ПІДКОРИЛИ ЧЕХІЮ, ПОДИВЛЯЮТЬСЯ НА ІТАЛІЮ
Запальні пісні, барвисті костюми, милозвучна українська мова, дзвінкі голоси та нестримна енергетика. Такий мікс від «Пісенного мережива» підкорив публіку й журі Міжнародного фестивалю, який із 29 березня по 1 квітня проводився у Чехії.
Встояти перед колоритними і артистичними українцями було неможливо, тому одноголосно гран-прі віддали учасникам народного театру пісні «Пісенне мереживо» РЦКМ «Розмай».
Повернувшись із Праги на рідну Кам’янеччину, начальник відділу культури та туризму Кам’янець-Подільської РДА Алла БЕЦ і директор РЦКМ «Розмай», засновник і незмінний керівник колективу Володимир КУСІК поділилися секретом завоювання міжнародного глядача.
Розкажіть, будь ласка, детальніше про фестиваль. Багато було конкурентів?
Ювілейний двадцять п’ятий фестиваль «Празький зорепад 2017» проводився два дні. В ньому взяли участь понад 400 учасників майже із 20 країн світу: Ірану, Румунії, Болгарії, Естонії, Білорусі, Росії, Ірландії, Фінляндії, розповідає Володимир Кусік. Коли побачили масштаби заходу, були шоковані. У перший день змагалися музиканти класичних і академічних жанрів. На другий залишили хореографію і фольклор. Від України цього дня виступали ми і дитячий танцювальний колектив з Ужгорода.
Якщо інші країни приїхали із чималою підтримкою, то ми з ужгородчанами мусили вболівати один за одного.
ПІСНЮ ЗРОЗУМІЮТЬ БУДЬЯКОЮ МОВОЮ,
ТИМ БІЛЬШЕ УКРАЇНСЬКУ
Юні ужгородські танцюристи вийшли на сцену, а їм ніхто й не аплодує, додає Алла Вікторівна. Учасники нашого колективу так почали кричати, плескати, наробили шуму музичними інструментами, дістали українські прапори, що до нас приєдналися і решта глядачів дітлахи були в шоці. Зі сцени йшли зі сльозами на очах від гордості за те, що ми настільки єдині й так підтримуємо один одного.
– Хоча десь зачіпає, що з Росії було багато учасників, а нас так мало… – продовжує Алла Бец.
«Пісенне мереживо» глядач приймав оплесками. Вразило, що за кордоном людям настільки сподобалася наша музика. Якщо ти на міжнародному рівні представляєш країну і тобі аплодують, це так переповнює і надихає… Коли збиралися на фестиваль, нам казали: «Навіщо туди їдете? У вас же немає англомовних текстів, хто вас зрозуміє?». Я відповідала, що пісню зрозуміють будь-якою мовою, тим більше українську. І не прогадала.
Люб’язно приймала нас не лише публіка (особливо естонці, білоруси, болгари, румуни, македонці), члени журі, але й пересічні мешканці та туристи. Вийшли ми на відомий Карловий міст сфотографуватися у своїх костюмах. Фотосесія закінчилася концертом. Люди підходили, просили заспівати, ми й не відмовили. Глядачі різних національностей, різного віку нам підспівували, підтанцьовували, кричали: «Юкрайна! Юкрайна!». А це найкраще, що може бути для артиста. Хлопці підбігали до наших дівчат, аби сфотографуватися. Навіть коли йшли без костюмів, слухачі нас впізнавали і аплодували. Зворушили і жінки, які спочатку стояли осторонь, а потім підійшли фотографуватися. Одна із них подивилася в очі й крізь сльози промовила: «Мы из Питера, но мы же дружим!».
ЄВРОПУ ВРАЖАЛИ ХІТОМ ІЗ РОГІЗНИ
– Алло Вікторівно, а як колектив потрапив на фестиваль?
– Спонтанно. Наш звукорежисер Максим Морозов зареєстрував «Пісенне мереживо» у Європейській асоціації фольклорних фестивалів. Скинули своє відео,
а через деякий час надійшло запрошення. Зібралися й поїхали. Весь колектив, а це ми з Володимиром Олександровичем, Володимир Ганін, Сергій Касприк, Роман Кукурудза, Микола Винниченко, Олег Швець, Тетяна Наголюк, Аліна Кусік, Олександра Ганіна. Підтримати нас поїхали голова районної ради Борис Бец і керівник апарату РДА Маріанна Великохатько.
За декілька днів до поїздки встигли записати компакт-диск з одинадцятьма композиціями. Його не соромно було презентувати колегам із Німеччини, Естонії, Чехії. Аби гідно виглядати, реконструювали музичні інструменти.
– Якими ж піснями «Пісенне мереживо» так вразило вимогливого європейського глядача?
– У конкурсній програмі представили три композиції: українську народну пісню «За козаченька», композицію «Ой, ти Василь» (це також народна пісня, але з нашого регіону, з Рогізни. Нашому Романові наспівала її одна бабуся, а
ми вже зробили на неї музику) та
«Українське попурі» в обробці Ольги Токар. За основу вона взяла декілька українських пісень, склала їх за співзвучністю, обробила. Саме цей наш хіт найбільше вразив журі. Здивували й тим, що на народних інструментах виконуємо і класичну, і сучасну музику. Глядачі в залі нам підспівували, а дехто думав, що ми з Молдови, бо мотиви пісень схожі. У гала-концерті ще співали «Ой, чий то кінь стоїть».
– Володимире Олександровичу, коли їхали до Праги, сподівалися на перемогу?
– Нечасто їздимо на такі фестивалі, тож і не знали, на що сподіватися. Під час нагородження дивлюся, що всім уже роздали маленькі статуетки. Сів біля баяна, чекаю, адреналін зашкалює. Тут дістають найголовнішу нагороду – гран-прі – і оголошують нас. Декілька секунд не міг второпати, що саме ми – володарі почесного трофея.
– А коли виходили на сцену, розпирало від гордості, що публіці сподобалася українська пісня, – додає Алла Бец. – Навіть у готелі нам усі аплодували і скандували: «Пі-сен-не ме-ре-жи-во»! Суддя конкурсу розповіла, що до неї підходили керівники багатьох
колективів і погоджувалися, що Україна перемогла заслужено. Привезли із поїздки й запрошення до Німеччини та Італії.
– Алло Вікторівно, народний театр пісні був створений ще 2009 року, у вашому доробку чимало грамот і нагород. Які найважливіші для колективу?
– Найцінніше для нас гран-прі із фестивалю, що відбувся у місті Сватове Луганської області 2015 року. Захід проводився за сто кілометрів від лінії фронту, деяких учасників привозили на БТРах. Але приємно, що наша пісня не лише розвеселила місцевих, але й запала їм у душу. Від початку збройного конфлікту ми постійно їздимо з концертами в зону АТО. Зазвичай нас супроводжували військові з автоматами. Цьогоріч сказали, що не можуть відповідати за нашу безпеку, тому в лютому поїздку відмінили. Але вірю, що найближчим часом на сході запанують мир і спокій, чого всі ми так прагнемо, і, звісно ж, там лунатиме українська пісня.