ТАЄМНИЦІ ШЕСТИ МОРІВ

Коли ми поринаємо в історію на десятки, сотні, а то й тисячі років, нашими джерелами стають рукописи, що збереглися, – паперові, пергаментні, глиняні, кам’яні… А коли людство намагається зазирнути на мільйони років у глибину, все, що є в його розпорядженні, – товща гірських порід під ногами. Використовуючи це, ми спробуємо зануритися в морську історію нашого краю.

КОЛИСЬ МИ БУЛИ МОРСЬКИМ УЗБЕРЕЖЖЯМ. І ДНОМ

Той, хто хоч трішки цікавиться геологією, знає, що колись на Поділлі шуміли моря. Взагалі, будь-які осадові породи свідчать про існування в минулому моря.

Найдавніше море, про яке розповідають породи нашого регіону (тут і надалі треба розуміти Кам’янеччину) – Вендське. Вважають, що воно з’явилося 620 млн. років тому і проіснувало до раннього Кембрію (560 млн. років до нашої ери). Фактично, це була північна частина океану Тетіс, який розділяв материки південної та північної півкуль (його рештками сьогодні є Середземне, Чорне і Каспійське моря). В цей час на нашій планеті фактично «нізвідки» з’являється багатоклітинне життя. Для вчених це й досі залишається загадкою, для креаціоністів – додатковий доказ, що життя створене вищою надприродною силою. У долинах річок Тернави, Студениці та Ушиці, біля самого русла, ми можемо натрапити на аргіліти (скам’янілу глину, складену тонкими пластинками), які збереглися відтоді. Це відклади, що утворюються на значній глибині (понад 100 м) при осіданні на дно дрібних завислих у воді часток. Органічні рештки тут рідкісні. Зустрічаються переважно «сліди життя»: ходи, доріжки повзання та строматоліти («капустоподібні» нашарування, створені колоніями ціанобактерій).

Далі море відступило, і протягом 80-90 млн. років наш регіон розвивався як суша. Наступне морське затоплення сталося в Ордовицькому періоді (470 млн. років до н.е.). Територія нашого району розвивалася як прибережне мілководдя і пляж, про що свідчать зцементовані піщані відклади в долинах річок від с.Гораївка до с.Китайгород. В Ордовицькому морі існував багатий органічний світ. По суті, піщані відклади є подрібненими частинками мушель молюсків, брахіопод і панцирів трилобітів. Це море проіснувало відносно короткий геологічний відрізок часу (близько 1 млн. років) – і знову суходіл.

Найбільш знане кам’янчанами давнє море – Силурійське. Це й не дивно, адже його відкладами складені стінки Смотрицького каньйону, та й найбільша товща порід, що відслонюються в долинах усіх річок Кам’янець-Подільського району, датується силурійським часом (437-408 млн. років тому). Море тут існувало протягом усього періоду, однак глибина його суттєво коливалася. При цьому на суміжних територіях (зокрема на Волинській височині) активізувалися вулканічні процеси, і в атмосферу та морські води періодично потрапляли великі об’єми пилу, призводячи до ефекту «атомної зими». В спокійні періоди це було відносно неглибоке (близько 50-70 м) відкрите море з тропічним кліматом, у якому розвивалися коралово-моховаткові рифи, з’явилися примітивні риби, однак панівне становище на великих глибинах займали гігантські головоногі молюски ортоцераси, а в прибережній зоні найбільші в історії землі членистоногі – ракоскорпіони. Після відходу Силурійського моря Кам’янеччина стає суходолом, швидше за все, тут була пустеля.

Наступне, достовірно представлене відкладами, море утворюється в крейдовому періоді (97-95 млн. років тому). Це була неглибока, помірно тепла водойма. На дні розвивалися колонії губок. Практично всі кременеві породи району сформувалися в цей час. У пізній крейді море відступає. Потім – знову суша, покрита лісами та заселена великими тваринами.

