Неділя, 29 Травня 2022 р.
14 Січня 2011

КАРМАЛЮКОВА ГОРА: ПРОБЛЕМИ ТА ДОЛЯ

Кармалюкова гораПрирода подарувала Кам’янеччині низку напрочуд унікальних витворів. Кожний з них – візерунок, витканий природою на благодійній землі району. Окремі з них просочені легендами, народними переказами, звичаями та традиціями, від яких митці різного жанру черпали до свого творчого доробку їх сакральність.

Одним із таких таїнств природи краю є її монумент, який створює гірську оазу, – смарагдова Кармалюкова гора. Це вона описана в легендах, оповіданнях, фольклорних творах… 

Це висока товтра, вкрита лісом, навколо якої розкинулося два поселення – Гуменці та Привороття Друге. Це їх візитна картка. Кожного року, коли відвідуєш цей храм природи та починаєш спілкуватися із жителями, особ­ливо старожилами, відчуваєш їх душевне піднесення та гордість за цю красу та вдячність природі за її безцінний дарунок.

Кармалюкова гораНазва гори пов’язана з іменем народного месника Устима КАРМАЛЮКА. Одна з легенд мовить, що Устим завжди при собі мав чарівне зілля – розрив-траву, завдяки якій розривав усі ланцюги, мури та грати.

Заказник загальнодержавного значення «Кармалюкова гора», як дивовижний витвір природи, входить до складу рифового пасма товтр Поділля. Ліс на них (квартал 50, площа 47 га) виконує грунтозахисну функцію. Володарем цього дива природи було Вербківське, тепер Циківське, лісництво Кам’янець-Подільського держлісгоспу (далі ДЛГ).

Про давність Кармалюкової гори свідчать багато різних назв, зміст яких давно забутий, але він і досі не втратив своєї пізнавальної цінності. Найдавніша з них – Блажкове Городище, або Блажкове Дворище – нагадує старослов’янську. Їх на Поділлі збереглося декілька: Летаве Дворище (Летава), Дворець (Бакота) та ін. Гору цю звали ще Гнатовою. Ще одна назва – Кармалюкове Дворище, чи гора Кармалюка. І хоч немає прямих документів, які би стверджували перебування тут народного месника, борця проти кріпацтва Устима КАРМАЛЮКА, проте свідчення саме такого найменування виніс народ.

дуб скельнийВ одних йде мова про його перебування з побратимами та про захист бідних кріпаків від панської сваволі. В інших йдеться про печеру, що збереглася досі на цій горі, – Кармалюкову, в якій він ховався. І всі припущення мають право на життя. Справа в тому, що Поділля було місцем частих воєн, безкінечної боротьби проти поневолювачів. Тому цілком ймовірно, що ця зручна для боротьби місцина використовувалась як захисний та опорний пункт. Саме з цих міркувань і варто розшифровувати назву «Кармалюкове Дворище».

У підніжжі Кармалюкової гори розташоване село Привороття, поруч – Вербка. Ці населені пункти завжди поєднувала одна доля.

Печіночниця звичайна1734 р., під час антифеодального повстання, Вербка була місцем, де діяв гайдамацький загін Ведмедя. З підпілля він виходив на допомогу запорізькому загонові, який опинився у небезпеці. Це увіковічили не тільки історики, але й усна народна творчість. Чи певні ми, що ця гора не була місцем гайдамацького табору?

За народними переказами, про цю подію знав Тарас ШЕВЧЕНКО, який використовував інтерпретацію пісні про Ведмедя (Ведмеденка) у своїй поемі «Гайдамаки». У жовтні 1846 р. Великий Кобзар був на Поділлі. У Кам’янці-Подільському та на його околицях записував народні перекази, пісні, замальовував пам’ятки історії. Серед зібраних ним пісень є народна пісня «Ой, Кармалюче, по світі ходиш». Мабуть, образ Кармалюка поет виводить у поемі «Варнак», яку написав уже у вигнанні в Орській фортеці.

Дорога до Кам’янця-Подільського вела через Вербку, Привороття, під горою Кармалюка. Чи міг тоді ШЕВЧЕНКО оминути гору, яка так урочисто звалася Кармалюковим Дворищем?

В історичних актах згадуються подільські опришки. Місцем перебування цих народних месників були товтри Медобори – саме ті лісисті горби, до яких належить і Кармалюкова гора. Про подільських опришків згадує і сучасна історіографія.

