КОМУ ДИКІ РІКИ ДУМОК?

Немає образу – немає поезії. Ця аксіома приймається знавцями практично незаперечно. І справжні поети шукають образи: хто в музиці («Сонячні кларнети» Павла Тичини), хто в архітектурі («Мастера» Андрія Вознесенського), хто в малярстві («Любите живопись, поэты!» – закликав Микола Заболоцький)… Величезний потенціал образності містить у собі й основний підручний матеріал поета – слово. Віршники демонструють різні підходи до розкриття його потенціалу. Можна сказати навіть так: скільки поетів – стільки і підходів. А ще точніше: скільки підходів – стільки і поетів (бо мавпування чужого підходу – це вже епігонство, а не поезія).

Одним із підходів, який довго був на обочині магістрального шляху розвитку поезії (і розглядався як штукарство, чистої води експеримент), є паліндром – вірш, кожний рядок якого однаково читається по буквах як зліва направо, так і справа наліво. В нашій літературі перші зразки такої поезії (під назвою «рак літеральний») продемонстрував Іван Величковський ще 1691 року в збірці «Млеко…».

З першого погляду, намагання поета досягти, щоб рядок по буквах читався однаково в обох напрямках, є досить дивною забаганкою, до того ж достатньо трудомісткою. Олександр Квятковський у «Поэтическом словаре» (1966) досить резонно стверджує, що складання паліндромів, які містять у собі серйозну думку, є надзвичайно важкою справою. Рима та чергування наголошених і ненаголошених складів у віршах чудово сприймаються на слух; паліндромність же вухо вловлює надзвичайно слабко. Та й певний звукопис, що автоматично виникає внаслідок симетричного розташування букв у паліндромі, можна досягнути і значно меншими зусиллями, і з набагато більшим ефектом. Так, непаліндромна фраза «Правнук-правник на празник зник» набагато більше та вправніше оздоблена, ніж паліндром «Я несу Гелі біле гусеня».

По-друге, намагання симетризувати рядок призводить до того, що вірш читається важко, а то й надзвичайно важко, не він породжує думку, а думку «за вуха» треба притягувати до вірша. Або, як пише Квятковський, «в цьому разі не слова підбираються до думки, а, навпаки, доводиться думку підбирати до слів».

По-третє, складність написання паліндрома призводить до узаконеного багатьма їх творцями порушення симетрії. Скажімо, м’який знак зовсім до уваги не береться, не враховується подвоєння приголосних, не розрізняються букви «ш» і «щ», «і» та «ї».

По-четверте, навіть якщо поету більш-менш удається досягти достатньої прозорості вірша, легкості при його читанні, то все одно, як кажуть, не вмер Данило, то болячка задавила – немає образності.

Усе вище перелічене, здавалося би, виносить паліндрому смертний вирок: цей жанр не більше ніж забава, гра, жарт, епатаж. Але на пам’ять приходить глибоко змістовний і образний рядок Велимира Хлєбникова «Мы, низари, летели Разиным» чи філософське осмислення процесу творчості Андрієм Вознесенським – «Аксиома самоиска», і стає зрозумілим: рано списувати паліндром в архів, скидати з пароплава сучасності. Просто потрібно змінити координати відліку: починати танцювати не від симетрії, а йти від слова до симетрії, через симетричність розкривати потенціал слова.

Для прикладу, слово «воля» у зворотному порядку читається як «ялов», а поєднання двох прочитань одного слова дає образний сплав «ялова воля» (уперше це зафіксував Іван Іов). Чи інший приклад: слово «горе» разом із дзеркальним відображенням «ерог» і симетричним прикметниковим комплексом (суфікс + закінчення) «енне» дають не менш образний сплав: «ерогенне горе».

Це найпростіші приклади відштовхування від слова і через симетрію народження несподіваного образу. Виявляється, паліндром ще ого-го як вміє працювати, бути змістовним і образним. І чи не стається так, що, заганяючи рак літеральний у, скажімо, сонетну стайню (а сонет сам по собі – досить складна форма), ми здійснюємо подвійний злочин: вбиваємо і сонет, і паліндром.

Наведемо складніший приклад. Псевдо «Ленін» дає у дзеркальному відображенні аж два заперечення «ні» і «не» («ні, не Ленін»), слово «любити» містить у собі і «бити» і зворотне «б’ю» («любити, бити, б’ю» – майже паліндром, якщо не зважати на початкове «л»). Поєднуючи, отримаємо: «Ні, не любити – бити. Б’ю. Ленін». Помітивши, що «бити» можна повторити ще двічі (мов відлуння від «любити»), не зруйнувавши симетрії фрази, та й узявши до уваги, що це відлуння немов пародіює класичне ленінське «Вчитись, вчитись і ще раз вчитись», матимемо закінчений змістовний і образний паліндром: «Ні, не любити – бити, бити, бити. Б’ю! Ленін».

