СМАРАГДОВІ СКАРБИ ВОЛАЮТЬ ПРО СПАСІННЯ І ЗАХИСТ

Подільський край за флористичним складом смарагду займає чільне третє місце в Україні після Криму і Карпат.

Хіба можна уявити Поділля без дубових гаїв? Цар-дуб тут – головна лісоутворююча порода, біля якої формувались похідні породи. Це чудово знають і розуміють фахівці лісової справи. І при цьому вони чомусь найбільше завдають лиха гаям, шалено впинаючись у тіло насаджень бензопилами.

Так, часи непрості й нелегкі. Жорстока дика економіка завдала і продовжує завдавати непоправної шкоди народногосподарському комплексу в усіх сферах його діяльності. Принцип «купи – продай» не дає підстав втрачати здоровий глузд і відповідальність за скоєне. Такого безчинства і сарказму щодо ставлення до зелених насаджень історія людства не знає. Та навіть у роки шаленої війни лісами дорожили. Партизани оберігали їх як пристанище в боротьбі з ворогом. А в мирний час лісівники суцільними рубками заполонили лісові масиви, незважаючи на те, що багато з них мають статус заповідних об’єктів загальнодержавного значення.

Нині подільська земля на очах залишається без неповторних величних дубових гаїв. У наш час не тільки одинокі старі дуби, але й цілі дубові угруповання не мають права на життя. Стало рідкістю на узліссі чи неподалік від населеного пункту зустріти дуба-старожила. Вони стали оскомою для ділків-браконьєрів. Скільки їх знівечено в древньому Кам’янці за волюнтаристичним, шахрайським рішенням місцевих чиновників! Як дерево прийшлось до душі, чого тут тільки не вигадують: і хвороби, і шкідників, і суховершинність, аби створити громадську думку, бо після того значно легше реалізувати свої садистські наміри.

Не стало колективних господарств (колгоспів), а їхні ліси залишилися сиротами, без господарів. Здоровий глузд каже передавати ці ліси у розпорядження держлісгоспів, де працюють фахівці лісової справи, і тим самим їх зберегти! І проблем не було би! Та ні! Треба було вигадати необдумані кон’юнктурні структури, щоб їх швидше доконати. Не краща їхня доля за колгоспи.

Більш ніж дивує, що в час хронічної фінансової скрути створюємо зайві структури. Вони так опікуються лісами, що скоро в них і насаджень не залишиться. Один уряд замінюють іншим, і нікому з урядовців виважено вирішити це питання як на користь держави, так і знедолених народних лісів.

А щодо дерев-старожилів, то говорити не доводиться. Працівники лісового господарства вже забули про плюсові дерева, які віками служили продуцентами насіння. В більшості розвинених європейських держав виключну шану віддають деревам-старожилам. У Чехії, наприклад, їм вклоняються, знімаючи капелюха з голови. Доводилося пишатися ставленням жителів Кривого Рогу до дерев-старожилів. Вони, поспішаючи до праці, мимохідь зупиняються біля таких насаджень і розмовляють із ними.

Сьогодні ми себе втішаємо різними надуманими акціями: «Майбутнє лісу в наших руках», «Паростки майбутнього» та багато іншого словоблуду. Раніше жодних акцій не проводили, а ліси були орнаментами землі.

Ситуація в лісовій галузі більш ніж парадоксальна. Чим більше зрізують лісів, тим більше державі доводиться асигнувати коштів. І це при тому, що очільники лісових підрозділів неймовірно багатіють.

Історія кожної держави є сплавом поколінь, національним оберегом їхніх напрацювань у сукупності з природними дарами. І це надто важливо, бо правдиве й неупереджене висвітлення історичних фактів вселяє запал гордості та любові до власної землі й тих, хто її плекав і оберігав, народних традицій, культури, фольклорності, природної спадщини. А що маємо на 25-му році незалежності України? Незнання її історії, перекручування історичних фактів, намагання навчати підріст на чужій історії, чужій мові. Надра Землі катастрофічно спустошуємо, проводимо різноманітні махінації з її святіс-тю – землею, заковуємо її без жодної потреби бетонними фундаментами палаців високопосадовців різних рівнів. Моря та річки вже позбавлені прибережних смуг, які були їхніми одвічними оберегами і захисниками. У відповідь на це безумство природа бунтує катаклізмами.

Невипадково ООН констатує, що діяльність людства спустошує все на своєму шляху заради наживи. Прогнозується, що невдовзі з лиця Землі зникнуть 20% ссавців, 12% – птахів. Не краща доля чекає і на рослинний світ.

Випуском Червоної книги МСОП (1948 р.) передбачалось, що керівники держав, міжнародна спільнота звернуть увагу на цей документ і змінять ставлення до смарагду планети. Проте не так сталося, як гадалося. Ця ніжна скатертина смарагду нині потерпає на глобальному рівні. Не є винятком і Україна. У Червоній книзі України (1980 р.) нараховувався 151 вид рослин, через 16 років (1996 р.), у другому її виданні, список зріс до 373 видів, у третьому виданні цього документа (2009 р.) рослин уже більше як півтисячі.

