ЗЛОЧИН – ЛЮБОВ ДО РІДНОЇ ПРИРОДИ

Сьогодні Кам’янець-Подільський ботанічний сад знають не тільки кам’янчани, а й жителі області. Подивитися на це диво природи приїжджає і чимало гостей з-за кордону. А чи знаєте Ви, шановні читачі, хто започаткував і розвивав ботанічний сад? Імена їхні на тривалі роки загубилися у сумному мартиролозі жертв доби комунізму в Україні. Реабілітовані наприкінці 1950-х – на початку 1960-х років, вони і дотепер не відомі широкому загалу. Про це наша розповідь.

ГАМОРАК Нестор Теодорович, 1892 року народження, – український ботанік, приват-доцент Кам’янець-Подільського державного українського університету. Його ім’я  пов’язане із заснуванням ботанічного саду в м.Кам’янець-Подільський. На жаль, доля його склалася трагічно. 1932 р. він був заарештований як учасник контрреволюційної націоналістичної організації УВО (Українська військова організація) і як неугодний відправлений на заслання. Розстріляний 1 вересня 1937 р., згідно з постановою трійки УНКВС Омської області. Реабілітований посмертно 1961 р.

Потрапив у жорна репресій і Федір ПАНАСЮК, який очолив ботанічний сад відразу після арешту свого попередника. Трагічну долю цієї людини вдалося розкрити більш повно за матеріалами архівно-слідчої справи, що зберігається у Державному архіві Хмельницької області. Він народився 1899 р. в с.Закупне Чемеровецького району, в період мобілізації 1918-1919 рр. призваний у петлюрівську армію.

Любов до рідної природи визначила подальший шлях Федора Сергійовича. Він вступає до Кам’янець-Подільського сільгоспінституту та спеціалізується на вивченні ботаніки. Ще будучи студентом, виявляє активний інтерес до науки. Маючи глибокі знання з ботаніки, він детально обстежив і вивчив флору Поділля та зібрав прекрасний гербарій. 1924 р. був виключений з інституту як «соціально чуждий елемент», але за сприяння професора Нестора ГАМОРАКА, який дав йому виключно позитивну характеристику, поновлений. Цього ж року Федір ПАНАСЮК стає аспірантом науково-дослідної кафедри природи, сільського господарства та культури Поділля при Кам’янецькому сільгоспінституті. В цей час він енергійно працює на науковій ниві, зокрема, над проблемами хвороб культурних рослин (фітопатології), публікує наукові праці. У збірнику науково-дослідної кафедри надруковано його працю «Поширення попелюхи на картоплі 1925 р. на Кам’янеччині». Професор ГАМОРАК охарактеризував роботу свого молодшого колеги так: «У царині дослідження хвороб культурних рослин Ф.С.ПАНАСЮК виявив значний успіх і до наукової праці ставиться дуже серйозно». Тож не дивно, що після закінчення інституту 1925 р. його залишають на кафедрі ботаніки асистентом. 1926 р. Федора ПАНАСЮКА затверджено на посаді доцента фітопатології та ботаніки сільгоспінституту та наукового працівника ботанічного саду.

Нагромаджений досвід на ниві дослідницької діяльності, громадська активність і самовідданість справі – все це сприяло подальшому зміцненню його авторитету. У липні 1932 р. Федора ПАНАСЮКА призначають директором ботанічного саду. Цей період став найбільш трагічним у його житті. Це був час гоніння та заслання. 21 березня 1933 р. Федора Сергійовича було заарештовано як ворога народу. Здавалося б, хіба може бути ворогом народу людина, яка обожнює природу? Для нього розпочалася пора нестерпних допитів і моральних тортур. Гріхи ПАНАСЮКА були докладно систематизовані, залишилося, щоб він сам почав їх визнавати. Пригадали також, що батько його висланий 1931 р. на Урал як куркуль. Проти нього відразу було висунуто звинувачення у приналежності до контрреволюційної націоналістичної організації УВО, яка мала за мету збройне повалення Радянської влади та створення Української Народної Республіки.

Спочатку він категорично відкинув такі твердження. Та згодом під тиском слідчого СПІВАКА змінив свою позицію. Під час допиту 16 квітня 1933 р. він свідчив: «В організацію мене втягнув професор ГАМОРАК, який користувався авторитетом серед ботаніків, мав зв’язки з багатьма вченими СРСР, Німеччини, Австро-Угорщини, був членом наукового товариства ім.Шевченка у Львові та ботанічного товариства в Берліні… Контрреволюційна шкідницька робота організації полягала у підготовці контрреволюційних націоналістичних кадрів із середовища студентів. У діяльності науково-дослідної кафедри Поділля, ботанічного саду також велось шкідництво». Такі «зізнання», видобуті під тиском, та «цариця доказів» – самообмова ПАНАСЮКА, були рівносильні суворому вироку. Звинувачувальний висновок Кам’янець-Подільського прикордонного загону ДПУ від 18 листопада 1933 р. стверджував, що Федір ПАНАСЮК був членом контрреволюційної націоналістичної організації, займався шкідництвом у науково-дослідній роботі: «В ботанічному саду всю роботу проводив замкнуто, займався неактуальними науковими темами… Листування із закордонними ботанічними

садами та науково-дослідними установами велося з метою популяризації ідей західноєвропейської науки, тобто для полегшення контрреволюційної роботи».

