П'ятница, 29 Березня 2024 р.
23 Жовтня 2015

ЛІВОРУКИЙ ВІРТУОЗ

«Такої бандури ви ще не чули», – запевняли афіші, що запрошували на концерт одного із найкращих українських бандуристів Георгія Матвіїва. 15 жовтня він виступив у ДМШ ім.Фадея Ганицького. Уродженець Миколаєва, а нині – одесит, викладає у Національній музичній академії ім.Антоніни Нежданової, є солістом відомого ансамблю «Чайка» і показує на бандурі неабияку новаторську віртуозність. 

Геогрій Матвіїв

Зустріч організував кам’янецький викладач класу бандури у музичній школі Дмитро Бачинський. Спочатку Георгій Матвіїв провів для кам’янчан майстер-клас «Новітні прийоми гри на бандурі». Музикант продемонстрував, що цей інструмент може видавати значно більший спектр звуків, ніж ми собі уявляємо. Зокрема, виконати роль барабана, контрабаса тощо. Як це виглядає на практиці, кожен може переглянути і в «YouTube» на каналі Георгія «The String Theory», куди він завантажив дуже якісно зняті відеоролики. Згодом бандурист зачаровував публіку як власними композиціями, так і кавер-версіями відомих пісень, як-от, «Розпрягайте, хлопці, коней» чи «Бітлівський» «Yesterday». А після концерту погодився й на ексклюзивне інтерв’ю для «Подолянина».

 – Георгію, із чого почалося Ваше захоплення бандурою? 

– У п’ять років батьки відвели мене займатися у хорі, тому що погано запам’ятовував вірші, а за допомогою музики їх вивчити легше. Через місяць занять керівник хору сказав батькам: «Ви знаєте, у хлопчика музичного слуху та голосу немає». Хор довелося покинути. 

Шкільну освіту здобував у колегіумі із посиленим вивченням математики. Там у середніх класах проводили експерименти: учнів, які мали найкращі оцінки з математики, відправляли на самодіяльний гурток із бандури. Так і почав грати. Згодом навчався у музичному училищі Миколаєва. Коли мені було шістнадцять, сім’я переїхала до Одеси, де я вступив до музичної консерваторії. 

– Коли створили свій перший музичний твір? 

– Бажання написати музику з’явилося одразу, як тільки навчився грати на бандурі. За період від дванадцяти до шістнадцяти років написав близько п’ятидесяти творів, але згодом їх усі знищив. То була просто фактура. Вдалі спроби почали з’являтися лише років із сімнадцяти. 

– Якщо не брати до уваги фактора таланту, скільки потрібно працювати, аби досягти такого рівня, як Ваш? 

– Це питання мені задають часто. Від «темного» математичного минулого у мене залишився потяг до вимірювання, обраховування, тому під час тренувань умикав секундомір. Поставив мету: кожного дня займатися не менше шести годин. На молодших курсах консерваторії мав таку можливість, оскільки, крім підзаробітку в ресторанах, ніде не працював. Згодом музиці приділяв менше часу. 

– Помітив, що Ви – лівша. Це якось впливає на гру? 

– Кажуть, що моя ліва рука грає занадто інтенсивно. Тому баси виконую краще ніж інші. Тож, думаю, бути лівшею для бандуристів усе-таки позитивніше. 

Ви – із півдня України, де народних традицій не дуже дотримуються. Тож приємно дивує, що спілкуєтеся українською, граєте на бандурі… 

– Я виріс у російськомовному середовищі. Українською непогано розмовляю, бо вивчив її у школі (коли йшов у перший клас, у Миколаєві було лише дві школи, де всі предмети велися українською мовою). В музичному училищі лише четверо учнів займалися на бандурі, однак нині ситуація значно покращилася. Якщо порівнювати із 90-ми, бандура стала популярнішою, збільшилася кількість учнів у гуртках. 

– Ви виступаєте і за кордоном у складі міжнародних оркестрів. В інших країнах цікавляться нашою бандурою? 

– Гра на бандурі розвивається у тих країнах, де є українська діаспора. Але помітив одну річ: коли за кордоном, де люди чули бандуру вперше, я зіграв на ній джаз, глядачів це особливо не вразило. Однак почувши джаз на бандурі у Києві, зал вибухнув оваціями. Адже українці знають, як зазвичай звучить бандура, тому й оцінили. Саме український глядач на концертах реагує найбільш бурхливо.