П'ятница, 29 Березня 2024 р.
11 Квітня 2014

ЧОГО МЕНІ ТЯЖКО, ЧОГО МЕНІ НУДНО

Вірш Тараса Шевченка «Чого мені тяжко, чого мені нудно», покладений на музику Миколою Лисенком, можна почути у виконанні найзнаменитіших українських співаків Бориса Гмирі, Дмитра Гнатюка. Цей восьмирядковий вірш 30-річний поет написав 13 листопада 1844 року в Санкт-Петербурзі.

Музика Лисенка, поезія - ШевченкаЧого мені тяжко, чого мені нудно,

Чого серце плаче, ридає, кричить,

Мов дитя голодне?


Серце моє трудне,

Чого ти бажаєш, що в тебе болить?

Чи пити, чи їсти, чи спатоньки хочеш?

Засни, моє серце, навіки засни,

Невкрите, розбите – а люд навісний

Нехай скаженіє… Закрий, серце, очі.


Коментуючи цей вірш, літературознавець Леонід Білецький писав: «Тарас Шевченко, як уже видно з першого рядка, переживав глибоке страждання. Серце його відчувало неймовірний біль і плакало – ридало – кричало з болю, мов голодна дитина. Шевченко рідко коли переносив такі душевні муки. Ці переживання поета можна пояснити тільки тими тяжкими враженнями, які він виніс із поїздки по Україні. Що це так, видно із листа до Кухаренка того самого року й навіть місяця, в якому писався цей вірш. «Був я уторік на Україні… Скрізь був і все плакав, – сплюндрували нашу Україну!..». От оці переживання, що поет описав Кухаренкові на 13-й день пізніше після написання вірша, і вилив він у цій глибоко ліричній поезії».

Тарас Шевченко познайомився з Яковом Кухаренком 1840 року в Петербурзі. Яків Герасимович Кухаренко (1800-1862) був генерал-майором, наказним отаманом Чорноморського козацького війська. В історію української культури він увійшов як письменник і етнограф, автор п’єси «Чорноморський побит на Кубані».

Коментуючи фразу «А люд навісний нехай скаженіє», Леонід Білецький зазначив: «Це вже не перший раз Шевченко так різко про люд висловлюється. Ця зневажливість до несправедливого і жорстокого люду відчувається вже в «Перебенді», в «Катерині», а потім пізніше в баладі «Лілея» й ін. Це є та зграя панів, що зневажала народ і тримала в неволі, а може до того ще й чужинці; їм байдуже до сліз і переживань поета; а ще більше байдуже до любої поетові України».

Первісний автограф вірша не відомий. У квітні – червні 1846 р., перебуваючи в Києві, Шевченко переписав вірш із невідомого автографа до рукописної збірки «Три літа». В середи-

ні 1840-х років твір почав поширюватись у списках. Упер-ше його надруковано невдовзі після смерті поета – в третьому числі журналу «Основа» за 1861 рік.

Поклавши цей вірш Тараса Шевченка на музику, Микола Лисенко означив свій твір як думку для сопрано або тенора у супроводі фортепіано. До вірша «Чого мені тяжко, чого мені нудно» зверталися й інші композитори. Серед них і наш земляк (родом із Дунаївців) Владислав Заремба, а також Григорій Алчевський, Михайло Волошин, Павло Сениця.

Елегійні настрої та образ розбитого серця споріднюють «Чого мені тяжко, чого мені нудно» з написаним рівно через місяць віршем «Заворожи мені, волхве!». Але про нього ми поговоримо наступного разу.