Середа, 25 Травня 2022 р.
25 Березня 2022

ОСВІТЯНИ РОБЛЯТЬ УСЕ ДЛЯ ПЕРЕМОГИ

«Дякуємо! Ви чарівні! Суми», «Добрий день! Ми з Києва», «Спасибо всем, кто помогает беженцам. Слава Украине! Победа за нами! Харьковчане», - такі написи залишили переселенці у кабінеті 8-Б класу НВК №3Уже другий тиждень, як після вимушених канікул школярі повернулися до навчання. Правда, відновили його в дистанційній формі й лише в тих областях, де не ведуться активні бойові дії. Освіта, по­-при воєнний стан, про­довжує працювати. І в Ка­м’ян­ці-­Подільському, до речі, школярів суттєво побільшало.

НАВЧАЄМО ВСІХ!

Скільки нових однокласни­ків з’явилося в кам’янецьких школярів, як працюють заклади освіти в нашій тергромаді, і що кажуть про ЗНО, з’ясовував «Подолянин» під час спілкування з начальником управління осві­ти і науки міськради Сергієм МЕЛЬНИКОМ:

Сергій Мельник– Із 14 березня ми відновили навчання поки в дистанційному режимі, – коментує Сергій Васильович. – На ранок 22 березня до навчального процесу в школах нашої тергромади долучилися вже 430 учнів – вимушених переселенців, але ця цифра зростатиме. Очікуємо, що до кінця тижня учнів буде 600. Ми обрали дві опорні школи – СЗОШ №5 та НВК №14, оскільки вони найближче розташовані до гуртожитків, де проживають переселенці. Але для навчання можна обрати і будь-яку іншу школу. Для цього батькам потрібно написати заяву, надати копію свідоцтва про народження дитини, тоді її зарахують у відповідний клас, і вона продовжить вчитися з кам’янецькими школярами. Фактично в кожній школі сьогодні вчаться учні, які приїхали з областей, де ведуться активні бойові дії: Київщини, Харківщини, Херсонщини, Луганщини, Чернігівщини тощо. За потреби надаємо учням підручники, проводимо додаткові консультації, намагаємося закріпити їх за профільними закладами. Наприклад, дитина навчалася в ліцеї з поглибленим вивченням іноземної філології, тож ми направили до міського ліцею, де поглиблено вивчаються ці дисципліни. Хтось поглиблено вивчав математику, інформатику, відповідно продовжив навчання в таких наших школах.

За словами Сергія Васильовича, понад 200 кам’янецьких школярів виїхали з міста, більшість – за кордон, де продовжують навчання в дистанційній формі. Воєнний стан наразі не вніс змін у навчальні програми. Вчителі працюють за затвердженим навчальним планом, усі предмети викладаються в повному обсязі й без коректив. Не могли не запитати в головного освітянина, чи не будуть учителі приділяти більше уваги патріотичному вихованню, зважаючи на повномасштабне вторгнення росії:

– У попередні роки максимально приділяли увагу питанню патріотизму. Маємо затверджену програму національно-патріотичного виховання, згідно з якою й продовжуємо працювати. Звичайно, дух патріотизму нині присутній, як ніколи, і про нього говорять учителі на кожному предметі.

Через початок нового етапу війни цьогорічні випускники опинилися в невизначеній си­туації. У Міністерстві освіти і науки запропонували цьогоріч скасувати складання ДПА, ЗНО, єдиного вступного іспиту та єдиного фахового вступного випробування. Правда, рішення остаточно не ухвалене. Розроб­лено лише відповідний законопроєкт, який мають розглянути депутати Верховної Ради України.

– Поки офіційного документа про відміну немає. Така пропозиція є, проєкт поданий, але поки не затверджений. Доки не буде офіційного документа, говорити про щось зарано. Точаться різні розмови щодо альтернативи ЗНО. Обговорюють, що всі наші діти будуть зараховані до вищих навчальних закладів. Як це зробити, поки вивчають: чи це будуть іспити у вишах, чи це буде щось на кшталт ЗНО, але спрощене. Словом, версії є різні й щодня нові, – продовжує Сергій Васильович.

