Четвер, 18 Квітня 2024 р.
27 Серпня 2010

ЩОДЕННИКІВ НЕМАЄ, А Є ЩОДЕННА ПРАЦЯ

Рішення «Про відкриття експериментальної школи-ліцею №18» виконком міськради прийняв 21 червня 1990 р. Вже через декілька років ліцей набув беззаперечного авторитету та досі високо тримає планку престижного навчального закладу. Ліцеїсти відрізняються від школярів не тільки своїми знаннями, а й духом: розкутістю, відвертістю, оптимізмом.

Перший набір проводився за конкурсом свідоцтв про базову загальну освіту. 1991 р. слухачів ліцею відбирали вже на основі іспитів: діти писали диктант і демонстрували знання із профільного предмета. I нині, щоб потрапити до ліцею, необхідно пройти конкурсний відбір.

Валентина МИКОЛАЙЧУКЯк народилася ідея заснування такого закладу, згадує начальник міськуправління освіти та науки Володимир ТЮРIН:

– Перед тим, як очолити міськвідділ освіти, я працював директором п’ятнадцятої школи. В нас єдиних тоді було організовано профільне фізико-математичне навчання. Коли ж перейшов працювати завідувачем міськво, впевнився в думці, що для якісного профільного навчання потрібно організувати школу старшокласників.

На той момент ми побудували нову дев’яту школу і з’явилася можливість у вивільненому приміщенні облаштувати новий за-клад. З такою пропозицією я і відправився у Міністерство освіти. Схваливши ідею, там запитали, як би ми назвали школу. Я відповів, що хочемо мати ліцей.

Створюючи профілі, ми, перш за все, орієнтувалися на професії, затребувані в Кам’янці. Найцікавіше те, що досвідчені кам’янецькі вчителі відмовилися працювати в ліцеї. Ми сміливо набрали молоді кадри, згодом вони стали досвідченими педагогами, котрі зробили ліцей таким, яким він є тепер. Потужний педколектив вивів заклад на гідну орбіту, і нині Кам’янець-Подільський ліцей входить до рейтингу 100 кращих шкіл України.

Але починалося все не так уже і безхмарно. 1993 р. в довідці обласного відділу освіти значилося: «Причиною низького конкурсу, що ускладнює відбір обдарованих і здібних дітей до ліцею, не є рівень організації навчально-виховного процесу (тут він високий), а відкритий опір окремих керівників шкіл міста учням, які бажають пере-йти на навчання до ліцею».

P2080006.jpgЦього ж 1993 р. Володимир ТЮРIН в інтерв’ю для «ПОДОЛЯНИНА» сказав: «Чутки, що поширюються містом, про те, що ліцей закриватимуть, – вигадка. Це елітний за підбором дітей і викладачів навчальний заклад у нашому місті. Тут найкраще поставлено роботу з підготовки учнів до вступу у виші. За рівнем знань ліцеїсти на голову вищі, ніж учні загальноосвітніх шкіл і гімназій. I не хотілося би нині вести мову про ті перепони, що чинять директори шкіл кращим своїм учням, які бажають продовжувати навчання у ліцеї. А перспектива у ліцею є. Не біда, що на деякі з дисциплін цього року був незначний конкурс. Потрібно маневрувати: збільшувати прийом на ті профілі, котрі мають попит, а саме: математику, англійську мову, а деякі предмети необхідно об’єднати з іншими». До речі, так і було зроблено.

Першим директором закладу став Руслан ДIБАЄВ. 1993 р. його змінила Валентина МИКОЛАЙЧУК, яка очолювала ліцей протягом 16 років.

