МОЛОДЕ ОБЛИЧЧЯ RESPUBLICA

Два роки тому в нашому місті з’явився новий фестиваль, пов’язаний не з історичною реконструкцією, а із сучасним вуличним мистецтвом – «Республіка». І несподівано, всупереч прогнозам скептиків, став доволі успішним, посівши торік за результатами інтернет-голосування перше місце серед десятків українських мистецьких фестивалів, а цього року зарахований до сотні найкращих туристичних подій України.  

Проте на цьому організатори фестивалю не зупиняються й виношують амбітні плани зробити Кам’янець потужним центром культурно-мистецького життя молоді, і перші проекти буде реалізовано вже у дні новорічно-різдвяних свят.  

Про це ми спілкуємося із автором і директором фестивалю – кам’янчанином Андрієм ЗАХАРКОМ (котрий до цього часу маскувався за псевдонімом ЗОЇН, на фото). Зрештою, час уже познайомитися з ним ближче.

ОТЖЕ, ПРО ПОДАРУНКИ

– Андрію, то чого очікувати від «Республіки» на Новий рік?

– 29-30 грудня в холі МБК відбудеться «Новорічна ялинка» для шанувальників гарної рок-музики. У програмі – такі відомі гурти, як «Анна» (в акустичній версії), «Ворст», а також чернівецькі «Superkeks» і «Maknamara» та кам’янецькі «Lockout» і «Street Fames».

А на початку січня ми відкриваємо літературне кафе, куди переїде з Хмельницького мій «Кут», з усією концепцією, меблями, книгами й декором. Там можна буде просто посидіти й почитати, там відбуватимуться невеликі концерти, різні мистецькі події. У Хмельницькому таке кафе працювало два роки й було дуже популярним.

– Навіщо ж переїжджати до Кам’янця?

– Я представляю людей, які займаються мистецтвом, хочу створювати для них нові майданчики, і роблю все для того, щоб Кам’янець став таким майданчиком. На сьогодні гурт їде з гастролями в Хмельницький, а далі – в Чернівці або Львів. Кам’янця на цій мапі немає, і моє завдання – щоб він там з’явився. Хочу створити місце, яке буде «живим» і привабливим для кам’янчан і туристів.

МАНДРИ БЛУДНОГО «РЕСПУБЛІКАНЦЯ»

– Андрію, ти повернувся до Кам’янця через 20 років, але чомусь під псевдонімом…

– Так, я народився в цьому місті, закінчив 14-ту школу. Моє справжнє прізвище – Захарко, і в місті багато людей знали мого батька Олександра Володимировича (колись він серйозно займався футболом).

Коли ми з друзями починали першу «Республіку», то намагалися довести, що робимо фестиваль не заради грошей і не для власного піару, тому й почав підписуватись псевдонімом «Зоїн». Думаю, тепер це зайве.

– Знаю, ти займався музикою. Грав у якихось гуртах?

  – У Кам’янці – ні, тут ще не було жодних гуртів. Я вступив після школи до Хмельницького музучилища, грав на контрабасі.  

І вже тоді, в 1996-1999 рр., грав у хмельницькій «Мотор’ролі», а потім переїхав до Києва і грав в інших гуртах. З кам’янчанином Федором Хіврічем створили гурт «ГДР». Хівріч тепер – головний музичний редактор каналу «СТБ».

– Чим іще займався у столиці?

– Спершу працював у дирекції фестивалю «Червона рута – 1999», із командою молодих ди-зайнерів з текстильного інституту, котрі створювали одяг для учасників та ведучих. Деякі з них згодом стали відомими. А керувала нами Лілія Пустовіт, яка нині дизайнер №1 в Україні.

Ще ді-джеєм був на дискотеках. Грав з гуртом у джазовому клубі «Аль Капоне», разом із клавішником з «Плачу Єремії». Ми з хлопцями знімали квартиру в будинку на Оболоні, і по сусідству з нами жили «Танок на майдані Конго», в будинку навпроти – «Океан Ельзи». Ми всі одне одного знали, їли, можна сказати, з одного казана. Золоті були часи – кінець 90-х…

– І все ж утік до Іспанії?

  – Це вийшло спонтанно. Настав 2000-й рік, Кучма при владі, і якийсь важкий почався період. Мене покликав до себе знайомий гітарист із «Вовчих ягід», який тоді жив в Іспанії. Поїхав на рік, а затримався аж на десять.  

За місяць спустив усі гроші (аж 500 доларів) і, як усі наші, найнявся на будівництво. Попрацював два тижні, отримав зарплату і вирішив: «Досить з мене». Накупив на всі ті гроші вінілових платівок (а я прихопив з дому «вертушки»), та й пішов по іспанських клубах розказувати, який я видатний ді-джей. Знайшов три точки, де почав грати, а через рік отримав документи, і роботи додалося. 

