Середа, 18 Травня 2022 р.
30 Липня 2010

ЧОМ СУМУЄШ, ЗЕМЛЕНЬКО?

Україна – священна земля наших дідів і прадідів. Тут ми народилися. Тут уперше побачили сліпучу синь українського неба і простори зелених ланів. Рідний край починається для кожного з нас не тільки з батьківського порога, з маминої колискової… А й із нашого спільного дому – Землі, що нерозривно пов’язаний із природою. Туманний ранок та осінній день, поля і степи, озера і моря, пустелі та джунглі – все це єдиний образ Землі. Безмежність і велич неозорих просторів Землі, гір, що ніби вросли у блакить неба, – все це ми сприймаємо, як належне, буденне. I навіть не допускаємо думки, що раптом усе це може зникнути, стати отруйним для всього живого! Одна фатальна помилка, байдужість, бездумність – і зникне все!

Нині багато видів рослин і тварин опинилися на межі зникнення. Про це свідчить тривожна статистика: ще 30 років тому (1980 р.) до Червоної книги України було занесено 151 вид рослин, а вже через 16 літ (1996 р.) їх кількість зросла до 414 видів. А на час третього видання Червоної книги (2009 р.) їх стало близько 600. Аналогічна ситуація і з тваринним світом. Хіба це не сигнал усім нам – схаменутись? Якими душевно бідними і нещасними будуть наші онуки, коли не матимуть уяви про багатьох тварин чи рослин…

Немилосердно шматуємо тіло Землі. Міжусобиці, братовбивчі війни. Чечня, США, Югославія, Південна Осетія, Афганістан, Iран… Скільки болю, сліз, горя! А в ім’я чого?

Аварія на Чорнобильській

АЕС – планетарна катастрофа ХХ століття. А хто винен? Однозначно – люди! Наша безвідповідальність, варварське ставлення до своїх обов’язків і до Землі. Не менше зло несуть і браконьєри, а також наше безкультур’я та нікчемність.

Територія України неосяжна оком. Землі на ній дуже родючі. Iнші країни світу дуже заздрять нам. А ми так не цінуємо щедрот рідних грунтів! Своїм варварським ставленням збіднюємо їх родючість, не підтримуємо чистоти і порядку, не вміємо нею користуватися.

Нині, як ніколи, необхідно виховувати повагу, любов до Землі та розуміння її цінності.

Земля – це фундамент для життя кожної людини, авторитет і багатство держави, бо найбільші цінності стають дешевими без хліба. Недарма у народі кажуть: «Хліб – усьому голова». Ця мудрість має стати стержнем у свідомості кожного керівника. Але, на превеликий жаль, часто до влади приходять люди, які біля землі не працювали. Тому їхнє недолуге керівництво державою довело до того стану речей, який ми з Вами пожинаємо: Україна стала державою небувалого злочинного розподілу національних цінностей, найкращих родючих земель, їх зубожіння і розорення, забур’яненості та занехаяння полів.

До прикладу, взяти хоча б Кам’янець-Подільський район. За 19 років незалежності України тут змінилося п’ять очільників. I кожний з них відхопив ласі шматки земельки. Нерідко на них зростало багато видів рідкісних рослин. Сьогодні різнотрав’я поховане під бетонними фундаментами палаців.

Природно постає питання: навіщо незалежній Україні обкоми та райкоми, замасковані під вивіскою держадміністрацій?! Невже для маніпуляцій і махінацій із землею?! Це двовладдя занадто дорого обходиться державі та її людям. Чи не доцільніше вкласти кошти у розвиток агросектору, адже Україна повинна шукати спасіння в розквіті сільського господарства!

Скільки літ говорять народні депутати про ліквідацію дубляжу влади і держадміністрацій. А

віз і нині там. З прийняттям Закону України про приватизацію та реформування агросектору до землі потягнулася значна армія орендаторів і фермерів. Серед них є справді обдаровані. Це за-кладено в їхніх генах з діда-прадіда. Проте ця праця не з легких. Вона вимагає хисту, знань, терпіння і людяності. Тому цілком очевидно, що випадкових спритників, які будуть збиткуватися над землею, в жодному разі не слід допускати до справи.

Прикладів, як горе-орендарі через декілька років виснажують землю та оголошують себе банкротами, хоч відбавляй. А після них кому потрібна відпрацьована земля?! Земля ж, як дівчина: зіпсував їй життя, а після того кому вона потрібна?!

За кордоном широко поширені оренда і фермерство. Сотні років вони удосконалювалися, розроблялися глибоко продумані нормативно-правові акти, закони. А в Україні все це зроблено за принципом «тяп-ляп». У результаті маємо те, що маємо: виснаження землі монокультурами, грунтоутоплення і яловість. Наступний крок – банкрутство.

