I ЗДОРОВО, Й НЕ НУДНО

3 ЖОВТНЯ – ДЕНЬ ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТИ

Щороку в першу неділю жовтня Україна святкує День працівників освіти. На Кам’янеччині професійне свято відзначатимуть 2278 педагогів великого Кам’янець-Подільського району і майже півтори тисячі вчителів Кам’янець-­Подільської тергромади.

А ще ж маємо сотні вихователів садочків, викладачів вишів, випускників, які здобули педагогічну освіту. Це чи не єдине свято, яке зачіпає всіх: учителів, їхніх рідних, які стримано чекають, доки кохана половинка перевірить шкільні зошити, а також святу неабияк радіють учні, які в п’ятницю йдуть до школи святково вбраними, аби привітати наставників, пофотографуватися з ними, закарбувати пам’ять про цей день на довгі роки. Свято по-своєму відзначить кожен українець, бо, незважаючи на професію, статус чи грошове забезпечення, в неділю згадає першу вчительку, крутого історика, який цілий клас так навчив, що в усіх були п’ятірки за іспит, мудру математичку, яка могла достукатися до найзатятішого філолога, завжди виважену вчительку зарубіжної літератури і толерантну наставницю з української мови й літератури. Чимало людей згадають всюдисущого фізрука, але дуже просимо, ніколи не асоціюйте їх зі старими анекдотами. Ці недоречні жарти, як архаїзми, вийшли з ужитку, тобто самі фізкультурники наполегливістю, вмінням розвиватися і заохочувати діток витіснили їх із народної творчості.
Це доводить і наша співрозмовниця – учителька фізичної культури спеціалізованої ЗОШ №5 Оксана СНІГУР, яка представила свої ідеї для уроків із футболу й стала переможницею ІІ Всеукраїнського конкурсу для вчителів-новаторів із фізичної культури. Уже 26-31 жовт­ня вона разом з іншими фіналістами стане учасницею конкурсу ISF Universal Teacher, який відбудеться у Хорватії.
В Оксани Борисівни «Подолянин» детально вивідав, які ж ноу-хау вона розробила, наскільки реально їх втілити в наших школах, і чи почнуть школярі, які ніколи не залишають гаджетів, любити фізкультуру.

ГАДЖЕТИ КОНТРОЛЮЮТЬ ГРУ

Всеукраїнський конкурс учителів-новаторів із фізичної культури – 2021 проводився в рамках спів­праці між Державною науковою установою «Інститут модер­нізації освіти» й Міжнародним бла­годійним фондом «Parimatch Foun­dation» та в межах реалізації програми «Нова фізична культура» виключно для вчителів фізкуль­тури. Положення про конкурс опри­люднили в серпні, умови, як зі­знається переможниця, були неважкі: треба було підготувати слайд-­проєкт, який вона зробила за декілька ве­чорів, бо задум опра­цьовува­ла роками. Завуч із наукової роботи школи Наталія Золочевська перегля­нула розробку, перевірила на помилки, а найголовніше – під­три­мала, вказала на недоліки, зокрема, що фотографій з Ок­саною Борисівною не вистачає, хотіла, аби презентація колеги була досконалішою.
Оксана Борисівна вважає, що професійних конкурсів для вчителів фізкультури вкрай мало, а ті, які були, вимагали потужної техніки, якісних презентацій і скрупульозно роз­писаних досліджень. Писанини вистачає і в повсякденній учительській роботі, при то­-му, що фізруки більше нази­вають себе практиками. Але, як свідчить досвід, ідеї, які не можуть всидіти на місці, таки виходять на волю і приносять перемогу.
– Тема впровадження інноваційних технологій дуже актуальна серед різних предметів, але саме на фізкультурі це дуже важко зробити, – переконана Оксана Снігур. – Насамперед тому, що слабке технічне забезпечення шкіл, більшість сучасних засобів надають у предметні аудиторії. Візьмімо кабінет математики: в спец­класі встановити обладнання легше, безпечніше й актуальніше: поставили комп’ютер, інтерактивні дошки, накачали туди всіляких новинок на урок – і вже новітні технології, дітям цікаво. Але як зробити це на фізкультурі? Проєктор не поставиш, а якщо й принесеш, то він протримається цілим до першого заняття класу затятих футболістів. У спортзалі зазвичай велика кількість дітей, два, іноді три класи займаються. Щось новітнє вигадати для них важко, особливо у футболі, який так приваблює дітей. Довго думала, як цю гру і уроки фізкультури загалом пов’язати з гаджетами, які вони так люблять. Не раз помічала, як учні на уроці з радістю секундоміром засікають час, визначають, скільки кроків набігали за час гри. Дрібниці, але дітям вони дуже цікаві, мотивують їх. От я і вирішила спрямувати це захоп­лення в правильне русло, а вчительський конкурс допоміг систематизувати ініціативи.
– Тому виникла ідея – застосо­вувати смарт-годинники, смарт­фони, планшети як засіб контролю за своїм фізичним станом на уроці. На початку уроку діти вимірюють пульс. Не всі можуть знайти його на руці, а з браслетом це швидше і цікавіше, – розповідає Оксана Борисівна. – Застосовуємо смарт-годинник як крокомір, не треба тепер графити і показувати, куди бігти, годинник сам рахує, скільки метрів дитина пробігла, скільки калорій при цьому витратила і скільки кроків набігала.
Ще одна ідея – гаджети як засіб контролю за грою. Наші учні дуже люблять футбол, тому орієнтувалася саме на нього. Крокомір визначає, скільки дитина набігала за матч, скільки калорій спалила. До того ж усю гру знімаємо на відео. Якщо є помилки, зупиняю всіх і пояснюю винуватцю: «Замість того, щоб побігти туди, ти став тут, і через це твоїй команді гравець зліва може забити гол». Наочність ві­діграє велику роль. Коли дитина бачить свої помилки, то на них і вчиться.
От і виходить: коли немає за­собів, щось надсучасне не ви­гадаєш, але саме такими дрібни­цями, які цікаві дітям, потрап­ляєш у ціль.

