Середа, 18 Травня 2022 р.
12 Вересня 2014

ЗАЦВІЛА В ДОЛИНІ

Сьогодні звернемося ще до одного поетичного шедевра Тараса Шевченка, написаного на засланні. Це вірш, створений 35-річним поетом у першій половині 1849 року під час Аральської описової експедиції, до якої Тараса Григоровича залучили як художника. Вірш не має заголовка, тож його називають за одним чи двома першими рядками: «Зацвіла в долині» або «Зацвіла в долині червона калина»: 

Зацвіла в долині 

ЗАЦВІЛА В ДОЛИНІЧервона калина, 

Ніби засміялась 

Дівчина-дитина. 

Любо, любо стало, 

Пташечка зраділа 

І защебетала. 

Почула дівчина, 

І в білій свитині 

З біленької хати 

Вийшла погуляти 

У гай на долину. 

І вийшов до неї 

З зеленого гаю 

Козак молоденький; 

Цілує, вітає, 

І йдуть по долині 

І йдучи співають. 

Як діточок двоє, 

Під тую калину 

Прийшли, посідали 

І поціловались. 

Якого ж ми раю 

У Бога благаєм? 

Рай у серце лізе, 

А ми в церкву лізем, 

Заплющивши очі, – 

Такого не хочем. 

Сказав би я правду, 

Та що з неї буде? 

Самому завадить, 

А попам та людям 

Однаково буде.
 

Вірш належить до лірично-рефлексійних поезій Шевченка. Описана в творі картина не була безпосереднім малюнком із натури, зробленим поетом. Це певний уявний образ, своєрідний повчальний приклад. 

Літературознавець Леонід Білецький писав про вірш: «Це – зародок поеми, ніби тема для 

поеми й зародок сюжету. Шевченко змальовує один образок. В неділю вранці вийшла з біленької хати в долину дівчина. Весело в природі: цвіте червона калина і пташечка щебече; радісно на душі у дівчини. До неї вийшов із зеленого гаю козак молоденький, цілує, вітає, за руки бере і йдуть обоє по долині, як діточок двоє. Прийшли до калини, посідали й поцілувались. Рай та й годі!..». 


Як зазначив дослідник, малюючи цей образок, Шевченко милується ним, як чудовим, ідилічним спомином зі свого рідного краю, як ідеалом любові і взаємин української молоді, що розвиваються природно і вільно на хвилях нормального почуття, коли до цих взаємин не втручується сваволя пана. «Правда, – зауважує Білецький, – поет далі протиставлює цей природній рай тому, що його проповідують московські попи в церкві» і наголошує: «Московське офіційне православіє, самодержавіє і народність (московський шовінізм), – оцей «рай» Шевченко ненавидів усією силою своєї душі». 

Натомість радянські літературознавці (наприклад, у «Шевченківському словнику») в рядках вірша «Якого ж ми раю у Бога благаєм? Рай у серце лізе, а ми в церкву лізем, заплющивши очі» вбачили, що «поет приходить до гострої антиклерикальної думки»: 

«На відміну від багатьох інших поезій, де Шевченко, звертаючись до мотиву «земного раю», показує примарність людського щастя за умов самодержавно-кріпосницького ладу («Якби ви знали, паничі», «Не молилася за мене» та ін.), тут поет не руйнує «ідилії», у нього інша мета – закликати людей шукати «рай» на землі, а не на небі». 

Вірш уперше надруковано вже після смерті поета – у січні 1862 року в журналі «Основа». 

Музику на вірш «Зацвіла в долині» написали Микола Лисенко, Яків Степовий, Дмитро Клебанов, Ігор Шамо та інші композитори. Серед виконавців – Борис Гмиря, Володимир Єсипок, Андрій Шкурган.