– Тобто, тобі вдалося заробляти собі на хліб виключно музикою?

– Не тільки. В Іспанії багато грошей витрачається на освітні програми. Один знайомий розробив лекцію для підлітків про електронну музику, з екраном і купою апаратури. Діти самі пробували грати, писати музику. Держава виділила фінансування, і ми за три роки об’їздили з лекціями всю Іспанію.

А потім я одружився, і в мене народилась дитина. Крім того, почалась криза, і заробляти стало важче. Сина майже не бачив, бо ночами грав у клубах, а вдень спав. А в Україні тим часом відбулися зміни, стало можливо заробляти головою, і три роки тому разом із сім’єю повернувся до Хмельницького (дру¬жина звідти).

Я побачив, що тут у плані фестивалів, клубного життя – неоране поле, і якщо маєш цікаві ідеї та знайомих у музичних колах, то можна реалізувати цікаві проекти. А мої старі знайомі – тепер поважні люди: музиканти, директори журналів і телеканалів. У Хмельницькому я від-крив доволі успішний клуб «Матадор», літературний «Кут», магазин хенд-мейду, але тепер усі мої сили спрямовані на «Республіку».

«ЗАТОЧУЄМО МІСТО ДЛЯ МОЛОДІ»

– Андрію, а звідки виникла ідея «Республіки»?

– Ідея зробити фестиваль у Кам’янці виникла ще тоді, коли я жив в Іспанії, десь 2006 року. Вже була готова концепція, логотип, знайшлися спонсори. Це мав бути фестиваль екологічного спрямування, але через кризу реалізувати його не вдалося.

Повернувшись додому, я вирішив таки робити фестиваль, але від екологічної теми відмовився. Зате виникла ідея «Республіки». Вона полягала в тому, щоб зробити привабливішими «спальні» райони міста. Адже туристи в захваті від Старого міста, однак сучасна частина сіра й нецікава, саме тому було вирішено розмалювати фасади.

І судячи з кількості фотографій в Інтернеті, ця ідея спрацювала.

Щось подібне ми робили з друзями в Іспанії. Вибирали покинуте село й привозили художників, які перетворювали вибрані об’єкти (хату, криницю, хлів) на витвори мистецтва.

– Хто разом з тобою робить «Республіку»?

– Постійно зі мною працює дівчина з Хмельницького Оля Чайковська, є ще декілька людей з Луцька. А решта – це волонтери, які допомагають під час фестивалю.

– Наступного року спробуєте повторити власний успіх?

– Звичайно, розраховуємо, що людей приїде ще більше. Уже два місяці ведеться підготовка до «Республіки-2013». А крім того, будемо допомагати ще одному кам’янецькому фестивалю.

– Цьогоріч ви додали до фестивалю акцію з прибирання каньйону Смотрича. А якими ідеями порадуєте на той рік?

– Ідей насправді багато, але їх реалізація залежить від того, скільки людей нам допомагає, і чи знайдемо фінансування. Наприклад, є ідея «Три дні без реклами». У місті надзвичайно багато білбордів, які псують його вигляд. Тож є ідея домовитися з власниками біл-бордів, щоб художники намалювали на них картини або соціальні плакати. Ще ідея-фікс – перетворити завод «ХВМ» у Старому місті на мистецький центр. Кожна акція повинна мати резонанс. Будинки – це добре, але потрібно вигадувати і щось нове.

– Як вам вдалося знайти спільну мову з міською владою?

– Нас про це запитують і райтери з інших міст. Нам справді дуже пощастило, що міська влада розуміє те, що ми робимо, і всіляко підтримує. Тому що, наприклад, у Казані (Росія) був прикрий випадок: там пройшов дуже великий фестиваль стріт-арту під патронатом мерії міста, знайшлися багаті спонсори, було закуплено 20 тис. банок найліпшої фарби, приїхали близько 40 художників з усього світу. Фестиваль мав величезний резонанс у ЗМІ, але минає два тижні – і прокуратура вимагає все зачистити! Бо незадовго до фестивалю місь¬ка рада, виявляється, прийняла нові правила благоустрою, за якими нанесення графіті на стіни будинків заборонено. Художники були просто в шоці!

– Андрію, нині ти живеш на два міста. А чи не плануєш переїхати із сім’єю до Кам’янця?

– Все, що я роблю, – це саме для того, щоб переїхати сюди жити, і щоб мені тут було цікаво. Ми з однодумцями «заточуємо» це місто для молоді – це одне із головних завдань фестивалю.