А коли піднімалися Карпати, із заходу нас знову залило море – Баденське, яке ще називають Тортонським (16-12 млн. років до н.е.). Це останнє море на нашій території, яке мало вихід до океану. Воно було відносно глибоким (близько 100 м) із близьким до тропічного кліматом. Його берегову лінію чітко фіксує Товтрова гряда, що в межах Хмельницької області простягається від Сатанова до с.Врублівці. На відміну від сучасних коралових рифів, товтри складені залишками водоростей літотамній, спорудами морських черв’яків серпул і мушлями молюсків. Залишки коралів тут поодинокі. На схід від рифу розвивалося мілководдя та піщані пляжі. Після Карпатського горотворення територія осушується, а від моря залишаються невеликі замкнені водойми (лагуни), в яких відклалися потужні товщі гіпсів.

Останнє відоме море (вже внутрішнє), що існувало на території району, – Сарматське (8-6 млн. років тому), по суті, воно було розливом Чорного моря. Товтрова гряда, що раніше фіксувала східний берег Баденського моря, тепер стала західним узбережжям Сарматського. Процеси утворення рифів тут розпочалися знову, зокрема утворилися системи бічних товтр (Черченські, Нігинські, Вербецькі, рифові останці біля Бакоти). Море повільно відступало на схід до берегів сучасного Чорного моря, а на осушеному узбережжі формувалися потужні річки, паралельні до напрямів сучасного Дністра та Південного Бугу. В пліоцені (3 млн. років тому) на території району остаточно встановлюються континентальні умови, що існують до сьогодні.

КАМ’ЯНІ ПРИВІТИ З МОРСЬКИХ ГЛИБИН

Жителів давніх морів зустріти не важко. Беремо молоток, зубило і йдемо до невеличкого вапнякового кар’єру, що на пагорбі між селами Дерев’яне та Гелетина. Цей спадок Сарматського моря є дуже затишним місцем. Тут, на кам’янистій поверхні, виросло чимало молодих сосен і беріз, які утворили наповнений пахощами чудовий гай. Цю ідилію порушує стихійний смітник на узбіччі кар’єру. Ех, знайшли куди звозити сміття! Іноді шкода видовбувати скам’янілості, які так пасують до навколишнього пейзажу, але якщо вони мають перетворитися на будівельний матеріал, то нехай краще зберігаються в музеї. Для більшості людей тутешній вапняк – це лише сіре каміння, з якого можна отримати користь. Для тих, хто розуміється в геології, тут відкривається дивовижний світ рослин і тварин, які в давнину заселяли цю землю.

Отож, розповімо про деякі наші знахідки.

Найлегше знайти мушлі молюсків. Вони найбільш поширені і найкраще контрастують з гірськими породами. У нас трапляються представники класів черевоногих і двостулкових, більшість з яких живуть і в сучасних морях. Гастроподи – черевоногі молюски. Сучасні тварини поширені в морях і на суші (равлики, слимаки). Щодо наших скам’янілих знахідок, то це морські молюски, вкриті спіральною черепашкою. Їх часто використовують для сувенірів.

Двостулкові молюски – переважно водні тварини. Серед поширених у сарматських породах мілководні устриці, мактри, глибоководні пектини та каменеточці. Останні отримали свою назву неспроста – ці тварини можуть зариватися у вапняк та інші породи, які часто твердіші за їхній панцир, завдяки розщеплюючій речовині, що виділяють її залози.

Привертають увагу споруди серпул (морських червів). Ці тварини прикріплюються до каменів і утворюють навколо свого тіла закручені трубки, які стають їхньою домівкою. З трубки виглядає лише передня частина тіла із жабрами. Серпули харчуються фільтруванням води. Власне, їхні трубки чудово збереглися у викопному стані.

В кар’єрі також можна знайти рештки губок і коралів. Губки – примітивні тварини з м’язистим мішечкоподібним тілом, які ведуть прикріплений спосіб життя.

Корали, як і губки, є фільтраторами води. Вони вирізняються пористими утвореннями із зіркоподібними отворами. В сучасних морях корали – основні рифобудівники, однак у сарматі на нашій території вони зустрічалися відносно рідко.

Цінність описаних організмів зовсім не велика через те, що вони дуже поширені й дістати їх не складає труднощів. На ринку скам’янілостей вони оцінюються в кілька гривень. Найцікавішими знахідками можуть бути панцирі морських їжаків і крабів. Останні при доброму збереженні кінцівок і майстерній препарації можуть стати цінними комерційними об’єктами.

Віталій ГОРБУЛЕНКО, магістр географії, Ігор КАСІЯНИК, кандидат географічних наук.