Неділя, 22 Травня 2022 р.
30 Липня 2010

БУЛИ НА ПОДІЛЛІ ЗУБРИ…

Марцин КРОМЕР (1512-1589) займав почесне місце в польській літературі XVI ст. – «золотого віку» польської культури. Це поет, прозаїк, полеміст, але передусім – історик. Його книга «Польща», вперше видана 1575 р. латинською мовою, – одне з найважливіших джерел історії Польщі XVI ст. 1984 р. книгу перевидано в польському перекладі.

Твір відомий також під назвою «Опис Польщі». В цій книзі автор створив цілісний образ Польщі, до якої тоді входило і Поділля. Тут ми бачимо відомості про географію та природу Польщі, етнічний склад населення, господарство, суспільний і державний устрій. Без перебільшення можна сказати, що «Опис Польщі» КРОМЕРА є одним з основних джерел, які розповідають про Польщу XVI ст. і разом з тим – про Поділля.


Окреслюючи кордони Поділля, КРОМЕР відзначає, що воно є рубежем Польського королівства. З півночі та північного сходу Поділля межує з Білою Руссю, а рештою східного кордону – з неозорими пустками, напівтурецькими, напівтатарськими, на півдні – з Молдавією.

Пояснюючи назву «Поділля», КРОМЕР пише, що вона означає територію, рівень якої понижується, якщо на неї глянути із сусідніх гористих околиць Молдавії, Русі та Угорщини. Велика річка Дністер, за-значає КРОМЕР, відділяє Поділля від Молдавії. Він згадує і менш знані річки, які впадають у Дністер, – Збруч, Смотрич, Ушицю і Мурахву.

Цілий розділ присвячено природі По-ділля, яке часто називали істинною країною сонця (саме тому сонце стало символом цього родючого краю). Ще називали наш край землею, де течуть молочні і медові ріки. Поділля вражало багатством тваринного світу. Людям того часу здавалося, мабуть, що це багатство вічне. Тому вони немилосердно винищували тварин, птахів, вирубували ліси, сподіваючись, мабуть, що ці природні багатства не вичерпаються ніколи.

Описуючи природу нашого краю, КРОМЕР передусім згадує велику кількість озер, але зазначає, що є багато штучних рибних ставів. Він описує, які риби водяться в озерах і рибних ставах на всій території Польщі, не виділяючи окремо Поділля. Це щуки, судаки, коропи, карасі та інші відомі нам тепер риби.

Тваринний світ відзначався різноманітністю. На Поділлі водилися зайці, кролики, білки, сарни, олені, кабани, ведмеді та вовки. КРОМЕР підкреслює, що саме Поділля відзначається величезною кількістю цих тварин. Тут цілими стадами пасуться на полях олені, лосі, зубри та дикі коні.

Зубри давно вже не водяться на Поділлі. КРОМЕР пише, що це тварини величезні, але дуже швидкі під час бігу.

Озброєний великими і трохи загнутими всередину рогами, зубр здатний підняти на них коня з вершником, час від часу підкидаючи його вгору, а середньої товщини дерева вивертає з корінням. Він такий великий, зауважує КРОМЕР, що на його лобі між двома рогами можуть сісти двоє і навіть троє людей.

Зубр має кошлату і жорстку шкуру, а під нижньою щелепою в нього звисає борода і волохате підгорля. Засолене м’ясо зубра було бажаним делікатесом на магнатських і князівських столах. Ріг зубра гарно звучить, тож його часто використовують мисливці. У книзі вміщено малюнок зубра. КРОМЕР також подає ще одну назву зубра – замбр.

Цілий розділ книги КРОМЕРА присвячений опису полювання на зубрів на Поділлі. Воно мало два варіанти. Перший – це коли влаштовувалося полювання на одинокого зубра або на кількох, що відбилися від стада, на розлогих полях Поділля. Тоді вершники, озброєні луками і стрілами, ото-

чують звіра, потім вони один за одним під’їжджають ближче і пускають у нього стріли, після чого, пришпоривши коня, поспішно втікають у тил. Зубр, розлючений через завдані йому рани, женеться за втікаючими вершниками. Тепер стріляє в нього інший лучник – і зубр, залишивши у спокої попереднього вершника, починає переслідувати нового ворога. І так відбувається доти, доки смертельно виснажений зубр не впаде від ран і гонитви.

