БЕРЕЖИСЬ УЧИТЕЛЯ!
ВЧИТЕЛЬКА, ЯКА НАГОДУВАЛА П’ЯТИКЛАСНИКА ПАПЕРОМ, ДОСI ПРАЦЮЄ У ШКОЛI
…Розповідаючи історію п’ятирічної давності, Тетяна досі не може стримувати сліз. Напередодні вона черговий раз відвезла сина до обласної лікарні. I завдячує цим вчительці інформатики однієї з міських шкіл.
Того дня Тетяні зателефонувала однокласниця її сина-п’ятикласника і почала щось швидко говорити в трубку. Жінка почула: «…Вашого Сергія задушили!». Не пам’ятаючи себе від страху, кинулася до школи. Забігши до класу, з полегшенням зітхнула, побачила сина, який сидів за партою. Сергійко ви-йшов з мамою до коридору і перелякано забурмотів: «Мамо, я не винен…». Як виявилося згодом, Тетяна через шкільний гамір погано розчула слова дівчинки, яка насправді сказала у трубку не «задушили», а «душили».
…Молода вчителька, яка часто не могла впоратися з п’яти-класниками, на тому злощасному уроці була дуже роздратована, їй знову не вдавалося навес-ти порядок у класі. Наказавши дітям щось записувати у зошити, вона пішла втихомирювати учнів за задніми партами. У Сергія в цей момент перестала писати ручка і він розписував її на аркуші паперу. Повертаючись назад, вчителька, яка була вже у стані «закипання», остаточно вийшла з себе. Схопивши той аркуш, вона зі словами «зараз я тебе ним нагодую!» почала запихати його у рот хлопчику…
Iз заяви матері дитини начальнику управління освіти і науки: «Внаслідок цього у дитини значно погіршився стан здоров’я. Син почав заїкатися, з’явилися тики у вигляді гикання, покашлювання, нав’язливі рухи ротом, плечима, стискання рук. На даний час лікар-психіатр ставить діагноз «Гостра реакція на стрес, заїкання, транзиторний тик», а також з’явився енурез. Я із заявою зверталася до директора школи, але він виніс учительці легку та необ’єктивну догану».
У заяві не вказано ще одного наслідку стресу, через який хлопчик тепер змушений постійно проходити лікування в обласній лікарні, тому що цей наслідок виявився трохи згодом: дитина почала різко втрачати зір.
З письмової характеристики Сергія класним керівником: «До навчання ставився сумлінно, …міг би вчитися краще, але особливості темпераменту, сором’язливість, вразливість не дають йому змоги проявити здібності в повній мірі, бути більш активним на уроці… Охайний, відповідальний, працелюбний…».
Iз заяви батьків учнів 5-го класу директору школи: «Через неодноразові скарги учнів на вчительку інформатики … про те, що вона дозволяє собі принижувати дітей, а також бити їх книжкою по голові, діти відмовляються відвідувати уроки інформатики. I ми, батьки, просимо замінити вчительку».
З відповіді управління освіти і науки на заяву Тетяни: «Факт поведінки вчительки був розглянутий адміністрацією школи, видано наказ по школі, в якому вчительці оголошено догану за порушення етики вчителя щодо Вашого сина. Крім того, її усунуто від викладання інформатики у названому класі».
З усних пояснень вчительки інформатики матері Сергійка: «Він просто потрапив мені під гарячу руку».
Довгі місяці після цього випадку Сергійко знаходився у стані депресії. Він відмовлявся ходити до школи, майже увесь час проводив у ліжку, безцільно дивлячись у стелю. Трохи покращився стан хлопчика після того, як мати перевела його до іншої школи. У перший день, коли вона при-
йшла зустрічати Сергійка після уроків, він вибіг до неї з класу усміхнений: «Мамо, уявляєш, тут вчителі не кричать на дітей!».
Хотілося б, аби ця історія закінчилася на оптимістичній ноті, та вона має продовження. Вражена тим, що схильна до подібних нападів люті вчителька, яка скалічила здоров’я її сину, продовжує працювати у школі, Тетяна подала до суду.
– Спочатку адвокат, якого я найняла, сказала мені, що виграти мою справу буде дуже важко, а потім і суддя на попередньому засіданні порадив вирішити з учителькою все мирно, тому що довести її вину не зможу, – розповідає Тетяна. – I я здалася, за-брала заяву з умовою, що вчителька поверне мені гроші за лікування сина. Тепер дуже шкодую про це. А тоді мене просто нікому було підтримати, порадити. Ви навіть не уявляєте, який психологічний тиск чинили на нашу сім’ю педагоги цієї школи! Вони ходили до нас цілими делегаціями, вмовляли, погрожували… Я зверталася по підтримку до відділу у справах неповнолітніх у виконкомі, та спеціаліст відділу сказала мені, що вони займаються лише дітьми, позбавлени-
ми батьківського піклування. Куди ще можна звернутися, я не знала…
А вчителька інформатики, до речі, досі працює у школі. I де гарантія, що під час чергового нападу гніву їй не потрапить під гарячу руку ще якась дитина.