Тонконіг різнобарвнийСвідченням багатьох історичних подій, пов’язаних із горою, чи Дворищем Кармалюка, є рештки культури, знайдені тут у різні часи. Велика колекція предметів старовини, зібраних на Кармалюковій горі, зберігається у краківському музеї.

З річки Мукші, яка омиває підніжжя гори, рибалки не раз витягували зброю, кольчуги та різне військове спорядження часів Київської Русі. До 1917 р. в Маківському маєтку поміщиків РАЦІБОРОВСЬКИХ зберігалися знахідки із цієї річки: три кольчуги та залізний шолом, оздоблений міддю.

1898 р. історик Юхим СІЦІНСЬКИЙ у районі гори проводив розкопки. Тут він виявив поховання воїна та багато предметів часів Київської Русі. 1952 р. учні Гуменецької середньої школи знайшли під горою цікавий скарб, у якому разом з литовськими та польськими монетами ХІV-ХV ст. були срібні колти часів Київської Русі. Скарб експонується у Кам’янець-Подільському музеї-заповіднику. Учні згаданої школи знаходили тут і скіфські бойові сокири, які зберігають у шкільному музеї.

Перлівка трансильванськаНа думку археолога Іона ВИНОКУРА, Кармалюкова гора – значно давніша пам’ятка історії, ніж вважалося досі. Городище тут побудували ще скіфи (ІV-V ст. до н.е.). У часи Київської Русі воно було заново укріплене та служило нашим предкам бойовим опорним пунктом. Підтвердженням цього є знайдена тут велика кількість керамічних уламків та інших предметів побуту.

Вершина Кармалюкової гори – місце городища – тепер є рівним незалісненим майданом площею 0,65 га. Городище за скіфського часу було обнесене глибоким ровом і валом з більш пологих північного та східного боків товтр. Укріплення, які поросли лісом, добре збереглися дотепер.

Отже, городищу Кармалюкова гора понад дві тисячі років. Враховуючи його історичні та археологічні особливості та стратегічне значення для Подільського регіону, розпорядженням Хмельницького облвиконкому №358 від 22 жовтня 1969 р. «Про поліпшення та охорону пам’яток природи місцевого значення» Кармалюкову товтру з прилеглими до неї лісами загальною площею 642 га оголошено пам’яткою природи.

Пам’ятка цікава і своїм біорізноманіттям, яке обрало її своєю життєвою нішею. Тут зростає чимало видів рідкісних рослин Поділля. Насамперед слід наголосити на зростанні рідкісного дуба скельного, який тут гарно прижився у грабово-дубовій діброві товтри. Слід підкреслити, що цей вид дуба на товтрах має північно-східну межу свого ареалу. Тому всі місцезростання його є реліктовими. До того ж сьогодні ліси масово вирубуються, особливо на товтрах. Кар’єрні розробки практично стали небезпекою для них.

На горі росте і низка інших реліктів, зокрема терлич війчастий – гірський вид, який знайшов на товтрах одне з двох відомих на Правобережжі місцезнаходжень, а також дуже рідкісна середземноморська папороть – листовик сколопендровий. На відслоненнях чудом ще збереглися рідні подільські види (ендеми) – тонконіг різнобарвний та аконіт Бессера, які потрібно охороняти як зіницю ока! А на південному схилі гори росте ще два релікти – берека та клокичка периста. Обидва занесені до Червоної книги.

БерекаХарактеризуючи рослинність Кармалюкової гори, слід звернути увагу на її різноманітність. Крім основних деревних порід – граба, дуба, клена гостролистого, ясена звичайного та черешні, – тут можна зустріти липу та березу, явір, осику, вербу, дикі яблуню та грушу, а в підліску – дерен, глід, ліщину, гордовину, клен татарський, свидину, шипшину, ялівець, бруслину  бородавчасту та європейську.

ГордовинаДо складу розрідженого трав’яного покриву, крім згаданих, входять ще такі цікаві рослини, як печіночниця, ряст Галера та дуплавий, перлівка поникла, конвалія, зеленчук жовтий і чина весняна. На відслоненнях вапняку можна зустріти перлівку трансильванську, аспленій волосистий і муровий, авринію скельну. І хоч легендарної розрив-трави тут, звичайно, немає, але зате є згадане чудове розмаїття рідкісної рослинності, пильна охорона якої є нині священним обов’язком.

