ЗАЦВІЛА В ДОЛИНІ
Сьогодні звернемося ще до одного поетичного шедевра Тараса Шевченка, написаного на засланні. Це вірш, створений 35-річним поетом у першій половині 1849 року під час Аральської описової експедиції, до якої Тараса Григоровича залучили як художника. Вірш не має заголовка, тож його називають за одним чи двома першими рядками: «Зацвіла в долині» або «Зацвіла в долині червона калина»:
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка зраділа
І защебетала.
Почула дівчина,
І в білій свитині
З біленької хати
Вийшла погуляти
У гай на долину.
І вийшов до неї
З зеленого гаю
Козак молоденький;
Цілує, вітає,
І йдуть по долині
І йдучи співають.
Як діточок двоє,
Під тую калину
Прийшли, посідали
І поціловались.
Якого ж ми раю
У Бога благаєм?
Рай у серце лізе,
А ми в церкву лізем,
Заплющивши очі, –
Такого не хочем.
Сказав би я правду,
Та що з неї буде?
Самому завадить,
А попам та людям
Однаково буде.
Вірш належить до лірично-рефлексійних поезій Шевченка. Описана в творі картина не була безпосереднім малюнком із натури, зробленим поетом. Це певний уявний образ, своєрідний повчальний приклад.
Літературознавець Леонід Білецький писав про вірш: «Це – зародок поеми, ніби тема для
поеми й зародок сюжету. Шевченко змальовує один образок. В неділю вранці вийшла з біленької хати в долину дівчина. Весело в природі: цвіте червона калина і пташечка щебече; радісно на душі у дівчини. До неї вийшов із зеленого гаю козак молоденький, цілує, вітає, за руки бере і йдуть обоє по долині, як діточок двоє. Прийшли до калини, посідали й поцілувались. Рай та й годі!..».
Як зазначив дослідник, малюючи цей образок, Шевченко милується ним, як чудовим, ідилічним спомином зі свого рідного краю, як ідеалом любові і взаємин української молоді, що розвиваються природно і вільно на хвилях нормального почуття, коли до цих взаємин не втручується сваволя пана. «Правда, – зауважує Білецький, – поет далі протиставлює цей природній рай тому, що його проповідують московські попи в церкві» і наголошує: «Московське офіційне православіє, самодержавіє і народність (московський шовінізм), – оцей «рай» Шевченко ненавидів усією силою своєї душі».
Натомість радянські літературознавці (наприклад, у «Шевченківському словнику») в рядках вірша «Якого ж ми раю у Бога благаєм? Рай у серце лізе, а ми в церкву лізем, заплющивши очі» вбачили, що «поет приходить до гострої антиклерикальної думки»:
«На відміну від багатьох інших поезій, де Шевченко, звертаючись до мотиву «земного раю», показує примарність людського щастя за умов самодержавно-кріпосницького ладу («Якби ви знали, паничі», «Не молилася за мене» та ін.), тут поет не руйнує «ідилії», у нього інша мета – закликати людей шукати «рай» на землі, а не на небі».
Вірш уперше надруковано вже після смерті поета – у січні 1862 року в журналі «Основа».
Музику на вірш «Зацвіла в долині» написали Микола Лисенко, Яків Степовий, Дмитро Клебанов, Ігор Шамо та інші композитори. Серед виконавців – Борис Гмиря, Володимир Єсипок, Андрій Шкурган.