ВІЙНИ РІЧОК

Ви знаєте, що в часи, коли Дністра ще не було, Смотрич був велетенською річкою і протікав у зовсім іншому напрямку? Важко в це повірити? Якщо розглянути топокарту, а потім ще й прогулятися відповідними місцевостями, можна помітити багато цікавих речей.

Річки, – наче живі істоти, – народжуються, розвиваються, змінюють напрямки, воюють між собою і навіть гинуть. Усі ці баталії на наших теренах досліджує група науковців-географів природничого факультету К-ПНУ ім.І.Огієнка.

Про драматичну боротьбу між річками нашого регіону «ПОДОЛЯНИНу» розповіли кандидат географічних наук Ігор КАСІЯНИК та асистент кафедри географії та екології Володимир САМАР.

У ЧОМУ СИЛА РІЧКИ?

Яким же чином річки можуть змінювати свою форму і площу водозбірного басейну? Для того, щоб річка могла перехоплювати чужі притоки, вона мусить бути глибше врізаною. Це відбувається, якщо річка протікає через м’які породи або ж збільшується швидкість течії чи водність (об’єм води у річці).Зростання швидкості течії відбувається при збільшенні крутизни схилів, підвищення водності – під час сильних злив, танення снігу, проривів загат. Протягом плейстоцену (останніх

700 тис. років) найбільша активність врізання річок відбувалася внаслідок танення льодовиків або зниження рівня моря.

Ще один факт, який складно вміщається в голові, – річка завжди розростається у напрямку, протилежному своїй течії, приєднуючи у верхів’ї нові притоки.

ЯК ДНІСТЕР ВИПИВ ПРАСМОТРИЧ

Якщо заглянути у не таке вже й далеке минуле, у час останнього та передостаннього зледеніння (понад 12 тис. років тому), і порівняти з тим, що ми бачимо на карті сьогодні, то виявимо суттєві відмінності. Щодо Смотрича, то відбувалася зміна напрямку течії у гирловій частині, де за лідерство боролися декілька глибоко врізаних ярів. Великі меандри (річкові вигини) і покинуті долини з глибоко врізаними балками свідчать про те, що раніше він впадав у Дністер в зовсім іншому місці.

Якщо заглянути ще у давніше минуле, приблизно у третє-четверте зледеніння (400-700 тис. років тому), вимальовується ще цікавіша картина: річок було набагато менше, ніж сьогодні, а Дністра як такого ще не існувало. Це була система великих річок, які текли з північного заходу на південний схід (на фото). Тоді серед потужних річок був Прасмотрич. Якщо його долину продовжити далі на південь, чітко видно, як вона перетинає теперішній правий берег Дністра і доходить до річки Прут.

Ймовірно, що Прасмотрич був однією з головних річок у цьому регіоні, а Дністер почав формуватися під час Дніпровського зледеніння 150 тис. років тому, коли маса води потрапила в річки і з’явилися умови для їх врізання.

Але такі річки, як Південний Буг чи інші, які могли існувати між ним і Дністром, не змогли глибоко врізатися через наявність твердих кристалічних порід на сході (території сучасної Вінницької області). Дністер же знаходився поза зоною впливу гранітів і зміг прорізати м’які породи. Таким чином, послідовно перехоплюючи такі великі річки, як Прасмотрич чи Празбруч, він перейняв їхню воду, а вже його притоки почали поглиблюватися у північному напрямку і перехоплювати інші річки.

А от під час аналізу долини Смотрича і Мукші стає зрозуміло, що, як мінімум, два зледеніння тому тут текла єдина велика річка, співмірна із сучасною долиною Дністра. Однак коли Прасмотрич був перехоплений Дністром, через зменшення водності відбулося розділення. Утворилося дві річки: основна – Смотрич, яка мала кращі умови для врізання, і Мукша, що заклалася в іншій частині долини або успадкувала східні вершини меандрів цієї річки.

Нині конкуренцію між річками виграє Смотрич, практично половину Мукші він уже відібрав. Мукша у центральній частині протікає через тверді силурійські породи (вапняки і доломіти), вона не може глибоко врізатися. Верхня течія Мукші (вище с.Балин) уже розірвана на декілька шматків, які стали притоками Смотрича. У нижній частині обидві річки глибоко врізані у тверді породи, тому їхні притоки не можуть перехопити одна одної.

РІЧКИ ПРОДОВЖУЮТЬ ВОЮВАТИ

На сьогодні основна конкуренція відбувається між Дністром і Прутом. Дністер – старіша річка, ніж Прут, і глибше врізана. Але Прут має тенденції, щоб стати основною річкою в регіоні – там проходить найпотужніша система розломів і відбувається підняття території, за рахунок чого річка врізається глибше.