– Повернувшись із Німеччини (мій чоловік – офіцер), від Володимира ТЮРIНА я отримала пропозицію зайняти посаду директора в ліцеї, який на той час стояв на грані закриття, – згадує Валентина Михайлівна. – Умовою було протягом року продемонструвати відповідність закладу профільності та якості освіти. Колектив швидко зрозумів суть завдання, і ліцей впорався. У місті та області стали відомими учні та вчителі ліцею, котрі перемагали в олімпіадах і конкурсах. Ліцей довів, що має право на життя. З перших днів педагогічному колективу притаманна атмосфера чогось надзвичайного та творчого. Вчителі ліцею є різними як за досвідом роботи, так і за особистими якостями, але вони утворили єдину команду професіоналів, патріотів, глибоко порядних людей, котрі все краще віддають дітям. Протягом усіх років нам допомагала батьківська громада, яка завжди вірила в успіхи всіх наших починань. За підтримку в нелегкі 93-94-ті роки дякую Віталію БАБЛЯКУ.

У переддень початку нового навчального року я щиро дякую вчителям, батькам, колективу учнів і всім, хто брав участь у становленні ліцею, 16 років співпраці з якими пройшли в атмосфері взаєморозуміння, творчості та взаємоповаги в досягненні найвищої мети – становленні сучасної самодостатньої, вихованої в кращих національних традиціях молоді. Вірю, що колектив ліцею гідно нестиме в майбуття основи, закладені протягом багатьох років. Користуючись наданою можливістю, вітаю вчителів, батьків та учнів з ювілейним святом – 20-річчям заснування ліцею, та хочу побажати їмм іцного здоров’я, здійснення всіх планів і мрій!

У червні 2009 р. на посаду директора Кам’янець-Подільського ліцею було призначено Тамару КОВАЛЬСЬКУ. В розмові з нею ми торкнулися сьогодення ювіляра.

– Iсторія ліцею свідчить, що початок його роботи не всіх радував. Чи вважають заклад суперником нинішні школи міста?

– Природнім є прагнення зацікавити дітей своїми навчальними закладами. I школи це роблять, і ліцей також. Хоча ми не ходимо по інших навчальних за-кладах, не робимо жодної реклами, просто наші двері завжди відчинені для тих дітей, котрі пов’язують своє майбутнє з нашим ліцеєм і прагнуть отримати грунтовну підготовку для навчання у вищій школі. Єдине – раз на рік ми даємо оголошення про набір на 3-місячні підготовчі курси для учнів 8 класів, на тому і все.

Щороку ми відчуваємо зро-стаючу зацікавленість молоді. 

1 вересня 1990 року 142 учні переступили поріг нашого навчального закладу, а через 20 років – 1 вересня 2010 року – вже чотири сотні ліцеїстів продовжать навчання в 9-11 класах.

– Тамаро Григорівно, коли Ви вперше переступили поріг ліцею?

Ліцей №18– Спочатку я це зробила як мама однієї з ліцеїсток. Повернувшись із сім’єю з-за кордону, де ми жили за місцем прохо-дження військової служби чоловіка, почали обмірковувати, куди віддати навчатися старшу доньку Ольгу. Тоді знайомі нам порекомендували ліцей, як навчальний заклад нового типу.

Пройшов час, і одного дня мене донька запитала, чи не хотіла б я стати вчителем ліцею, адже їхній викладач зарубіжної літератури ось-ось піде у декрет. Ми зустрілись із завучем – Iнною БЛАЖКОВОЮ, яка записала мої дані. I ось в останній день зимових канікул до мене зателефонувала Iнна Опанасівна з пропозицією виходити завтра на роботу. Так 1993 року я почала працювати в ліцеї. Спочатку на посаді вчителя зарубіжної літератури до 1998 року, також була завідувачем предметної кафедри філології. 1998 року Валентина МИКОЛАЙЧУК запропонувала мені посаду заступника директора з навчально-методичної роботи. Отже, працюю в ліцеї 18 років.

– Колектив зазнає змін?

– 70% педагогічного складу – це вчителі, які прийшли в ліцей з першого дня його створення. Не можу не згадати Валентини МАШТАЛЕР, Валерія СОБОЛЯ, Галини МОСКОВЧУК, Галини ЛЕВИЦЬКОЇ, Iрини СТРЕМIНСЬКОЇ. Окремо відзначу молодих вчителів – випускників ліцею, які повернулися в заклад і працюють як творчі педагоги, підготували не одного призера обласних і всеукраїнських предметних олімпіад і конкурсів МАН. Це Юлія ГАЙ та Юрій СМОЛЬНIЦЬКИЙ. До речі, заступник міського голови Олег ДЕМЧУК у 26 років отримав звання «Заслужений вчитель України», працюючи саме в ліцеї.