Нагадаємо, що місцеві садочки наразі не приймають дошкільнят, а надають прихисток переселенцям. У трьох ЗДО організовані пральні для переселенців, ще в п’яти перуть білизну для садочків, шкіл, гуртожитків, де проживають переселенці.
Дистанційно працює поза­шкілля. Щодня керівники гуртків залучають до навчання маленьких переселенців, аби відволікти їх від пережитого. Діти під час роботи виїзних гуртків малюють, ліплять, шиють, майструють.
Словом, освітяни згуртувалися, мріять про мир і роблять все для нашої перемоги. А в позаурочний час багатьох із них можна побачити у волонтерсь­ких центрах із ножицями в руках, за плетінням маскувальних сіток, пакуванням продуктів харчування, ліків і речей не лише захисникам на фронт, а й жителям тих районів, де активно триває війна.

«ВОЄННИЙ ЧАС – ЧАС ЗРУШЕНЬ У СВІДОМОСТІ»

Галина БоднарчукДнями випала нагода поговорити про сьогодення нашої освіти з учителькою-методисткою, консультанткою Центру професійного розвитку педагогічних працівників м.Києва Галиною БОДНАРЧУК. Наша землячка, випускниця історичного факультету нинішнього К-ПНУ ім.Івана Огієнка, наразі перебуває в Ка­м’янці-Подільському, а її чоловік Геннадій – також випускник нашого вишу – захищає Київ у складі тероборони.
Галина Іванівна переконана, що наразі місія педагогів, які дають нації освіту, не менш важлива, ніж армії. І кувати перемогу потрібно в усіх сферах нашого життя.

– Майбутнє України – це її діти. І щоб це майбутнє відрізнялося від минулого, повнилося світлом, радістю і, найголовніше, силою, необхідно виховувати тих, хто його будуватиме, – каже Галина Боднарчук. – Педагоги мають перед собою неймовірно складне завдан­ня – втримати тягар свій і тисяч, міль­йонів учнів по всій Україні. Вони об’єднуються і йдуть працювати волонтерами. Вони підтримують тих, кого ще недавно бачили за партами. Вони день за днем змінюють суспільну свідомість, будуючи наше майбутнє. Вони готують захисникам їжу і передають одяг. Вони є опорою, підтримкою і надією України, і здається, наче ці надзвичайні люди можуть усе. Багато вчителів мусили виїхати за межі рідного міста чи країни, та, попри це, вони досі доносять найважливіше – надію – до тих, хто цього потребує.

– Який відбиток накладають сучасні умови на навчання?