Перелік усіх визначних особливостей Кармалюкової гори був би неповним, якби не нагадати, що товтри ці разом із сусідніми товтрами Збручевиця та Тю, ще не повністю зруйнованими розробкою каміння, складають винятково мальовничий на Поділлі куточок. Схожого на нього на інших уцілілих товтрах Поділля тепер уже не знайти. У цьому може переконатися кожен, хто хоч раз тут побуває. Колись цей чудовий куточок називали Подільською Швейцарією. І не випадково її відвідування включено до туристичного маршруту, що пролягає визначними місцями Кам’янець-Подільського історичного заповідника.

З давніх-давен ця оаза природи була місцем відпочинку жителів м.Кам’янець-Подільський і прилеглих поселень. Починаючи з 70-80-х рр. XX ст., цьому витвору природи немає спочинку від людини. Ще у 70-ті роки XX ст. на вершині гори ми застали понад три десятки вікових дубів. Нині про них нагадують лише пні та плями від вогнищ. І хто, думаєте, скоїв це дійство? «Поборники» за долю лісових насаджень – працівники лісового господарства Кам’янець-Подільського ДЛГ (нині ДП «Кам’янець-Подільське лісове господарство»). По-злодійськи вкоротили їм віку і таким же чином їх вивезли. Проте при трелюванні вщент розбили дорогу до гори, знівечили частину городища разом з пам’ятним знаком. Такого, як скоїли і коять свої краяни, в заказнику не могли вчинити навіть поневолювачі різних часів. І це при тому, що даний об’єкт повинен бути під опікою охоронної служби державного лісового підприємства.

Замість посиленого природоохоронного режиму в заказнику – самоплив. Уся гора оперезана безліччю стежок, відсутнє належне оформлення заповідного об’єкта. Майже 40 років промайнуло з часу зрізання велетів-дубів, а на ті місця хоч би прутик у земельку хтось встромив.

Кармалюкова гораЗаповідного об’єкту не впізнати через  кар’єрні розробки. І навіть млин, який стояв на правому березі р.Мукша, довго служивши людям, став жертвою вандалів. І нікому до цього справи немає. Ні працівникам лісництва, ні громаді названих сіл, ні депутатам Гуменецької сільської ради. Зрештою, млин – це пам’ятка культури! То для чого тоді управління культури, курортів і туризму району, області?! А де ж екологічні служби?

Кармалюкова гора – це не лише охоронний об’єкт природи, але й згусток історії краю та геологічна пам’ятка. Її печерні утвори – чудова життєва ніша для рукокрилих ссавців – кажанів. Їх тут аж п’ять видів, і всі вони червонокнижні. Тут знайшли пристанище і низка хижих пернатих: яструб великий, крук, канюк звичайний, сова сіра тощо.

Аспленій волосовиднийНині цей заповідний монумент природи в опалі як ніколи! Кармалюкова гора вже давно стала ласим шматочком для багатьох розробників і руйнівників товтр. І найстрашніше те, що кар’єророзробники вирішили обійти не Кармалюкову гору, а заборону її зникнення як природно-історичної пам’ятки Поділля. Та дарма, бо на самій горі не такі вже й великі запаси вапняку. Їх вистачить аж на 3-5 років розробок. Мало того, колишній головний інженер управління будматеріалів НОВІКОВ дійшов просто до безумства, склавши проект підземної (штольної) розробки пиляного вапняку товтри. Цим нахабним проектом передбачалося вирубати ліс, аби був доступ до товтр і починати вибирати з надрів її каміння, як нутро з яйця, як засвідчив лист колишнього заступника міністра промбудматеріалів УРСР П.АНДРІАНОВА від 28.11.1969 р. №13/8 на ім’я голови Держкомітету з охорони природи при Раді Міністрів УРСР. Цьому безумному проекту міністерство дало добро. У листі заступник міністра писав, що розробка буде здійснюватися підземним способом, тому зовнішнього вигляду гори не буде порушено. Ось які судді вирішують долі мовчазних скарбів природи!

Кармалюкова гораЧиновники неначе з космосу звалилися і не мають поняття, що пишуть, не говорячи вже про особисту відповідальність. Мало того безумства, а ще й наважилися вмовляти. «Що ж Ви хочете? Товтр ми не руйнуємо вибухівкою, тільки виберемо з неї сировину», – заявили в міністерстві. Як від цього блуду віє авантюризмом! І дитина не повірить, щоб гора з порожнім нутром існувала. То хіба таким невігласам можна обіймати високі державні посади?! Це не що інше, як національний злочин! Невже ці ж новікови та андріанови не розуміли елементарного – що вапнякові рифи мають підвищену водопровідність, адже тріщини та пори вапнякових валунів ніби вичікують цього сумного випадку, аби зробити злочинну справу – руйнування пам’ятки?!

