

Я тілько хаточку в тім раї

Благав, і досі ще благаю,

Щоб хоч умерти на Дніпрі,

Хоч на малесенькій горі.


Читач, можливо, спіткнувся об слово «днедавну». Воно означає – від давніх днів. Потребує пояснення й рядок «Про лицаря того гетьмана, Що на огні ляхи спекли». Тут поет згадав думу про Наливайка, згідно з якою славного українця поляки живого спекли в мідному бику. Михайло Грушевський в «Історії України-Руси» писав, що 1597 року Северина Наливайка після страшних тортур чвертували у Варшаві.

Згадана у вірші Оксаночка – це, очевидно, Оксана Коваленко (про неї детальніше в статті «Карі очі, чорні брови» в цьому ж номері газети). У творчості Тараса Шевченка образ Оксани Коваленко набув глибоко соціального узагальнення: відійшовши від реальних фактів біографії Оксани, автор зробив цей образ символом нещасливої долі дівчини-кріпачки. Леонід Білецький писав: «І ця Оксаночка, втрачена для поета навіки, стала на все життя взнеслим (піднесеним – О.Б.) для серця його словом».

Найранішим відомим текстом вірша є автограф у «Малій книжці», до якої твір переписано в Оренбурзі з невідомого автографа на початку 1850 року. Під час переписування поет вніс виправлення у три рядки. 1858 року Шевченко переписав вірш з виправленнями ще в кількох рядках до «Більшої книжки». Тим самим текст твору став остаточним.

Вірш уперше надруковано (без одинадцяти останніх рядків) під довільною редакційною назвою «Хатина» в альманасі Пантелеймона Куліша «Хата». Це сталося ще за життя поета – 1860 року в Санкт-Петербурзі.