«ЛІНК»: ТЕАТР – ЦЕ ЖИТТЯ

– Театр «Лінк» був заснований на базі ПДАТУ чотири роки тому викладачем кафедри іноземних мов Наталією НАДВОРНОЮ та декількома її студентами, – розповідає Валерій. – Однак назви він тоді ще не мав. У той час театр виступав переважно на рівні факультету та університету. Про його існування знали і ми з Вадимом, оскільки були студентами ПДАТУ, цікавилися мистецтвом і грали у виставах театру-студії «Мельпомена» під керівництвом Людмили СУХАНОВОЇ. Співпрацювати з «Лінком» ми розпочали після того, як проректор з виховної роботи університету Анатолій КОНДРЮК познайомив нас із Наталією Миколаївною. Першою нашою роботою в складі театру стала вистава Марії ЛАДО «Дуже проста історія», яку сміливо можна назвати дебютом «Лінка». До речі, ця назва з’явилася спонтанно. У перекладі з англійської вона означає «зв’язок», «з’єднувати». Як варіант, ми також розглядали назву «Просценіум» – тобто відстань між краєм сцени та першим рядом у партері, але вона не прижилася.

Це був 2008 рік. Отримавши новий поштовх у розвитку, «Лінк» почав активно заявляти про себе. Нас помітили у міськвиконкомі та запросили виступити із виставою під час II Всеукраїнської міжконфесійної конференції.

Важким для театру виявився наступний, 2009 рік, коли його засновниця Наталя НАДВОРНА одружилася та виїхала за кордон. Було побоювання, що «Лінк» не витримає цього та розпадеться. Але завдяки зусиллям помічника режисера Вадима ЯКУША (на фото ліворуч) театр таки втримався на плаву, успішно пережив несприятливі часи та розпочав роботу над новими виставами. Так, до Міжнародного дня захисту дітей спільно з ММГО «Батьківщина молода» було організовано виставу «Кіт у чоботах». Після цього шляхи «Лінка» переплелися з благодійним фондом «Шанс» і його головою Нікітою РЕЙДОЮ.

Поспілкувавшись із Нікітою, вирішили об’єднати зусилля двох організацій для того, щоб допомогти тим, хто дійсно цього потребує. Саме тоді і вирішили поставити нову, надзвичайно цікаву виставу «Мурлін Мурло» (її прем’єра відбулася в лютому цього року), а гроші, отримані за продані квитки, спрямувати на благодійництво.

– Ця вистава дійсно принесла чимало користі: глядачам та акторам – моральне задоволення, а дітям дитячого обласного диспансеру – одяг, пилосос, ласощі та інші подарнуки, – долучається до розмови Вадим ЯКУШ. – Але на цьому ми вирішили не зупинятися та продовжили практику благодійництва спільно з «Шансом» і «Мельпоменою». Зокрема, підготували виставу до Дня Перемоги, а також влаштували прем’єру вистави за мотивами п’єси Станіслава ЛЕМА «Вірний робот», яка відбулася минулої п’ятниці в міському Будинку культури.

– Який кількісний склад «Лінка»?

– Усього нас 12 чоловік: режисер, помічник режисера та актори (в основному студенти ПДАТУ).

– Скільки часу Вам потрібно для підготовки вистави?

– Це залежить від репертуару та завантаженості людей. «Мурлін Мурло» ми, наприклад, підготували трохи менше ніж за півроку, а «Вірний робот» був готовий за місяць. Сподіваємося, що в найближчому майбутньому ми будемо витрачати на підготовку вистав ще менше часу та зможемо робити постановки принаймні щотижня, адже плануємо театральний сезон 2010-2011 років наситити цікавими мистецькими подіями та розширити кількісний склад театру за рахунок нових акторів.

– Якими мовами Вам доводиться ставити вистави найчастіше?

– Ми віддаємо перевагу виставам українською мовою. Але сучасна українська драматургія, на жаль, залишає бажати кращого. Знайти ж якісний переклад вистави українською майже нереально. Тому його доводиться робити самостійно. Однак на це витрачається чимало часу та зусиль. Приємно, що в нашому місті є молодь, яка випробовує власні сили в написанні сценаріїв вистав. Невдовзі, приміром, ми плануємо поставити одну з робіт студента історичного факультету національного університету Дмитра МЕЛЬНИКА.

– Хоча б якісь кошти за це отримуєте?

– Єдина користь, заради якої працюємо, – моральне задоволення. Було б звичайно, непогано, якби держава знайшла можливість виділяти хоча б якісь кошти таким гуртам, як ми, але поки що цього немає. Принагідно хочемо подякувати за підтримку ПДАТУ, МБК і ЦДТ, які надають нам необхідні декорації, матеріали та місце для репетицій і проведення вистав, а також підприємству «Віта-Друк», рекламній агенції «Ра плюс», турагенції «Турсервіс» та іншим небайдужим до мистецтва спонсорським організаціям.

– Вам, як режисерам вистав, часто доводиться самим грати якісь ролі?

– Iнколи просто не залишається інших варіантів. Але намагаємося цього не робити, оскільки актор не завжди може

об’єктивно оцінити свою гру. Це краще робити збоку, чим режисери і займаються.

– Iнколи про забобонність творчих людей, які пов’язані зі сценою, ходять цілі легенди. Режисери театру «Лінк» також вірять у прикмети?

– Ще б пак! У нас навіть власні є. Ми точно знаємо, що якщо під час репетиції перед прем’єрою не плутаєш слів, то все пройде шикарно. А от якщо перед ви-ставою режисери сплять спокійно вночі та аніскільки не нервують, то це дуже погано. Наприклад, за тиждень до прем’єри «Вірного робота» ми із великим подивом і страхом усвідомили, що почуваємося незвично спокійно. Але в середу і четвер уже все було в нормі: Валера і Вадим рвали на собі волосся (сміються).

– Як ставитесь до алкоголю на сцені?

– Ніколи собі цього не дозволяємо. Виходити «під мухою» на сцену означає не поважати ні себе, ні глядача.

– Театр важко уявити без курйозів. Розкажіть про найцікавіші.

– Минулого літа ми грали у виставі «Кіт у чоботах». Було дуже холодно, йшов дош і дув вітер, а актор, який грав маркіза Карабаса та за сценарієм мав купатися в озері, змушений був сидіти напівголим на краю сцени, тому дуже змерз. Крім того, вистава розпочалася пізніше, ніж було заплановано. Тому Вадиму, який поспішав на автобус, довелося на ходу перевдягати штани та бігти на автовокзал. Але, мабуть, у найбільшому шоці від усього були пасажири автобуса, в який на ходу увірвався молодий чоловік зі скуйовдженим волоссям, намальованими чорною фарбою вусами та в чорних рукавицях (сміються).

Бувають й інші курйози. Приміром, одного разу на генеральній репетиції перед прем’єрою вистави більшість акторів так плутали слова, що у суфлера очі лізли на лоба, а режисер червонів, рвав на собі волосся і був готовий всіх задушити. Приблизно те саме відбувалося і наступного дня під час вистави, але, на наше здивування, глядачі виходили із залу та захоплено говорили: «Оце клас! Вистава – супер! Прийдемо ще!». Та й не таке ще буває, адже театр такий же неповторний, непередбачуваний і цікавий, як саме життя!