Логічно постає запитання: а чи можуть вважатися пам’яткою природи товтри, до яких підступи з усіх боків захаращені відходами «господарювання» кар’єроуправління? Виходить, як не вмер Данило, то галушка задавила, а товтрам кінець.

Клокичка перистаКомісією, яка перевіряла стан Кармалюкової гори у зв’язку з публікацією на шпальтах газети «Правда України» від 10.11.1969 р., було намічено низку заходів зі збереження її від руйнування. Основний з них – заборона подальшої розробки на Кармалюковій горі будь-яким способом.

Ситуація навколо Кармалюкової гори не могла залишати байдужою громадськість, науковців, природолюбів, зрештою, людей – патріотів свого краю. У які тільки директивні державні органи не зверталися! Треба сказати, що, на щастя, більшість наших звернень знаходили підтримку та схвалення. Саме ці звернення послужили лейтмотивом того, що через 14 років Постановою Ради Міністрів УРСР від 18.11.1983 р. №495 гора набула статусу ландшафтного заказника загальнодержавного значення. Так, зрештою, і здійснилася мрія подільського ботаніка Михайла КРУЦКЕВИЧА, для якого гора була підгрунтям, з якого він черпав відомості про флору краю. До того ж він прививав любов до рідної сторони студентської молоді під час навчальної практики з ботаніки.

Площа заказника – 765 га. Тільки, правда, не відомо, за рахунок чого зросла площа. На це запитання чітко мали б дати відповідь насамперед працівники лісової галузі області, району, Держуправління екології та природних ресурсів у Хмельницькій області, які зайняли мовчазну та споглядальну позицію з даного питання.

Чина веснянаТа, незважаючи на цей статус, згустки хмар над горою і до сьогодні не розвіялися. Частина гори з боку Макова стогне від кар’єрних розробок (лівобережжя р.Мукша). Невже цього не бачать ті, кому це підприємство підпорядковане, чи природоохоронні служби району, області? Нині, попри все, природно-історичну пам’ятку будь-якою ціною необхідно зберегти як невмирущу пам’ять поколінь.

Думалося, що горі та її вболівальникам полегшає, не висітиме більше над нею Дамоклів меч. Але не судилося! В її тіло та душу продовжують впиватися сталеві зуби потужної техніки колишнього комбінату в’яжучих та облицювальних матеріалів. Цей руйнівник-монстр потрошив гору ще до розвалу тодішнього Союзу. Фактично уціліла лише невеличка частка заповідного об’єкта, на якому теж порушено природоохоронний режим. Комбінату замало було тесаних блоків. Він ще розщедрився та побудував піч для виготовлення вапна. Так би мовити,

повний сервіс, не відходячи від каси, але за рахунок знищення унікального дару природи. Тепер тут замість зелені та чарівності пейзажу – руїни, котловани, пустир, над якими посвистують вітри, протяги.

Непомітно підкралися 70-ті роки XX ст. А з ними і нова навала на заповідний об’єкт. Цього разу монстром-руйнівником – Кам’янець-Подільським цементним заводом (нині ВАТ «Подільський цемент), який при повному завантаженні діючих потужностей вибирав з гори до 4 млн.т у рік її натурального природного ресурсу.

Незначне затишшя для гори наступило в перші роки незалежності України. Але воно виявилося тимчасовим, оскільки з утворенням ВАТ «Подільський цемент» настав новий вибух мук і страждань для гори, до того ж іще з більшою шаленістю. Бездумно та безконтрольно вибирається ресурс товтр, а навздогін – подяки, нагороди, медалі, премії. З новою силою лунають слова «збільшується кількість робочих місць», «висока зарплата», «сплата податків», «відрахування у Пенсійний фонд» тощо. Все це награно та розраховано на дилетантство та невігластво. І нікому не спаде на думку, яким буде життя в регіоні після знищення товтр?!