Також нині Збруч намагається перехопити верхів’я Південного Бугу, а Смотрич – верхів’я річки Вовчок.

Паралельно із цим іде боротьба за виживання між самими притоками Дністра, які намагаються перехопити своїх сусідів, перетворивши їхні води на свої притоки. Збруч, Смотрич та Ушиця довші й мають більшу водність, це дозволило їм максимально поглибитися і створити хороші умови. Річки, що знаходяться між ними, – Тернава і Студениця – мають меншу водність, однак вони характеризуються глибоким врізом, тож Смотричу та Ушиці вдалося перехопити тільки їхні верхів’я.

Річка Жванчик у верхній течії перехоплена частково Смотричем і Збручем, тому вище Товтрового пасма вона не може розвиватися. Але нижче села Оринин відбувається підняття території, що зумовило пришвидшення врізання річки Жванчик. Оскільки породи тут трішки м’якші, ніж у Смотричі, окремі притоки Жванчика вже дотягнулися до села Довжок, перехопивши верхів’я окремих приток Смотрича. Навряд чи Жванчик зможе повністю перехопити Смотрич у нижній течії, однак передумови для цього є.

Спостерігається нині й тенденція перехоплення притокою Смотрича Тростянкою окремих приток річок Ушиця, Тернава і Студениця. У майбутньому це може привести до того, що верхів’я цих річок приєднаються до Смотрича, який стане значно ширшим у своїй верхній частині. А збільшення його водності приведе до ще більшого поглиблення і, можливо, захоплення річки Вовчок, а то й Південного Бугу.

Якби відбулося поглиблення Дністра чи його приток, скажімо, за рахунок прориву Дністровського водосховища, верхів’я Південного Бугу на декілька кілометрів перейшло б у басейн Дністра. Це гіпотеза, але сучасні приклади прориву ставків підтверджують таку можливість.

Перехопленням сприяють прориви ставків на вододілах. Моментальне зливання води або поглиблює основну річку, або переливається в долину сусідньої, утворюючи при цьому нову притоку. Є гіпотеза, що великі перехоплення річок були зумовлені саме формуванням тимчасових озер після танення льодовика. Маса води проривала неширокі вододіли між двома річками, утворюючи долини, які ми нині спостерігаємо перпендикулярно до сучасних річок. Але є факти, які породжують іншу гіпотезу: це були реліктові річкові долини, перехоплені сучасними (саме останню блискуче обгрунтував наш земляк Каленик Геренчук).

Такі війни річок позначаються і на господарській діяльності людини. Поява нового яра чи притоки зумовлює змивання грунту на прилеглих місцевостях, відбуваються зсуви, активізується лінійна ерозія. Це призводить до того, що поля втрачають продуктивність, добрива звідти моментально виносяться, загалом погіршується якість сільськогосподарських угідь. Одночасно відбувається замулення русла основної річки нижче за течією, починаються процеси заболочування та заростання (особливо у верхів’ях ставів і водосховищ). Раніше, коли не було такого масового розорювання земель, ставки треба було чистити раз на 30-40 років, при сучасних ерозійних процесах це треба робити, як мінімум, раз на 5-6 років.

ЧИ МОЖЕ ЗАМКНУТИСЯ ОМЕГА?

Чи може русло Смотрича біля Старої фортеці з’єднатися, утворивши острів?

Біля Замкового мосту відбувається зближення вершин двох меандрів, на яких розміщені, відповідно, Польські та Руські фільварки. Закономірним є їхнє з’єднання і вирівнювання русла, а частина річки навколо Старого міста мала б залишитися як реліктова долина. Якби не було Замкового мосту, дамби водосховища біля нього і спрямленого каналу біля гідроелектростанції, шийка меандра, на якому розміщене Старе місто, мала би бути знищена бічною ерозією русла Смотрича.

Схоже явище характерне для Дністра у межах Чернівецької області біля села Митків. Там є такий меандр, але значно більший, який таки прорвався в

основі, утворивши горб-останець і покинуту долину довжиною 12 км. Зворотне явище відбулося біля сіл Горошова та Устя Борщівського району. Річище було відносно прямим, але внаслідок ерозійної діяльності утворився меандр, який подовжив річку десь на 20 кілометрів тільки за рахунок місцевого скривлення русла.

Сучасний рельєф – наслідок багатьох процесів, котрі не завжди можливо відтворити. Зауважимо лише, що останнім часом людина у війні річок стала вагомим гравцем. Будуючи канали, ставки і водосховища, можна змінити обличчя планети. Та чи піде це на користь?