ЖОДЕН З КРИВДНИКIВ НЕ ПОНIС СЕРЙОЗНОЇ ВIДПОВIДАЛЬНОСТI
Тетяна – єдина з батьків скривджених вчителями дітей, яка хоча б звернулася до суду. Решта пішли шляхом найменшого опору – переводили дітей до інших шкіл. Дивно, але за останній час подібних історій я почула дуже багато.
…Онучку моєї колеги вчителька фізкультури, з’ясовуючи на уроці деталі конфлікту між двома дівчатками, так трясла за плечі, що вдарила головою об стіну, внаслідок чого дитина отримала струс мозку. Батьки дівчинки написали заяву в прокуратуру, та закінчилося все переведенням дівчинки до іншої школи. У новій школі поведінка педагогів теж залишає бажати кращого, та про проблеми доньки рідні дізнаються тепер «через треті руки», тому що дівчинка, яка, мабуть, більше страждала від розголосу інциденту з учителькою і розмов за спиною, ніж від фізичної травми, тепер намагається приховувати свої проблеми. Вона ж бо уже знає, що вчителям все одно нічого не буде, а на неї тицятимуть пальцями.
…Знайома нещодавно посеред навчального року перевела свою доньку-першокласницю до іншої школи. За її словами, класний керівник не могла впоратися з її трохи понадміру жвавою і непосидючою дитиною, скаржилася, що дівчинка не слухається і доводить її до сліз. Останньою краплею став випадок на уроці, коли після чергового виховного моменту в дівчинки сталася істерика і вона замкнулася в туалеті. Після того вчителька сказала мамі, щоб вона забирала свою дитину до іншої школи. Конфлікт вийшов за межі класу, були влаштовані збори за участю директора, яка намагалася примирити обидві сторони, та, у результаті, знайома таки забрала зі школи документи.
…Мою подругу через декілька днів після того, як вона відвела дитину до нової школи, ви-кликала класний керівник. Вона повідомила матері, що її сину не місце у звичайній школі, він не може спокійно всидіти на уроці, не хоче писати і взагалі, його розумові здібності дуже далекі від норми. Цими ж висновками, як виявилося, педагог встигла поділитися з директором школи, завучами та всіма колегами. Можна здогадатися, що незабаром про «розумово відсталого» учня знала б уся школа, та мама дитини почала вимагати, щоб сина протестувала шкільний психолог. Результати тестування вразили класного керівника: виявилося, що хлопчик не лише не «розумово відсталий», а навіть дуже обдарований. До нього лише потрібно знайти правильний підхід. Цілком зрозуміло, що історію швиденько зам’яли…
Працюючи над цим матеріалом, намагалася знайти інформацію хоча б про один випадок в Україні, коли педагог дійсно поніс відповідальність за порушення етики вчителя щодо учнів. Не знайшла. Поцікавилася, скільки справ про фізичне чи психологічне насилля з боку вчителів було зареєстровано у міськрайонному суді та міській прокуратурі. Жодної за останні роки. Складається враження, що, прийнявши Конвенцію ООН «Про права дітей», ми не були ще морально готові до неї. Батьки досі бояться відкрито боронити права своїх дітей, бо у вчителів, як і в медиків, існують своя кругова порука і корпоративна етика.
ДIТИ САМI ВИННI?
Чому ж так важко змусити педагогів відповідати за непедагогічні вчинки? Тому, мабуть, що самі ми, батьки, не готові поки що визнавати своїх дітей особистостями, які теж мають честь і гідність. Багато хто ви-правдовує занадто жорстку поведінку окремих педагогів щодо дітей жахливою поведінкою самих дітей. А одна моя знайома (і з нею, гадаю, солідарна значна частина батьків) вважає: «Тепер такі діти пішли, що інакше, як за допомогою шкіряного паска, з ними не впораєшся. Я знаю, що вчителі б’ють мого сина лінійкою по руках і все таке інше, та не засуджую їх, я й сама з ним справитися не можу».
Отже, з часів середньовіччя майже нічого не змінилося, і різні декларації про права дітей – лише декларації? Законом України «Про освіту» передбачено: «…захист дітей, молоді від будь-яких форм фізичного або психічного насильства зобов’язані забезпечувати педагогічні та науково-педагогічні працівники; посадові особи і громадяни, винні у порушенні законодавства про загальну середню освіту, несуть відповідальність у порядку, встановленому законами України». Однак, як свідчить досвід, від задекларованих у Законі положень до реальної відповідальності непрофесійних педагогів дуже далеко.
Так, не всі діти – янголи, трапляються й чортенята. Але чи не повинен учитель вміти знаходити підхід до кожної дитини, гідно виходити з конфліктних ситуацій? Бо хоча брак у роботі вчителя не помітний одразу, як, скажімо, у роботі лікаря, та наслідки має не менш серйозні. Для того, щоб бути педагогом, не достатньо лише отримати педагогічну освіту. Потрібно любити дітей, вміти заслужити їхню повагу. Ганебно, розписуючись у власному безсиллі, піднімати руку на дитину чи принижувати її, адже вона не може відповісти тим самим, а єдиним висновком, який сформується у неї в результаті такого виховання, буде: «Можна ображати тих, хто слабший».
