Субота, 06 Березня 2021 р.
27 Серпня 2010

ДОБРЕ, ЩО ЦІПКІВ НЕ ВЗЯЛИ

Урвався терпець працівниць Кам’янець-Подільського колективного швейного підприємства. 26 серпня вони залишили свої робочі місця і прийшли під вікна кабінету свого директора В’ячеслава ПОГОРЖЕЛЬСЬКОГО. Але директор навіть не вийшов до людей поцікавитися, з чим вони прийшли. А «завітали» вони з єдиною вимогою – отримати свої зароблені гроші, бо не можуть навіть дітей зібрати до школи (заборгованість із зарплати у них уже понад 2 місяці, загальна її сума –  600 тис.грн.).

ДОБРЕ, ЩО ЦІПКІВ НЕ ВЗЯЛИ–  Ми, як раби, працюємо з восьмої ранку до дев’ятої вечора, а отримуємо за це копійки. Навіть мінімальної зарплати нам не платять, хоча середня у нас – 1220 гривень. Нам платять за кропітку працю 600 гривень, і ті ділять на три виплати, – говорять Євдокія СОЛОНЕНКО та Світлана ПИСКАНЮК. – Керівництву добре: вони стабільно 

отримують ставку та у вус не дують, а ми залежимо від виробітку. Розцінки встановлені ще за царя Тимка: за пришивання пояса чи іншої деталі платять 3 копійки! Хтось таке бачив чи чув!? Коли наш італійський роботодавець Фабіо приходить до цеху, він запросто може кинути в нас ножицями, жбурнути в обличчя якусь річ, назвати поганим словом… А ти мусиш мовчати, бо завтра взагалі виженуть із роботи.

Скажіть, як можна працювати в цеху, коли така спека, а працює лише один побутовий вентилятор, – продовжує Євдокія СОЛОНЕНКО, а її підтримують інші працівниці. – Помитися чи піти у туалет не можемо, бо немає води. Були випадки, коли колеги втрачали свідомість. Їх відвели до медпункту – і назад, до роботи, бо маємо виконати план.

– Є рознарядка для нашого підприємства: не більше трьох разів на рік можеш отримати лікарняний. А коли СТРИНАДКО і дає дозвіл на виписування лікарняного, то не більше ніж на тиждень. А в мене – цукровий діабет, я не від добра лікуюся, – каже пані КЛЮЧОВА.

Тетяна САМБОРСЬКА додає до сказаного:

– Я тут уже «заробила» хронічну ангіну, а Василь Степанович обурюється, що я нічого не роблю, лише ходжу до лікарів. Якби для нас були створені нормальні умови праці, то, напевно, ніхто б і не ходив у лікарні.

– Вже по 7 років ми не були у відпустці, – в один голос прокричав натовп жінок. – На наші заяви про відпустку у відповідь чуємо: «Хіба на звільнення».

На жаль, до працівників так ніхто і не вийшов. Проте приїхали заступник міського голови Олег МАРУНЧАК і начальник міськуправління економіки Майя ГУРСЬКА. Вгамувати страйкарів їм не вдалося, бо люди вже зневірилися в обіцянках і вимагали зарплату негайно. Попри все представники влади пообіцяли сісти за стіл переговорів уже сьогодні, посприяти у вирішенні наболілих питань.

– А якщо потрібно, – зазначив Олег Володимирович, – замінити директора на ефективнішого менеджера. Сьогодні, маючи таке потужне виробництво, людський потенціал і потребу міста у швейних виробах, ми чомусь шкільну форму, спецодяг завозимо з інших місць. Не розумію, як це закритися у кабінеті та не вийти до людей, які його найняли на роботу, бо це колективне підприємство. Я розумію, що податки і за комунальні послуги обов’язково потрібно сплачувати, але зарплату мають видати в першу чергу. Нині до цього питання дуже серйозно ставляться, а на тих, хто не платить працівникам, заводять кримінальні справи.

Майя ГУРСЬКА намагалася пояснити комусь із керівництва, який вийшов із приміщення, де і як можна заробити гроші, щоби підприємство стало рентабельним та ще і прибутковим. У той час ще одна начальниця намагалася загнати швачок на робочі місця, але жінки стояли на своєму, вимагали зароблене.

Олег МАРУНЧАК підсумував подію словами:

– Негайно потрібно знайти активи чи взяти позику, щоб розрахуватися з працівниками та одночасно вирішити інші наболілі проблеми. Як це так – із трьох сотень фахівців зробили батраків? За це слід відповісти. Людей гнобити ми не дамо!