– Усвідомлення того, за що Украї­на платить таку високу ціну, сприяє появі бойового духу, мобілізації ресурсів організму, покращенню настрою та оптимізму. Цього потребує кожна людина, а особливо дитина – особистість учнів ще тільки формується, тому важливо надати їм підтримку, стимулювати бажання боротися та будувати державу в майбутньому. І допоможуть у цьому певні акценти у викладанні пред­метів.
Історія. Необхідно дати зрозуміти, що росія завжди була ворогом, а не стала ним 24 лютого, апелюючи до подій 1917-1921, до 1930-х, до часів Володимиро-Суздальського князівства і Переяславських статей 1659 року, до часів Івана Мазепи і Степана Бандери. Провести паралелі з гітлерівською Німеччиною і Мюнхенським договором 1938 року як аналогом Мінських домовленостей із москвою. Звернутися до найгероїчніших борців – січових стрільців та ОУН-УПА, на їхньому прикладі показуючи важливість безапеляційної, безкомпромісної боротьби за мету та ідею. Звернути увагу на громадянську війну в Іспанії як на зародження явища «п’ятої колони», пояснивши наслідки таких дій. Показати циклічність історії і продемонструвати, як із допомогою її аналізу можна передбачити розвиток подій. Будь-яка імперія рано чи пізно мусить впасти – ця теза необхідна суспільству. Історики, у вас є справді унікальна можливість довести, що «історія – це завжди»!
Література. Це просто невичерпне джерело натхнення, сили духу, оптимізму. Починаючи з Шевченка: «Борітеся – поборете!», йдучи сторінками Симоненка: «Народ мій є! Народ мій завжди буде!», Стуса: «Як добре те, що смерти не боюсь я…», поринаючи в народ­не: «А ми тую червону калину підіймемо…», відчуваєш бажання жити й боротися, змінювати й досягати мети.
Українська мова. Мова в наші дні стала не просто засобом комунікації, вона є ідентифікатором. Саме мова окреслює кордони держави. «Рідне не може бути безперспективним», – сказав Шевельов, видатний український мовознавець німецького походження. І саме сьогодні треба показати всю красу, велич і міць нашої солов’їної, рідної, найкращої у світі української мови. Це шанс раз і назавжди покінчити з відчуттям другосортності, переваги язика над мовою.
Захист України. Домедична допомога і вміння давати раду зі зброєю – те, що нині має вміти кожен незалежно від віку. На жаль, у звичайних обставинах цими предметами нехтують. Оскільки закон про вогнепальну зброю вже ухвалено, то навчити учнів принаймні перезаряджати рушницю можна, знявши 5-хвилинне відео. Те саме і з перев’язуванням ран, накладанням джгутів та іншими необхідними навиками. Краще один раз показати, ніж пояснити.
Географія. У теперішній ситуації учні мають вміти орієнтуватися по карті України і світу. Вчителі географії мають важливу місію – навчити не лише знати розташування країн та населених пунктів, а й розуміти їхнє стратегічне значення. Надзвичайно цінно пояснити й геополітичні інтереси України, а також економічні ризики і потреби. Оптимізму та надії також додасть пояснення наслідків санкцій для росії, наприклад, відключення її від SWIFT.
Фізика, хімія, біологія. Природничі науки у цій ситуації є тим, що допоможе відбудувати Україну після війни. Науковці у цих галузях розроблятимуть технології, над­важливі для відновлення всіх сфер життя держави, тому нині необхідно готувати учнів. Учителі природничих наук повинні донести до дітей, що ті ідеї, які з різних причин не реалізовувалися в Україні до війни (як із переробкою сміття, наприклад), у повоєнні роки стануть тим, що врятує державу від кризи. Слід акцентувати на питаннях медицини, інженерії тощо.
Інформатика. Так само, як і природничі науки, за IT-сферою – майбутнє України, як і всього світу. Проте у воєнних умовах не всі учні мають можливість вдосконалювати свої вміння у цій галузі – відсутність технічного обладнання ніхто не скасовував. Тому сьогодні мі­сією вчителів інформатики є навчити учнів відрізняти фейкову інформацію від правдивої, а також захис­титися від кібератак із боку росії та білорусі, пояснити елементарні пра­вила безпеки, якими часто нехтують саме через те, що вони є такими простими.
Математика. Рівняння чи задачі в теперішніх умовах якось відійшли на задній план, проте залишилося те, що ніколи не втратить актуальності, – логіка. Саме над розвитком логічного мислення в учнів нині потрібно працювати вчителям математики. Для підняття бойового духу можна також запропонувати обчислити щоденні втрати росії в доларах і людському ресурсі.
Жоден предмет не втрачає своєї значимості. Викладачі кожної дисципліни мають чим поділитися з учнями, щоб допомогти їм при­стосуватися до нових складних умов.

– У воєнних умовах на характер будь-якої людини накладається відбиток тієї жорстокості, якою повниться все навколо.
Не кожна доросла людина здатна впоратися з таким тиском на свідомість, а що вже казати про дитину. Якою Ви бачите роль педагогів у психологічній підтримці учнів?

