П'ятница, 29 Березня 2024 р.
16 Липня 2010

У ПЕППІ Є ДОВГА ПАНЧОХА, АЛЕ В НІЙ НЕМАЄ ГРОШЕЙ

Як не прикро констатувати, але на сьогоднішній день мистецтво стало заручником багатьох факторів. Найперше та найголовніше – відсутність фінансів. І хоча для творчих людей банкноти вартують не більше, аніж для кожного з нас простий папірець, та, як показує життя та практика, і митцям без грошей невесело.

театр «Браво»Ентузіазм, любов, захоплення, майстерність – ось далеко не всі рушії життя та діяльності народного аматорського театру «Браво» із с.Грушка. На жаль, незважаючи на весь цей арсенал, сьогоднішнє життя від грушківського театрального колективу вимагає більшого. Більшого у плані фінансів. Адже можна бути надзвичайно талановитим, надзвичайно любити свою справу, жити нею і лише нею, та приходить момент, коли фінанси вирішують твій подальший розвиток. Розвиток дітей, якими ти опікуєшся, ставлення до тебе цінителів мистецтва.

Не можна сказати, що театр «Браво» саме нині зіткнувся із фінансовими труднощами. Напевне, фінансові негаразди його і не покидали. Хоча, правильніше було би сказати, тут ніколи не звертали на це уваги. Вони грали від душі та для душі. Завжди покладалися на себе. На заваді акторам ніколи не був холодний зал місцевого Будинку культури, де проходять репетиції та, власне, самі вистави, костюми та декорації, які потрібно було шити та творити із сімейних запасів. Так існувало завжди і, напевне, ще довго буде так відбуватися. Але…

театр «Браво»Щодо історії театру, то наступного року він святкуватиме своє 40-річчя. Біля його витоків стояли Іван Михайлович ТРОФАНЧУК, Петро Гнатович БРИЖАК та Олександр Андрійович БЕНІЦЬКИЙ. В середині 60-х до театру долучився Іван Васильович ТРОФАНЧУК. Спочатку театр існував як гурток при школі, але згодом він переріс у самостійну одиницю. Знаменним для театру став 1973 р. Саме тоді театральному колективу із Грушки було присвоєно високе звання «Самодіяльний народний театр».

За період свого існування колектив театру здійснив постановки низки вистав світової та української драматургії. Як доказ прекрасної роботи театру вистави: «Сто тисяч» Івана КАРПЕНКА-КАРОГО, «Шельменко-денщик» КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА, «Фараони» Олексія КОЛОМІЙЦЯ, «За двома зайцями» та «Майська ніч» Михайла СТАРИЦЬКОГО, «Сватання» та «З ким поведешся, від того й наберешся» Євгена КРАВЧЕНКА, «Мина Мазайло» Миколи КУЛІША, «Сміх крізь сльози» ШОЛОМ-АЛЕЙХЕМА. Усього за весь час існування театру ним було поставлено 38 вистав для дорослих і низку дитячих. Поруч із досвідченими акторами Іванами ТРОФАНЧУКАМИ, Анатолієм МАРЦЕНКІВСЬКИМ, Рустамом РОМАНЮКОМ, Ганною МЕЛЬНИК та іншими на сцену виходить талановита молодь – Аліна АТАМАНЮК, Вікторія КРИВІЦЬКА, Роман РУДИК, Олег МОСТОВИЙ, Олександр КРИВАК, Тетяна КРАВЧУК, Яна ДЬОМІЧЕВА, Ліза ПАСІЧНИК, Яна ГУЦУЛЯК, Діна КРИВАК, Настя та Оксана СТАНІШЕВСЬКІ та інші.

театр «Браво»…Але. Хіба можна назвати вільною рибу, коли вона плаває в акваріумі? Так само і театр. Хіба його можна назвати самодостатнім, коли не відбувається головного – гастролей? Коли його мистецтво не можуть побачити сотні дорослих і дитячих очей.

– Нині ми би хотіли показати своє мистецтво жителям інших сіл, особливо дітям, – говорить режисер-постановник народного аматорського театру «Браво» Іван ТРОФАНЧУК. – Можна посилатися на щоденні клопоти, на зайнятість селян, але при всьому цьому люди хочуть відпочинку, мистецтва. Врешті-решт, сьогодні, коли у розпалі літо, ми би хотіли зробити особливий акцент на дітях, які оздоровлюються при шкільних таборах і в дитячих санаторіях району.

За допомогою певних спонсорських коштів і пожертвувань у травні театру вдалося провести невеликий гастрольний тур. Вони побували в декількох селах району та в місті з виставою «Пеппі – Довга Панчоха» (Астрід ЛІНДГРЕН). Вистава як у самій Грушці, так і там, де вони побували, пройшла на «ура». Взагалі, у власному селі довелося її грати двічі. Того вимагали глядачі, особливо наймолодші.

театр «Браво»

Декілька разів театр за власні кошти орендував шкільний автобус, за власні кошти заправляв його, але… Школярам, студентам та й, власне, акторам, які працюють чи на пенсії, це досить сильно б’є по кишені.

– Лише чого вартує поспостерігати за очима дітей. Як за тими, хто грає у виставі, так і за тими, хто її дивиться. Вони світяться від щастя. Дітям це подобається. Їм це потрібно. Коли ж прививати любов до мистецтва, як не сьогодні? – відзначає Іван ТРОФАНЧУК.