ВЧИТЕЛI – ЗАРУЧНИКИ СИСТЕМИ
Щоби бути максимально
об’єктивними, не можна не згадати ще про один бік проблеми. Адже, мабуть, існують певні причини того, що останніми роками так різко зросла кількість проявів жорстокості вчителів щодо учнів? Не дарма ж навіть Міністерство освіти України майже щороку видає накази про запобігання жорстокому ставленню вчителів до учнів у школах?
Давайте на мить згадаємо своє шкільне дитинство. Які засоби впливу на непослухів існували в радянських школах? Загальний осуд на ранковій шкільній лінійці, залишання у тому ж класі на другий рік, виключення зі школи, піонерської чи комсомольської організації. Згодом ці методи покарання були відкинуті як негуманні.
Що ж сьогодні залишається вчителю? Підвищити голос на учня він не має права, виставити з класу – теж. Пригрозити, що за неуспішність учня не переведуть до наступного класу? Смішно. А якщо ще взяти до уваги, що значна частина батьків, зайнята заробітком грошей на прожиття, махнула рукою на виховання власних дітей, то стає відверто шкода вчителів. Сьогодні вони знаходяться ніби між двома вогнями: з одного боку – учні, на яких, крім заохочення, немає більше жодних механізмів впливу (поганих оцінок школярі вже давно перестали боятися), з іншого – керівництво, яке вимагає якісного продукту, тобто освіченого і вихованого учня.
У даному випадку ситуація загрожує перетворитися на таку, що існує нині в іспанських школах. Там Конвенцію ООН «Про права дітей» сприйняли аж занадто буквально, і тепер вчителі страждають від жорстокості учнів. 70% іспанських педагогів під час соціологічного опитування зізналися, що потерпають від фізичного та психологічного насилля з боку школярів. Iнша крайність.
I все-таки, як би не знецінювала держава праці своїх педагогів, якою б невдячною не була ця благородна професія сьогодні, вчитель повинен залишатися ВЧИТЕЛЕМ. Якщо ж він не може справлятися з учнями без фізичного насилля та психологічного приниження, може, йому краще змінити професію!?
Добре було б, якби й міністерські чиновники від освіти стали трохи ближчими до реалій шкільного життя і зробили хоча б щось для полегшення вчительської долі, а не навпаки. Ну і зовсім непогано було б, якби перед прийняттям на роботу, а згодом ще через певні проміжки часу психологи тестували педагогів, аби оцінити їхнє психічне здоров’я, адже, без сумніву, з дітьми мають працювати виключно врівноважені та толерантні люди.
ЮРИСТ РЕКОМЕНДУЄ
Зрозуміло, що порушеної тут проблеми не вирішити за короткий термін і в одному окремо взятому місті. Та закривати на неї очі теж не можна. У першу чергу більш активними у справі захисту прав своїх дітей мають бути батьки.
Як же діяти у випадку фізичного чи психологічного насилля з боку вчителів над Вашою дитиною, радить юрист Володимир ШУМЕЙКО:
– На таку проблему потрібно реагувати відразу. Перш за все, подайте заяву на ім’я директора з проханням провести внутрішнє розслідування, заяви в управління освіти і науки та у службу у справах дітей міськради. Чим більше буде письмових звернень, тим більше матимете шансів на успішне розв’язання Вашої проблеми. Якщо дитину вдарили рукою чи указкою і на тілі залишився синець, необхідно відразу звернутися до лікарні, щоб за-свідчити тілесні ушкодження. Якщо ж дитину принизили, чинили на неї психологічний тиск і вона через це страждає – погано спить уночі, не хоче йти до школи – потрібно звернутися до психолога чи психотерапевта. Висновки лікарів необхідні, щоб мати підставу звернутися до міліції чи прокуратури.
Звичайно, якщо дитині нанесе-ні видимі тілесні ушкодження,
не буде проблемою притягнути кривдника до відповідальності. Якщо ж завдано моральної травми, це буде важче довести. Тому не потрібно зволікати, вагатися, йти на переговори з адміністрацією школи, потрібно зайняти жорстку позицію, а ще краще заручитися підтримкою адвоката.
I хоча жоден юрист не може дати стовідсоткової гарантії, що кривдника буде покарано, батьки не повинні закривати на кривду очі, тому що через певний час може постраждати ще якась дитина.
ВIД РЕДАКЦIЇ. Безкоштовну психологічну та юридичну допомогу у випадку фізичного чи психологічного насилля над Вашою дитиною, в тому числі й з боку вчителів, можна отримати у Центрі соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді (тел.: 3-99-35).
Прізвищ героїв статті та номерів шкіл з етичних міркувань не вказано.