Другий варіант полювання полягав у тому, що коли мисливці вислідять зубра або ціле стадо в лісі, то звалюють дерева так, щоби перекрити лісові стежки і зробити щось подібне до загорожі, з якої не можна вийти. Потім швидко будується огороджений подіум чи трибуна для можно-владця, дам і сановників, з якої вони могли би безпечно спостерігати видовище. Таким чином, полювання на зубрів перетворювалося ще й на розвагу, характерну для тих часів, коли були широко розпо-всюджені жорстокі, криваві видовища.

Мисливців, озброєних списами, розставляють кожного під визначеним для нього деревом. Незабаром тупіт вершників, гавкання собак, крики людей змушують зубра вийти з лісової хащі. Тоді мисливці, сховані за деревами, намагаються вколоти списом, коли зубр наближається до них. Тим часом і зграя псів приходить на допомогу людям, аж поки зовсім знесилений звір не впаде на землю.

Цікавим є зауваження КРОМЕРА про те, що мисливці уникають доторку до язика зубра, бо, висунувши його трохи, звір притягує ним до себе людину, навіть якщо він доторкнувся лише до краю одягу,

оскільки язик у зубра дуже шорсткий. КРОМЕР розповідає також, що коли мисливцю загрожує небезпека або навіть він узятий зубром на роги, хтось із облавників відволікає увагу звіра червоним полотнищем, оскільки цей колір найбільше дратує зубра. Не дивно, що внаслідок таких «забав» зубри поступово були винищені.

Один з розділів КРОМЕР присвячує опису полювання на ведмедя. Особливість цього полювання полягала в тому, що ведмедя ловили живцем за допомогою мисливських тенет. Потім його замикали до дерев’яної клітки і вивозили з лісу. М’ясо ведмедя вживали в їжу, особливим делікатесом вважалися лапи з пальцями. З хутра робили верхній одяг. Деякі можновладці одягали своїх слуг і зброєносців у ведмеже хутро, щоб надати їм страхітливого, дикого вигляду.

На Поділлі водилися також лосі, яких КРОМЕР називає онаграми. Копита задніх ніг лося, пише КРОМЕР, якщо їх зістругати напочатку осені, причому тварина повинна бути ще живою, вважалися хорошими ліками, особливо для хворих на падучу хворобу, тобто епілепсію.

Часом КРОМЕР не впевнений, чи правильно він подає назву тієї чи іншої тварини. Ось як він пише про рись: «хутро для верхнього одягу доставляє пантера, чи може то є вид вовка, що полює на сарн. Наші звуть його риссю».

Не оминає КРОМЕР і таких тварин, як куниці, лиси, росомахи, видри, бобри, хутро яких використовується для оздоблення верхнього зимового одягу і головних уборів. М’ясо цих тварин не вживалось у їжу, за винятком хвоста бобра, який вважався делікатесом.

Кролики, зайці та білки вживалися в їжу, а їхні хутро широко використовувалося для виготовлення одягу і головних уборів. Хутром хом’яків оздоблювали жіночі шати і плащі.

Знаходимо у КРОМЕРА також відомості про свійських тварин. Це воли, коні, вівці та кози. З птахів він називає гусей, качок, голубів, курей і півнів. Щодо індиків, КРОМЕР повідомляє, що ці птахи з’явилися недавно. (Справді, індики були завезені з Північної Америки до Європи близько 1530 р.).

КРОМЕР також перелічує птахів, м’ясо яких вважалося делікатесом. Це дрохва, пава, журавель, лебідь, куріпка, рябчик, перепілка, глухар. Очевидно, що пав завозили з інших країв і розводили у багатих маєтках. Існувала також значна кількість дрібних пташок, яких також вживали в їжу.

Орли, соколи, яструби, шуліки, білоголові сипи, яструби-перепелятники, чаплі та багато інших птахів також були поширені по всій Польщі і на Поділлі зокрема. Кромер відзначає, що рідше можна зустріти дрозда і білу куріпку. Біла куріпка – лісовий птах, трохи менший від курки, живе на рівнинах Русі та Поділля. Там же зустрічаються зеленоногі перепілки, вважалося, що їх споживання викликає конвульсії.

Багато тварин і птахів, описаних КРОМЕРОМ, і тепер водяться на Поділлі. Проте тваринний світ Поділля зазнав великих втрат. Особливо це стосується зубрів, які були повністю винищені, ведмедів, лосів.

Галина ОСЕТРОВА, старший науковий співробітник НІАЗ «Кам’янець».