Треба віддати належне першій адміністрації закладу (директор Руслан ДIБАЄВ, заступник з навчальної роботи Iнна БЛАЖКОВА, з виховної – Олександр ДВОРНИЦЬКИЙ), якій нелегко далося становлення першого в області навчального закладу нового типу. Задовго до запровадження в Україні «Концепції профільного навчання в старшій школі», в Кам’янці вже з’явився ліцей.

Лицей №18За 20 років заклад не змінив концепції, яка базується на профільному навчанні. Успішно діють філологічний, історичний, біолого-хімічний і фізико-математичний профілі. Цього року ми відкрили додатковий клас із іноземної філології. А також вперше, враховуючи побажання батьків, учнів і запити суспільства, в ліцеї відкрито інформаційно-технологічний допрофільний клас.

Результативність праці педагогічного колективу очевидна – 2008 року Всеукраїнський центр оцінювання якості освіти визначив три заклади країни, випускники яких найкраще пройшли ЗНО. Це були два київські ліцеї та наш, Кам’янець-Подільський.

2009 року бали високого рівня отримали 49,13% учнів, достатнього рівня – 45,99%, середнього – 4,88% від загальної кількості випускників. ЗНО 2009 року підтвердило ефективність концепції ліцею: учениця 11 класу Яна КОВАЛЬСЬКА єдина на Хмельниччині написала еталонні роботи (всі тести на 200 балів) з трьох предметів: української мови та літератури, англійської мови та історії. Еталонну роботу з біології та хімії виконали Настя КЛЕБАНОВИЧ і Марта РIМОНIС. Майже 10% ліцеїстів написали ЗНО на 12 балів.

За всі роки існування ліцею 100% наших випускників вступають у вищі навчальні заклади України та зарубіжжя, причому 98 – зі збереженням профілю. Цього року 73% наших випускників вступили до вишів на держзамовлення, а 27% – за контрактом (у переважній більшості через відсутність державного замовлення, як, наприклад, у стоматологів).

– Через зміни в освіті на державному рівні чи не з’явилися проблеми у вчителів ліцею?

– Ми значно менше, ніж учителі інших шкіл, потерпаємо від зниження педнавантаження завдяки тому, що міське управління освіти та науки використовує потенціал кращих вчителів ліцею для співпраці на освітньому 

окрузі (інакше кажучи, для міжшкільного факультативу «Iнтелект»). Наші педагоги після уроків займаються факультативно з обдарованими учнями шкіл нашого освітнього округу. Учитель ліцею – не просто носій інформації, a, швидше, діагност, тренер, керівник проектів, організатор навчальної діяльності учнів, який ставиться з повагою до особистості кожного ліцеїста, враховуючи його індивідуальні особливості.

Нашими педагогами розроблено, крім інших, спіралеподібну систему навчання (автор – учитель біології Валерій СОБОЛЬ), сходинкову систему навчання (автор – вчитель хімії Валентина НIКОЛАЙЧУК). Вчителі ліцею плідно здійснюють видавничу діяльність: десятки навчально-методичних посібників відзначено дипломами виставки педагогічних інновацій освітян Хмельниччини. Валерій СОБОЛЬ – автор підручника біології, за яким навчаються учні 7 класу шкіл 

України, та повного комплекту навчально-методичного супроводу до викладання предмета. Вчитель історії та права Валентина МАШТАЛЕР – співавтор підручника історії, за яким навчаються учні 7 класу шкіл України.

Повірте, як про досягнення наших вчителів, так і про успіхи ліцеїстів по лінії Малої академії наук, предметних олімпіад, всеукраїнських, обласних і міських конкурсів тощо можна говорити нескінченно – нам насправді є чим пишатися.

– Якими є головні вимоги до ліцеїстів?

