Неділя, 07 Серпня 2022 р.
20 Червня 2014

ЗАПОВІТ

Без сумніву, найвідомішим твором Тараса Шевченка є перекладений багатьма мовами світу «Заповіт». Насправді, цього заголовка вірш не має, тож в академічних виданнях творів поета подається без нього, а в змісті зазначається за першим рядком.

Як умру, то поховайте

Тарас ШевченкоМене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу… отойді я

І лани і гори –

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися… а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.


1952 року літературознавець Леонід Білецький писав: «Це є той твір Шевченка, що став для України як би заповітом і другим національним гімном. Написаний він був 25 грудня 1845 р., себто на перший день Різдва. В цім натхненнім творі хворий поет прощається з українським народом і звертається до нього з останньою волею».

Далі Леонід Тимофійович зазначив: «Цей вірш Шевченка є не тільки заповіт, це є ніби останнє слово генія цілої української Нації, не падати духом, які б тяжкі часи не були, не сподіватись, що хтось дасть те визволення народові, а вірити тільки в свої сили і в його, Шевченка, слово, не забувати його, і волю собі здобувати самому».

Дослідник продовжує свій аналіз Шевченкового шедевра: «Коли в попередніх елегіях відчувався якийсь занепад поетового духа, якась зневіра й повне недовір’я до тодішньої української інтелігенції, то в цім заповіті, зверненому вже не до української інтелігенції, а до цілого народу, чується знову бадьорий голос поета, віра в сили народу й надія, що тільки нарід своєю культурою і працею переможе страшне лихоліття і скине з себе московське й польське ярмо. І оцю віру в себе й передає Шевченко народові, переливає в його душі.

Такої віри й такого заклику до боротьби Шевченко ще не писав. Це перший вірш, що так сильно й радикально поставив проблему визволитись із-під ярма московського. Тому і став він найулюбленішим твором народу українського, тому й є він найпопулярнішим з цілої української поезії, бо родить віру у свої сили й родить надії на національне визволення. Особливо він на часі тепер, коли йде напружена боротьба з большевицькою Москвою, коли поставлено на карту все, не тільки саме існування української Нації, але існування й цілого світу».

Хоч нині Москва і не більшовицька, але, як це не печально, висновок Леоніда Білецького, зроблений щодо неї шість десятиліть тому, сьогодні актуальний, як ніколи.

Білецький також зауважив, що «з мистецького становища вірш цей є бездоганний. Складається із трьох восьмирядкових строф. Кожна строфа в собі і внутрішньо, і зверхнє – замкнена цілість. Вражає кожного ота надзвичайна простота вислову, ота разом із тим глибина думки і пророча проникливість, що другого виходу для України немає. Разом із тим твір цей зрозумілий кожному, хто б його не читав. Шевченко писав його таким навмисне, бо хотів, щоб він був приступний для всіх».

Підсумовуючи, літературознавець зазначив: «Сила цього твору і краса не тільки в думці, в бадьорім настрої, у вірі в непереможну силу народу, в тих величавих образах «широкополих ланів», «Дніпра і круч», в тих динамічних картинах боротьби і тихої родини визволеного народу, що буде вічно згадувати й поета, – але і в самій динаміці вислову, в грандіозності поставленої проблеми. Це все зроджує дух нації, пориває його жити навіть у найтяжчі моменти національної історії, вірити і змагатись до кращого життя. Таким сильним і могутнім акордом замкнув поет другу найбагатшу добу своєї творчості».