РОЗРИТА МОГИЛА
Елегія «Розрита могила» – це перший твір, яким Тарас Шевченко розпочав свою збірку «Три літа». Написано вірш 9 жовтня 1843 р. в Березані (нині місто Київської області) під час першої подорожі поета Україною.
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась,
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
«Молилася, турбувалась,
День і ніч не спала,
Малих діток доглядала,
Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі діти,
Панувала і я колись
На широкім світі,
Панувала… Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну,
Що, колишучи, співала
Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала,
Виглядала волю.
Ой Богдане, Богданочку,
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала.
Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває…
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати».
Начетверо розкопана,
Розрита могила.
Чого вони там шукали?
Що там схоронили
Старі батьки? Ех, якби-то,
Якби-то найшли те,
що там схоронили,
Не плакали б діти,
мати не журилась.
Безпосереднім поштовхом до написання вірша стали розкопки археологічних пам’яток, зокрема могил (курганів), що в 1830-1840-х рр. пожвавилось в Україні. В Шевченкові часи могили були характерною рисою українського степового ландшафту, чимало їх було й поблизу Березані. Поет, як і інші українські письменники, вважав могили пам’ятками епохи козаччини. Звідси – негативне ставлення до розкопок могил (воно виявлено вже в поемі «Гайдамаки»). Могили у Шевченка – не тільки типова деталь пейзажу України, а й символ її героїчного минулого.
У зверненнях-докорах персоніфікованої матері-України до гетьмана Богдана Хмельницького, стилізованих під народні голосіння, Шевченко вперше називає винуватця і причину кризового становища України. Цю причину він бачить в історичній помилці Богдана Хмельницького – підписаному ним 1654 р. у Переяславі акті приєднання України до Московської держави, що обернувся для українського народу ліквідацією його здобутків на шляху до створення власної держави, неволею (кріпацтвом), руїною.
У рядках «Степи мої запродані жидові, німоті» йдеться про передачу колоністам земель Запорозької Січі після її зруйнування 1775 р. військами Катерини II. Перші німецькі колонії були засновані 1789 р. на острові Хортиця та в Павлодарському і Новомосковському повітах Катеринославської губернії переселенцями з Пруссії. Пишучи про колонізацію українських степів євреями, Шевченко міг мати на увазі родину баронів Штігліців – царських придворних банкірів, яким належали землі, де була колись Стара і Нова Січ.
Літературознавець Леонід Білецький назвав «Розриту могилу» поемою і зазначив, що Шевченко «укладає поему в форму діалогу між автором й Україною – матір’ю українського народу. Діалог глибокий думками й надзвичайно трагічний по змісту. По стилю – це є плач матері над теперішніми синами її, що фактично вмерли для неї, стали рабами, невільниками північного ворога, а з матері здіймають останню сорочку; разом і з тим це є і глибокий жаль до Богдана, що занапастив свій край, віддавши його найлютішому ворогові. І поет у стилі народних голосінь оплакує Україну найчутливішими тонами, найліричнішими висловами, що поглиблюють почуття національної зневаги».