– Вплив війни на несформовану психіку матиме непоправні наслідки, якщо учень не отримає допомоги. Батьки дитини не завжди можуть правильно допомогти, оскільки не мають відповідної освіти – навіть при наявності бажання легко погіршити ситуацію.
Психологічну підтримку надавати мають у першу чергу класні керівники – кожен у своєму класі. Вони значно ближчі до учнів, ніж решта вчителів, і стосунки зі своїми мають більш довірливі, тому ймовірніше, що діти ділитимуться з ними тим, що на душі.
Важливо розмовляти з учнями на всі теми, які їх турбують. Пояснювати ситуацію, не опускаючи деталей, не пом’якшуючи обставин. Не жорстоко говорити гірку правду, жорстокіше її приховувати, «щоб не травмувати». Потрібно наголошувати на тому, що війна – це тимчасово, але необхідна оборона від нападу найзапеклішого ворога, і що все обов’язково завершиться перемогою. Робити акцент на майбутньому, проговорювати, яким воно буде, як усе зміниться на краще.
Проблеми учнів переважно по­в’язані з несприйняттям. Але в кожного є щось своє, що важко прийняти й усвідомити. Зокрема, це може бути нерозуміння того, чому почалася війна.
У таких випадках потрібно підкреслити, що все, що коїться сьогодні, насамперед є наслідком того, що відбувалося 30 років: нехтування питанням мови й історії, небажання боротися, постійні поступки, провали в реформах, пережитки радянського союзу, корупція та байдужість. А також – ціною за незалежність і платою за майбутнє. При цьому те, яким воно буде, залежить від учнів – ось на чому потрібно наголосити. У них є шанс змінити державу на європейський зразок і забезпечити собі та дітям хороше, комфортне життя в сильній, розвиненій країні.
Наголос варто ставити і на те, що за злочини проти людяності, проти України, проти миру росія платить уже і платитиме надалі. Що нічого їм не минеться безкарно.
Воєнний час – час зрушень у свідомості. Тому потрібно не лише заспокоїти учнів, а й дати їм поштовх для перевороту в способі мислення. Наприклад, пояснити, що найкращою допомогою захисникам України буде перехід у спілкуванні на українську мову і вивчення історії рідної держави. Варто підкреслити, що саме ті, кому нині немає 18, будуватимуть нову державу, і що їхній внесок в Україну тоді буде значно більшим, ніж тепер. Можна запропонувати учням плести мас­кувальні сітки чи вести інформаційну війну в інтернеті та соціальних мережах.
На жаль, багато українських учнів уже зазнали втрати близької людини чи місця проживання. Підтримка в такому разі мало чим відрізняється від підтримки при втраті за звичайних обставин, тільки слід підкреслити, що ненавидіти агресора-вбивцю – то нормальне явище, і не треба тікати від того, а місто чи будинок обов’язково будуть відбудовані й стануть ще кращими, сучаснішими, розквітнуть із новою силою.
Навіть якщо учні не говорять про те, що їм болить, запитання «Як справи?» здатне хоч ненадовго покращити настрій. І, звичайно, слова, які допоможуть відчути любов у час, коли кругом ненависть, – «Усе буде добре», «Тримаймося», «Люблю вас» – завжди зігріють серце дитини. Обов’язково потрібно давати дітям зрозуміти, що війна закінчиться, і життя піде своїм трибом – так, дещо інакше, але без обстрілів, бомбосховищ і повідомлень про втрати.
У такий непростий час ми – підтримка один для одного. Кожна жінка в тилу – опора для своїх дітей і чоловіка. Це психологічна місія жінки – надихати свого захисника і берегти власних дітей. А завдання кожної дитини – бути підтримкою для батьків, які тримають на собі державу, і готуватися до майбутнього. Настане час – і син стане на місце батька, а донька – замість матері. Сьогодні важливо зберігати свідомість і спокій, повертати в тилу довоєнне життя – ось що повинні усвідомити учні, й саме це мають нести педагоги.