Неділя, 29 Травня 2022 р.
9 Листопада 2012

СКЕЛЯ ПРОСВІТЛЕННЯ

Скелі завжди вражали людину своєю величчю та асоціювалися із незламністю духу. Жителям Кам’янеччини, мабуть, відомі Молочний Камінь (біля сіл Бровари та Нефедівці) і Соколів Камінь (біля села Княжпіль). Інформацію про ці об’єкти можна знайти і в Інтернеті. А от Ліоновичів Камінь біля села Дерев’яне виявився обділеним увагою, хоча за грандіозністю він навряд чи поступається двом попереднім. Навіть дивно, чому його досі не зареєстрували як місцеву геологічну пам’ятку.                                                                                                        Камінь Ліоновича 

ПРИХОВАНА КРАСА

 Не знаючи місцезнаходження Ліоновичевого Каменя, помітити його не так уже й просто. Скеля розміщена на крутому схилі долини річки Тернава таким чином, що її вершина знаходиться практично на рівні передсхилової ділянки. Оцінити висоту Каменя, яка сягає кількох десятків метрів, можна біля його підніжжя. Але густий ліс навкруги також приховує красу скелі. Отож, знайомитися з нею варто у безпосередній близькості. Величезні брили розкидані на значній території. Процеси вивітрювання за багато років надали їм чудернацьких форм. Світло-сірі вапняки, з яких складається скеля, піддатливі до вимивання, тому тут чимало невеличких гротів та печер.

 Багато скам’янілих організмів, яких чітко можна побачити на кам’яних стінках, нагадують, що колись на цьому місці хлюпотіли хвилі Сарматського моря. Ходять легенди, наче звідси колись пролягав підземний хід до Бакоти, втім, це мало схоже на правду. 

 Сміливці часом вилазять на вершину скелі – тут, за крок від урвища, відкриваються неперевершені краєвиди.

                                 

З ЛЕГКОЇ РУКИ СТОЛИПІНА 

Звідки взялася ця назва Ліоновичів Камінь? Тут нам потрібно перенестися на початок ХХ століття. 1910 року була ухвалена аграрна реформа, ініціатором та реалізатором якої став голова Ради Міністрів Російської імперії Петро Столипін. За новими законами селяни мали право виходити із земельної общини та отримати земельні наділи в окремих масивах, утворюючи хутори.

 – В ті часи земельну ділянку, що прилягала до скелі, узяло сімейство Ліоновичів. – розповідає колишня вчителька історії с.Дерев’яне Ганна КАМІНСЬКА, яка їх ще пам’ятає. – 1935 року радянська влада зобов’язала таких хуторян повертатися назад у села, тому Ліоновичі переселилися у Дерев’яне, а згодом виїхали і звідси. Але скеля до цих пір зберегла назву Ліоновичевого Каменя. 

Сюди деколи приходять на маївки чи відпочинок. Щоправда, після таких посиденьок біля скелі частенько залишаються прикрі сліди людського перебування. Однак ті, хто відвідує Ліоновичів Камінь, стверджують, що тут, коли оглядаєш з висоти навколишню красу, до голови приходять особливі світлі думки і творче натхнення.