ПІДВОДНІ КАМЕНІ ЗАКОРДОННОЇ ОСВІТИ

Не секрет, що дедалі більше випускників українських шкіл і вишів планують навчатися або продовжувати навчання за кордоном. Зокрема, стрімко зросла кількість молодих людей, які пов’язують майбутнє студентське життя з польськими вишами. У червні ц.р. «ПОДОЛЯНИН» спробував проаналізувати цю ситуацію у статті «Чому кам’янецька молодь тікає до Польщі?».

Сьогодні ми знову повертаємося до проблеми виїзду українських абітурієнтів за кордон – тепер у розмові із проректором з науково-педагогічної роботи Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, кандидатом політичних наук, доцентом Василем КОБИЛЬНИКОМ.

– Василю Володимировичу, як, на Вашу думку, можна пояснити той факт, що з кожним роком кількість українців, які хочуть навчатися за кордоном, зокрема в Польщі, дедалі збільшується?

– Безумовно, отримати диплом про освіту в Європі надзвичайно престижно. Більше того, це може надати, за певних обставин, перевагу при працевлаштуванні та створити широкі перспективи для кар’єрного росту.

Говорячи про зростання популярності навчання саме в Польщі, як на мене, варто виокремити декілька важливих факторів. По-перше, щоб вступити до польського вишу, не потрібно здавати зовнішнього незалежного оцінювання. Це, як ви розумієте, є надзвичайно важливим аргументом. По-друге, багато молодих людей планують навчання за кордоном з тим, щоб уже не повертатися на Батьківщину, а продовжити життя в країнах європейської спільноти. І по-третє, сьогодні спостерігається активна пропаганда польських освітніх послуг. Дуже часто на територію України приїжджають цілими групами представники польських вишів і проводять агітаційні зустрічі зі школярами. Перевагами навчання в Польщі називають: доступність ціни, подальша перспективність, що, звичайно, підкуповує як дітей, так і батьків.

– Чим же можна пояснити таку зацікавленість польських вишів саме в українському студенті?

– Як би це голосно не звучало, але саме наші співвітчизники можуть врятувати польські вищі навчальні заклади від банкрутства. Особливо це стосується приватних. Адже такі виші можуть взагалі зникнути через демографічну кризу в країні. Принаймні, про це пише низка польських тижневиків.

Так, за інформацією польського видання «Uwazam Rze», за декілька років кількість студентів-поляків зменшиться на 40% (це 700 тисяч осіб). За даними демографів, 2020 року дев’ятнадцятирічних поляків буде вдвічі менше, ніж 2002 року. Більше того, молоді поляки все частіше проявляють бажання навчатися не в рідній Польщі, а в інших європейських країнах. За таких обставин постає банальне питання виживання. Залучення до навчання молоді із Західної Європи виглядає малоперспективним, тому стає зрозумілою причина зростання активності саме на території України.

– Які основні ризики і недоліки здобуття освіти в Польщі?

– Відразу зазначу, що необхідно розрізняти якісні освітні послуги, які надають великі польські виші, від неякісних. Число престижних вищих навчальних закладів Польщі, які мають потужну викладацько-наукову базу, складає близько 10. Але вступ до них не такий простий, як здається. Насамперед треба взяти до уваги необхідність знання польської мови. Адже для вступу до пристойного польського університету (про приватні виші ми не говоримо – їхня репутація в Польщі приблизно така сама, як і в Україні) потрібно подати документ, що підтверджує мовну компетенцію. Єдиним авторитетним документом є «Certyfikat znajomosci jezyka polskiego jako obcego», тобто «Сертифікат про знання польської мови як іноземної», що видається польським Міносвіти.

Можна погодитися, що опанувати польську мову не складно. Проте це швидше стосується розмовної мови, де не використовується специфічна наукова термінологія, але без її знання та розуміння не можна обійтися при опануванні тієї чи іншої професії. Для формування такого рівня знань мови необхідно готуватись декілька років.

Інша важлива складова – це вартість навчання, яка у престижному навчальному закладі складає близько 3 тис. євро на рік, не враховуючи витрат на проживання та харчування.

Говорячи про неякісні освітні послуги, я мав на увазі ті привабливі, на перший погляд, пропозиції. Йдеться про «освітні курси», «школи», «академії», «магістерські програми» тощо із невисокою вартістю (500-750 євро на рік) і коротким терміном навчання. Вдумайтесь, як і за якою освітньою магістерською програмою гуманітарій (за першою освітою) за рік може здобути технічну освіту. При цьому не вимагається досконале володіння мовою і відсутній як такий вступний іспит, що визначає рівень знань абітурієнта. Це, по суті, є нічим іншим, як профанацією освіти та схемою отримання прибутків певними навчальними закладами. Здебільшого такі «бізнес-структури» не реалізують на практиці своїх рекламних гасел. Ось цього, як на мене, варто найбільше остерігатися.

– Чи відрізняється організація навчального процесу в Польщі та Україні?

– Думаю, що незвичним та й незручним для більшості молодих українців буде організація навчального процесу в польських вишах, ідеться насамперед про розклад занять. При його складанні враховуються, в першу чергу, зайнятість викладачів та їхній розпорядок дня. Як наслідок, заняття можуть починатися о 8.00 і закінчуватись о 20.00. При цьому маємо 4 лекції по 4 академічні години кожна. Проте перерви між заняттями можуть становити по декілька годин. Такий розірваний розклад дезорганізовує навіть успішного студента, особливо такого, який звик раціонально планувати свій день.

– Як сьогодні реалізується на практиці підписана ще 2002 року угода між Україною та Польщею про співробітництво в галузі освіти й науки, що передбачала взаємне визнання дипломів ВНЗ обох країн?

– Якщо після отримання закордонного диплома є плани реалізувати себе за фахом на Батьківщині, варто знати про процес

нострифікації (визнання іноземного документа про освіту). Він доволі тривалий – від 6 місяців до 1 року. Необхідність проходження цього процесу також є одним із негативних наслідків навчання за кордоном. За статистичними даними, лише близько 30 відсоткам українських випускників іноземних вишів вдається легалізувати свої документи про вищу освіту на тому кваліфікаційному рівні, який вони здобули. В чому ж полягає складність? Так, наш університет доволі часто залучається Міністерством освіти і науки України до проведення нострифікації дипломів. Проте ми дуже рідко підтверджуємо здобутий студентом іноземного вишу освітньо-кваліфікаційний рівень. Причина полягає в тому, що, скажімо, із 50 нормативних дисциплін (які визначені вітчизняним галузевим стандартом вищої освіти) студент прослухав лише 30. Меншою, як правило, є й кількість годин, відведених на навчальну та виробничу практику. Або їх відсутність. Це призводить до того, що студент, який здобув у тій же Польщі кваліфікаційний рівень, вищий за бакалавра, в Україні, як правило, отримує визнання диплома освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра. І змушений продовжувати навчання у вітчизняних вишах, аби отримати диплом спеціаліста чи магістра.

– Але ж вони можуть працевлаштовуватись і за кордоном?

– Факт отримання європейського диплома ще не є гарантією успішного працевлаштування в країнах ЄС. Адже вони так само, як і ми, безуспішно намагаються подолати безробіття. Більше того, в тій же Польщі аналогічні до України проблеми на ринку праці.

Тому хотілося би порадити майбутнім студентам та їхнім батькам робити вибір, керуючись здоровим глуздом і власним досвідом, і завжди пам’ятати українську народну мудрість: «Там добре, де нас немає».