Ланцюгова реакція набирає обертів. Земля стогне і волає про порятунок. Але ніхто її не чує і чути не хоче. Результат – втрата родючості та зубожіння грунту на органіку.

Наукою підраховано, що на утворення кубічного сантиметра родючого шару грунту природним шляхом потрібно 180-200 років. Люди, замисліться! Це насамперед стосується парламентарів, які своєю «стурбованістю» доголосувалися до того, що цукор і картоплю завозимо з-за кордону (сумнівних сортів і трансгенного походження).

А взагалі, чи потрібне державі Міністерство аграрної політики? Набагато більше було би користі від створення при Кабміні Департаменту з питань АПК. Який був би дієвішим і, зрештою, дешевшим.

…19 років незалежності України. Пора знайти вихід із тупика, в якому ледь животіє сільське господарство країни.

В Україні під час розпаювання земель парламентарям слід подумати про технічне оснащення сільських трударів і недопущення остаточного розвалу та ліквідації заводів, які випускали сільгосптехніку. Їх необхідно перепрофілювати на випуск малолітражної техніки. Тільки за цих умов сільське господарство не тільки піднялося би з руїн, але й домоглося б реальних позитивних результатів. Тоді ми не втратили би тваринницької галузі, родючості грунтів, а зрештою – авторитету України як держави. I тоді б не Україна купувала сільгосппродукти за кордоном, а навпа-ки – вся Європа стояла б у черзі за українськими продуктами.

Останнім часом у вищих ешелонах влади все більше обговорюють будівництво доріг. Хіба в Україні мало доріг? Їх потрібно лише своєчасно ремонтувати. Необхідно дорожнім службам заздалегідь потурбуватися про технічне оснащення. Очевидно, що будь-яке будівництво, в тому числі і доріг, – чудова нагода для відмивання державних коштів.

Як тільки запланують будівництво об’їзних доріг, відразу знаходиться аргументація: збільшується кількість транспорту, зменшується загазованість житлової зони тощо. Чи не вигідніше обмежити рух транспорту містом у певні години, як це робиться у багатьох країнах світу? В часи фінансової кризи це буде доцільніше з точки зору економії коштів і збереження значної частини земель від асфальту і смоли. Підраховано, що для того, щоб людина могла жити, їй необхідно не менше ніж 0,17 га землі. Ось чому дозвіл на цільове призначення землі має взяти на себе найвища державна інстанція.

Не варто уникати ще одного архіважливого питання, що стосується ставлення до земельних ресурсів, яке депутати повинні негайно виправити для стабілізації аграрної політики в країні. В Україні діє розгалужена мережа державних природно-заповідних установ (БПЗ, ПЗ, ПП, РНП). Держава на них покладає величезні сподівання і надії щодо захисту і збереження найбільш унікальних природно-заповідних територій, які є національною гордістю України, а деякі з них мають міжнародне значення (Китайгородський відкритий геологічний розріз, Дністровський і Смотрицький каньйони, феномен природи – Подільські Товтри, які не мають аналогів у світі тощо). Саме на них покладається створення потужної національної екологічної мережі природно-заповідного фонду.

У цьому напрямку в Україні зроблено чимало. А можна було би зробити ще більше, якби не корупційні зв’язки між райдерж-адміністраціями та сільськими головами. Хіба можна належним чином захищати та охороняти заповідні об’єкти, якщо вони знаходяться на землях землевласника чи землекористувача, для яких заповідна справа є другорядною?! Нерідко сільські голови чинять опір охоронцям природи. У цілому світі подібної аномалії не існує.

Часто місцеві сановники вороже налаштовані відносно національних природних парків, їм не до душі природоохоронна

робота. Головним для них є власний зиск і вигода. Підтвердження цьому – відсутність будь-якого узгодження своїх дій з НПП «Подільські Товтри». Якщо держава по-справжньому бажає створити національну природоохоронну екологічну мережу, то парламентарі безвідкладно повинні внести істотні зміни та доповнення до відповідних статей Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на користь державних природно-заповідних установ. Не може бути і мови про збереження та охорону природної спадщини, коли вона у віданні двох господарів.

Нам треба поспішати бити на сполох, доки Україна не зникла з карти світу як співуча, родюча і найкрасивіша країна. Тож давайте об’єднаємося, спільно сплануємо свої дії задля роз-

квіту рідної Землі!

Лілія ЗАНОЗА, вихователь ЗОШ-інтернату №2, Степан КОВАЛЬЧУК, науковий співробітник НПП «Подільські Товтри».