Авринія скельнаВідрадно лише те, що колектив заводу на чолі з його генеральним директором Семеном ДАРЧУКОМ тепер у пориві пошуків прогресивної технології виробництва сірого порошку та енергетичних замінників. Уже рік завод не використовує газу та повернувся на вугілля. Сьогодні форсується будівництво заводу та переведення його на сухий, більш прогресивний, спосіб виробництва цементу. Все це робиться для здешевлення собівартості продукції та заслуговує на похвалу та увагу.

За всіх переваг введення новинок з порядку денного не знімається питання ресурсозбереження. А ресурс цей є не чим іншим, як плоттю самого заповідного об’єкта – Кармалюкової гори. При цьому насторожує ця гігантоманія з виробництвом цементу, яка мала місце за радянської доби.

У своєму короткому виступі, присвяченому Дню будівельника (вересень 2010 р.) генеральний директор похизувався подальшим нарощуванням виробництва цементу майже удвічі – з 5 до 9 млн.т у рік. А це означає, що й темпи руйнування товтр зростуть у стільки ж разів. За таких темпів експлуатації товтр постає запитання: на скільки літ ще вистачить цього скарбу природи?! Запасів вапняку на товтрах залишилось обмаль, і при таких шалених темпах їх використання цей ласий шматочок швидко закінчиться. А потім що?

…Навіть провидець сьогодні не в силах відповісти, що чекатиме Поділля, а саме м.Кам’янець-Подільський, після кінцевого знищення товтр?!

СвидинаТут же виникає ще одне трепетне питання: а що наступним поколінням цементу вже не треба буде? Чому такі доленосні справи держави нікого сьогодні не цікавлять? Чому найціннішими національними ресурсами насолоджуються чужоземці з купкою українських магнатів?! Нашим спадкоємцям уже тепер слід подумати, з якої ж держави їм випрошувати такий ресурс для виробництва цементу. Неймовірний парадокс. Чужа держава збагачується дарами нашої унікальної природи, а наше покоління з торбами має ходити світом і вимолювати ресурси. І все це буде марно, бо кожна країна світу вміє дорожити та цінувати своїм природним надбанням. Не годиться такий підхід до справи. Він не тільки ганебний, але й ворожий державі та її люду.

Невже є в державі така фатальна необхідність у небувалому нарощуванні виробництва цементу, про яке каже генеральний директор ВАТ «Подільський цемент»?! Чи не доцільніше було б зосередити свої зусилля не стільки на кількості, скільки на якості продукції, яка споконвіку була в ціні, не говорячи про добу дикої ринкової економіки на зламі XXI ст. Очевидно, що погоня за кількістю у нинішніх нетрях державного хаосу вигідніша, бо тут же сипляться обіцянки про збільшення кількості робочих місць, високу зарплату, сплату податків, відрахування у Пенсійний фонд тощо.

Аконіт БессераКлич кинуто, який миттєво забувається. А чорну справу зроблено. Що там природа! Вона лише цікава з позиції наживи. А те, що знищено красу природи, убогим стає її біорізноманіття та генетичний фонд… Руйнуючи товтри, ми заодно знищуємо нішу життя живності природи. Кого це нині болить? А яким бачимо довкілля, крім катакомб і пустки навкруги? Питання не тільки доленосне на рівні регіону, але й держави в цілому. Тому і на цих рівнях має вирішуватися доля природно-заповідного об’єкта в ім’я завтрашнього дня.

Доля Кармалюкової гори має вирішуватися безвідкладно, бо завтра, коли від вибухівки буде втрачено первозданність, яка і без того частково понівечена, буде вже пізно. Давно настала потреба виключити цей заповідний об’єкт з-під юрисдикції ДП «Лісове господарство» та передати природоохоронній установі НПП «Подільські Товтри», згідно з проектом організації території парку. І альтернативи цьому бути не може. Наше покоління за всяку ціну має зберегти хоч би те, що ще сьогодні не знищено, в ім’я дітей та онуків.

Кармалюкова гора…Вже 40 літ поспіль над цим храмом природи висить Дамоклів меч. Від кожного тротилового вибуху він здригається та страждає у муках за своє існування. Якщо ми себе вважаємо людьми, то мусимо заступитися і захистити природно-історичну пам’ять поколінь, а з нею – традиції, обряди, фольклорні надбання, які народ віками сплітав. Збережімо щедрість природи та невмирущу мудрість поколінь благородного, неповторного краю – Поділля.

Степан КОВАЛЬЧУК, науковий співробітник НПП «Подільські Товтри», спец. для «ПОДОЛЯНИНА».