– Ми, перш за все, виховуємо шляхетність, наполегливість у досягненні мети та оптимізм.

– А що Ви робите з недбалими учнями?

– Протягом двох місяців здійснюється вивчення учнів 9 класів. Ретельно підходимо до справи. Як завуч, колись могла прийти в один 9 клас і просидіти там весь день. На педраді у жовтні ми аналізуємо стан адаптації учнів до профільного навчання. Якщо є потреба, працюємо всі разом: і педколектив, і психолог, і батьки. Наприкінці I семестру ми вже робимо ви-сновки про наявні проблеми. Якщо їх не вдається вирішити, після 9 класу рекомендуємо 

учням перейти у навчальні за-клади I-II рівня акредитації або у загальноосвітні заклади, які відповідають їхнім потребам. На рік це максимум 3-5 учнів.

– Тамаро Григорівно, як нам вдалося помітити, влітку основними «учнями» ліцею є будівельники…

– Безперечно, для якісного навчання потрібні гарні умови. Матеріально-технічне забезпечення закладу модернізується, навіть можна сказати, що революційно. I триває воно не перший день. В усіх кабінетах замінено вікна на металопластикові, майже в усіх зроблено підвісні стелі. Велику допомогу надають батьки – першим у місті 2002 року ліцей заснував благодійний фонд «Діти ХХ століття», завдяки якому всі батьківські внески використовуються прозоро та ефективно.

А ось повністю обладнаний найсучасніший кабінет хімії – це подарунок міста. Також за кошти міського бюджету було облаштовано нову огорожу, здійснено капремонт сходинкових маршів, замінено вікна в кафе, придбано чотири комплекти меблів.

Цього року ми модернізували кабінет історії, перетворивши його фактично на кабінет-кінотеатр. Батьківська громада ліцею зверталася до міського голови з проханням дозволити використовувати малий спортивний зал НВК №9, тому що майже 20 років фізкультура проводилася у фойє ліцею або в переобладнаній спортивній кімнаті. Дякуючи Анатолію НЕСТЕРУКУ, Володимиру ТЮРIНУ, тепер ми маємо можливість проводити уроки фізкультури на належному рівні.

А звільнену спорткімнату ми переобладнали у багатофункціональний кабінет: це навчальний кабінет, бібліотека та читальний зал з виходом в Iнтернет. Багато чого ще потрібно зробити, але іноді час висуває прозаїчні моменти – в чотирьох кабінетах виявився грибок, з яким ми впоралися протягом літа, і щоб надалі убезпечити дітей, потрібно міняти відмостки периметром ліцею. Є в нас і масштабна мрія – побудувати актову та спортивну зали для ліцею. Місце дозволяє, а коштів, на жаль, немає. Надії ми не втрачаємо та будемо просити допомоги в міста і держави.

– Чи вдалося вирішити давно існуючу проблему з харчуванням?

– На щастя, так. Нещодавно в міськраді відбувся конкурс і право годувати дітей у ліцеї виграла «Піца-парк». З нашого боку ми висунули три вимоги: ідеальна чистота, екологічне та здорове харчування і доступні ціни.

– А правда, що в ліцеї немає щоденників?

– Відмову від щоденників було започатковано одразу – як ознаку закладу нового типу. Щоправда, декілька разів намагалися прищепити щоденники знову, але діти категорично їх не сприймали. Щодо електронних щоденників, то, на жаль, не всі батьки володіють новими технологіями на такому рівні, як їхні діти. Вони у нас розумні, тому за-

просто можуть відкорегувати всі електронні повідомлення. Тому ми старим перевіреним способом раз на місяць видаємо виписку оцінок, яку ліцеїст має повернути з підписом батьків.

В принципі, відсутність щоденника – це вагомий крок із виховання самостійності, який відповідає просуванню до нашої головної мети – формування свідомої потреби в набутті знань.

– З якими мріями дивитеся в майбутнє?

– Перш за все, в майбутнє дивимося з оптимізмом. Завжди йшли та будемо йти в ногу з часом. Наші діти не дають не просто зупинятися, а примушують наполегливо просуватися вперед.