3 грудня 1933 р. судова трійка при колегії ДПУ УСРР ухвалила таке рішення: «Ф.С.ПАНАСЮКА ув’язнити у виправно-трудовий табір терміном на п’ять років». Після восьмимісячного ув’язнення в Кам’янець-Подільській тюрмі його відправляють до Головного управління таборів. Сиротою залишилася його донька Нінель, якій тоді не виповнилося і року. Його сліди загубилися в ГУЛАЗі… Реабілітований 2 квітня 1958 р.

…1937 рік. Рік, який навіки залишиться найстрашнішою згадкою в пам’яті представників творчої інтелігенції ботанічного саду. «Чорний ворон» приїхав уночі 13 грудня 1937 р. А вже наступного дня уповноважений УНКВС молодший лейтенант Держбезпеки КОРДУС розглянув матеріали про злочинну діяльність директора ботанічного саду ЖУКОВСЬКОГО Миколи Антоновича: він звинувачувався як член контрреволюційної націоналістичної повстанської організації, яка ставила за мету збройне повалення Радянської влади. Приводом до арешту було рішення бюро Кам’янець-Подільського райкому комсомолу від 17 серпня 1937 р. про виключення з комсомолу та зв’язок із ворогами народу та приховування соціального походження: батько був священиком. Також НКВС стали відомі антирадянські висловлювання М.А.ЖУКОВСЬКОГО 1937 р. серед співробітників ботанічного саду: «…Партія і Радянська влада проводять неправильну політику на селі; закабалили народ колективізацією та непосильними податками, затискується всяка демократія».

У процесі слідства ЖУКОВСЬКИЙ був допитаний один раз, допит  продовжувався 6 днів, де він визнав свою вину. Крім особистого зізнання Миколи Антоновича, інших доказів його контрреволюційної діяльності у справі немає. У звинувачувальному висновку Кам’янець-Подільського облуправління НКВС від 27 грудня 1937 р., зокрема, йдеться: «М.А.ЖУКОВСЬКИЙ, 1908 року народження, уродженець с.Бережанка Чемеровецького району, агроном-ботанік, освіта вища, перебуваючи на посаді директора ботанічного саду з 1933 р., крім антирадянської діяльності, займався шкідництвом у сільському господарстві по лінії наукового дослідження». Доказів не було – одні гучні звинувачення.

Забігаючи наперед, зазначимо, що під час перевірки матеріалів справи 1957 р. допитані свідки характеризували Миколу ЖУКОВСЬКОГО лише з позитивного боку і нічого не знали про його контрреволюційну діяльність. Зі свідчень очевидців ми дізнаємося, що М.А.ЖУКОВСЬКИЙ прагнув підняти ботанічний сад на вищий рівень, зокрема, доклав багато зусиль для благоустрою його на території, яка раніше була смітником. Займаючись науковою діяльністю, публікувався в ботанічних журналах СРСР, виступав у пресі з науково-популярними статтями, готувався здобути вчений ступінь кандидата біологічних наук. Зі свідчень  М.КРУЦКЕВИЧА від 16 жовтня 1957 р.: «Завдяки старанням М.А.ЖУКОВСЬКОГО ботанічний сад швидко почав розвиватися, була впорядкована територія саду, придбані нові колекції рослин; встановлені наукові зв’язки з інститутами ботаніки Києва та Ленінграда. Із Кавказу він привіз декілька сортів рослин і добився, щоб вони в ботанічному саду привилися та плодоносили. В ленінградській газеті була стаття про ботанічний сад м.Кам’янець-Подільський і його керівника – М.А.ЖУКОВСЬКОГО». Свідчення очевидців ботанічного саду ще раз підтверджують те, що справа на цю прекрасну людину була сфальсифікована.

За традиційними звинуваченнями у причетності до контрреволюційної націоналістичної повстанської організації 24 грудня 1937 р. був заарештований Віктор Михайлович ЧАЧКОВСЬКИЙ, науковий працівник ботанічного саду. Скупі рядки його життєпису читаємо в анкеті справи. Народився 1888 р. в с.Михайлівка Запорізького району Дніпропетровської області, з діда-прадіда дворянин, 1918 р. закінчив Київський політехнічний інститут, агроном. У справі немає жодного показання свідків, лише один-єдиний протокол допиту звинуваченого від 25 грудня 1937 р. Основним доказом вини ЧАЧКОВСЬКОГО було його власне зізнання: «Науковою роботою в ботанічному саду ми не займалися через антирадянські переконання. Насправді займалися неактуальними та нежиттєвими темами. Створювали тільки видимість наукового дослідження над багаточисельними рослинами». І одного такого «зізнання» було достатньо, щоб винести смертний вирок цілком невинній людині, яка плекала дерево та кущ. Але відомо, в який спосіб ці «зізнання» здобувалися.

Рішенням особливої трійки УНКВС Кам’янець-Подільської області від 28 грудня 1937 р. М.ЖУКОВСЬКИЙ і В.ЧАЧКОВСЬКИЙ були засуджені до вищої міри покарання – розстрілу. Страчені 29 грудня 1937 р. в м.Кам’янець-Подільський. Реабілітовані посмертно 25 січня 1958 р.

Славні імена та добрі справи цих новаторів, для яких рідна природа була понад усе, повернулись із небуття в роки незалежності.

Ольга МИСЬКОВА, головний спеціаліст Державного архіву Хмельницької області.