В Івана Іова є рядок із досить неясними асоціаціями: «А здуру кукурудза на волі цілована». Практично, це щеплення двох паліндромів: «А здуру кукурудза» та «А на волі цілована». Механістичне злиття двох паліндромів-зародків в один рядок породило беззмістовне речення. Спробуємо підійти інакше. Перший зародок може дати такий плід: «А здуру кукали: сила – кукурудза». Зразу на нас повіяло хрущовськими часами. І другий зародок може дати не менш цікаві змістовні та образні паліндроми: «А баба на волі – цілована баба» і «А на волі цапок – ото копа цілована!».

Навчившись, відштовхуючись від слова, постійно тримаючи його в полі зорі, генерувати образні та змістовні фрази, можна перейти і до творів із багатьох рядків. Наприклад:

НІ, НЕ ЛЕНІН!

Є і село – праці цар: поле сіє.

Є і рамена: вйо, Йване, Маріє!

Щоденно село голе, сонне. Дощ…

Що в хаті? Бузок у козубі та хвощ.

Ані сала, сіна,

Ані лат. Суть лукава культу

Сталіна:

Ні, не ленінець це, ні, не Ленін,

Так собі бос – кат!

Ідолові сили, ви – лисі Володі.

Молот, серп – престолом?

Серп – у прес!

Молот – толом!

Звичайно, може виникнути запитання: а навіщо заганяти вірш у прокрустове ложе паліндрома? Але ж і не менш логічним буде й запитання: а навіщо заганяти думки у прокрустове ложе рим, ритму, алітерацій тощо? Недарма Лев Толстой колись висловився на кшталт того, що писати вірші – це все одно, що йти за плугом і ще навіщось пританцьовувати. Проте навіть такий реформатор вірша як Володимир Маяковський зазначив (у статті «Как делать стихи»): «Рима повертає нас до попереднього рядка, змушує згадати його, змушує всі рядки, що оформлюють одну думку, триматися разом…». І ще далі: «Рима зв’язує рядки, тому її матеріал повинен бути ще міцнішим, аніж матеріал, що пішов на решту рядків». Отже, рима, ритм, алітерації цементують вірш. Це, по-перше. А по-друге, що теж не менш важливо, вони при вмілому використанні будять дум-ку, породжують образи. У руках творця це могутня зброя, а нездара і будь-що цінне зведе нанівець.

Те саме з паліндромом. Тільки тут дзеркальна саморима заховалася в самому слові. Скажімо, як у слові «демагог» заховано слово «мед» і дзеркальне словосполучення «демагога мед» – яскрава характеристика багатьох нинішніх політиків, особливо тоді, коли вони кудись балотуються. Чи «автол», який причаївся у слові «плотва», дає не менш актуальний рядок: «Автол п’є плотва».

Нехай симетричність рядка і не вловлюється на слух, але на читача змістовних раків літеральних факт симетричності, привнесений хоч і ззовні, чинить неабияке враження, дає відчуття небуденності прочитаного, підносить його на рівень глибокої істини, таїни, закладеної в глибині самого слова. У паліндромах творчість яскравіше, ніж в інших жанрах, проростає із самого слова. І, скажімо, знайомі афоризми набувають у паліндромному оформленні не менш яскравого змісту. Так, знаменитий вислів «Хліба і видовищ» трансформується у «Деміург! Масам – гру і мед», приказка «Язик до Києва доведе» має паліндром-відповідник «Усе доведе в Одесу», колишнє гасло «Партія – наш керманич» на початку 1990-х на західних теренах України набуло сучаснішого, причому паліндромного оформлення: «Нам Рух – хурман».

І при всьому тому, що рак літеральний, як ми бачили, проростає із самого слова, він зоставляє багато простору і для творця паліндрома. Для прикладу, в слові «ущипне» міститься дзеркально відображене слово «пищу», що налаштовує на пошук цікавого рядка. Проте лише від майстерності, чуття слова, настирності у пошуку залежить, чи вдасться перспективну заготовку, підказану словом, перетворити на закінчений і гарний продукт, на кшталт: «Ущипне – та шатен: пищу!».

Ще одна особливість паліндрома: його практично не можна перекласти іншою мовою, навіть спорідненою. Якщо переклад (чисто по духу) і народжується, то цілком випадково. Скажімо, як конгеніально передати знамените державінське «Я иду с мечем, судия» українською? Ось можливий, чисто випадково знайдений варіант: «Іду: Ісус – Іуді».

Отже, підсумуємо. При вмілому підході паліндром – це досить змістовний і перспективний літературний жанр, який досить ефективно дозволяє реалізовувати закладені в слові дзеркально приховані глибини, не позбавляючи творця і самостійності, а підкидаючи йому ідеї та образи.

До речі, заголовок цієї статті – теж паліндром.