АБИ ДИТИНУ ЗАЦІКАВИТИ, ТРЕБА ЗРІВНЯТИСЯ З НЕЮ

Хоча незабаром професійне свято, і ми зустрілися з Оксаною Борисівною, аби поговорити про перемогу в конкурсі, але не можемо обійти неприємні запитання. Стосуються вони небажання дітей займатися спортом і трагічних випадків, що констатують у школах країни, – діти помирають на уроках фізвиховання.
– Аби дитину зацікавити будь-якою справою, треба зрівнятися з нею, вивідати бажання, емоції, вподобання і, вже зіставивши дитяче бачення й свій досвід, вигадувати, як і чим мотивувати, – переконана Оксана Снігур. – Ні для кого не сек­рет, що чимало діток не надто люб­лять фізкультуру. Практика свідчить, що частина класу в спортзалі завжди сідає на лавочку зі словами, що вони займатися не будуть: то спортивну форму забули, то кросівки, то живіт болить, то голова тощо. Я ж не буду з нагайкою стояти й змушувати їх бігати. Правда, коли з рештою класу граємо у футбол, волейбол чи інші ігри, однокласники з лави бачать цей наш азарт, радість від перемоги чи навіть сварки через гол, то трапляється, що голови перестають боліти, долучаються до гри, і це дуже тішить. Але таке буває рідко, на бік спорту дитину перетягнути дуже важко, водночас у телефонах, планшетах, смарт-годинниках сидять усі. Гаджети виходять на перший план, м’язи діток атрофуються, і їм важко навіть мінімальні навантаження виконувати. Тому й маємо нелюбов до фізкультури. Якби дитина звикла працю­вати над собою, була б любов. Намагаюся на своїх уроках більше вводити ігор: футбол, волейбол. Запроваджувала і фітнес, але з ним не склалося: хлопці почали сторонитися, а дівчата – соромитися. На щастя, за новими стандартами, вчителі мають можливість змінювати програму. Якщо за розкладом у нас легка атлетика, а учні бігати не хочуть, натомість бажають рухливі ігри, то ми замінюємо. Головне – аби було цікаво. Все ж у грі учні також бігають, плюс стрибки.
Напрацювань в активної та цілеспрямованої Оксани Борисівни чимало. В СЗОШ №5 вона пра­цює сьомий рік і вже називає її рідною. З 2010 року працювала в ЗОШ №12 і планово-економічному технікумі, адже за освітою – спеціаліст із реабілітації та вчи­тель основної школи.
Згідно з новою програмою, проводить заняття і для особливих діток.
– Який же у нашій п’ятій школі новенький сучасний інклюзивний зал для реабілітації, в ньому окремо займаються дітки, які цього потребують, – продовжує вчителька. – Цьогоріч займаюся з чотирма хлопчиками. Їм весело на уроках фізкультури, цікаво. Вмикаю музику, і вони так радіють, танцюють, бігають, а я дивлюся на них і розумію, що які б вади не були, вони все одно діти, які хочуть бігати, веселитися, радіти життю.
Проблеми зі здоров’ям у школярів можуть бути як вродженими, так і виникати через різні обставини, навіть стрімкий ріст. На мою думку, саме через такий недогляд і трап­ляються смерті на уроках. За станом здоров’я дитини повинні пильно слідкувати батьки, обов’язково щороку проходити огляди й одразу повідомляти вчителям. Скажімо, в першому класі в дитини може не бути проблем із серцем, а стрибок росту в третьому – і вже є. Анатомічно дитина змінюється, різке збільшення росту провокує різні проблеми. У мене був випадок: знаю ученицю з першого класу, завжди активна, спортивна. А тут пробігла трохи, й бачу, що їй важко. Запитую, що сталося, а вона мені пояснює, що лікарі виявили проб­леми із серцем, але ж у мене довідки про це немає, лише документ від лікаря, поданий у вересні, що дитина здорова. А я ж не рентген, щоб ба­чити наскрізь.
Оксана Борисівна показує пап­ку з довідками, які подали батьки. Опираючись на них, формують групи з різними навантаженнями. Хоча, згідно з програмою, навіть в основній групі немає жодних нормати­вів, у молодших класах лише рольові ігри й естафети.
– Наше суспільство марно винесло фізкультуру на другорядний план, шкода, – каже Оксана Снігур. – У старшій школі, внаслідок фізіологічних змін, дівчата й хлопці часто набирають зайву вагу. Вони закінчують 11 клас і купують абонементи у фітнес-центри. А у школі ж можна було навчитися вправам безкоштовно, вирахувати необхідні навантаження, виконувати їх протягом усього життя і не допускати проблеми в корені.
Крім шкільної писанини, планів-конспектів, роздумів про учнів і намагання знайти до кожного підхід, в Оксани Борисівни є ще купа приємних клопотів удома. Адже там завжди чекають люблячі чоловік, донечка і синочок. Попри зайнятість, вони обо­в’язково йдуть до парку гуляти, на спортивні секції, адже, як ніхто, знають, що себе треба тримати у формі.