Небувала кар’єрна індустрія збіднює рослинний світ. З іншого боку сама людина завдає йому непоправної шкоди. Вдумайтесь, скільки нині розвелося шарлатанів під вивіскою народних цілителів. А це пряма дорога до масового виривання рослин у найвідповідальніший час їхнього життя – цвітіння. І так рослини безслідно зникають! Безумство і нажива взяли верх над розумом і відповідальністю.

У багатьох країнах Європи відмовилися від такого садистського заходу в лісовому господарстві, як суцільні вирубування. В Україні вони з року в рік набирають обертів. І це дикунство коїться в час глобальної зміни клімату на планеті.

Невже ці варвари не розуміють, що, змітаючи все під корінь, вони вже нового вирощеного лісу не діждуться. Не діждуться і їхні діти, хіба що внуки. Адже посадити саджанці на місці зрубаного дерева – це ще не ліс.

Очевидно, ліси вирощують для отримання деревини. При цьому ощадність і розумне їх використання за всіх умов має бути домінантою. Деревина має рубатися на господарській основі в інтересах народного господарства держави, а не з метою позолоти купки крутіїв в іноземних банках. Дуже багато чуємо про лісову охорону і нею прикриваємось. Про яку охорону лісу йдеться, коли вона перебуває в прямій залежності від очільників підрозділів лісового господарства. Якщо вони заступляться за ліс, то завтра їх позбавлять роботи. Лісова охорона як підрозділ лісової справи має бути незалежною, виведеною з-під впливу будь-якого керманича лісового підрозділу. І саме ця служба зробила б надзвичайно багато як для лісового господарства, так і для науки загалом. Саме ця служба могла б внести багато доповнень до агрокліматичних довідників держави. І не тільки. На тілі дерева можна читати, якими були пори року за його життя. А це вкрай важливо як для діагностування, так і прогнозування не тільки при вирощуванні нових лісів, але й для АПК держави.

Відомо, що деревина, особливо дерев-старожилів, пронизана обручками, які ботанічна наука нарекла річними кільцями. Ось вони і є реальним почерком життя кожного конкретного зрізаного дерева. Як відомо, в природі має місце циклічність. Саме її найповніше відображають дерева річними кільцями в процесі багаторічного життя. Саме дерева-старожили є живими, безпомилковими метеомайданчиками, які видають інформацію для господарювання і прогнозування нашого життя на майбутнє.

Зауважу, що жоден прилад, навіть найдосконаліший, не спроможний видати такий точний прогноз, як це зробило тіло зрізаного дерева-старожила. А такі матеріали є виключно важливими у час глобальної зміни клімату планети!

Провина за завдану природі шкоду повинна каратись аж до конфіскації майна та позбавлення керівної посади пожиттєво. Сьогодні Україна охоплена кар’єрними розробками, вирубуванням лісів, парків, скверів (Харків, Київ). Не відстають від них міста обласного підпорядкування (Кам’янець-Подільський). Україна ще в недалекому минулому чарувала світ своєю пейзажністю, візерунками природи. А за двадцять п’ять років опинилася в руїнах. Ми сьогодні змушені тривожно заявляти про зсуви, обвали землі, повені на значних площах у Запоріжжі, Кривому Розі, Калуші, Закарпатті, Криму. І на цьому негаразди не вичерпуються. Тільки кар’єрна індустрія набрала таких обертів, яких Україна за всю свою історію не знала. Взяти хоч би Подільський регіон, якому природа в дарунок дала унікальний витвір – Товтрове пасмо, що нині стогне від кар’єрних розробок. Або інший унікум природи доби силуру – Смотрицький каньйон. На 9-кілометровій його протяжності три кар’єри-монстри, що розоряють цей заповідний об’єкт загальнодержавного значення. А кон’юнктурники зі сфери науки всіх нас, у тому числі й урядовців, присипляють показним словоблудом «рекультивація», про сутність якої самі поняття не мають.

У природі все як у родині. Не стало одного з її членів – і все розпалося. Скільки тільки зла природним екосистемам завдають місцеві чиновники-можновладці. Якої шкоди державі завдав дерибан землі. Та світ не знав таких махінацій і шахрайств, які панують в Україні на зламі третього тисячоліття. Найбільшим неподобством є те, що на місцях вершителями долі землі як найціннішого національного багатства держави є районна влада. Це ж вона роздирає найкрасивіші ділянки землі, неначе хижаки здобич, і використовує її не за призначенням, а на власний розсуд із метою особистої наживи.

Інше безумство – це прийняття волюнтаристичних рішень щодо зелених насаджень у містах і містечках. То їм сквер не до вподоби, то парковий ансамбль деревних насаджень тощо. Штампують рішення, скріплюють підписами підлеглих служак, якими прикриваються. А більшість із цих підписантів за життя і прутика в землю не встромила, і власною ногою на ріллю не ступила. Са-ме таким стилем прийняття рішень і поплатився древній Кам’янець-Подільський. Деградований міський парк, оголені від насаджень десятки вулиць, забуті газони, а ті, що дивом уціліли, занедбані. Вони ж, між іншим, є буферними і санітарно-гігієнічними зонами міс-та. Посилене руйнування насаджень міста започатковане 2002 р. з утворенням КП «Кам’янецький парк». Осиротіли від насаджень вулиці, парки, сквери. Вже ніколи не почуємо з них співу  дзвінкоголосих птахів. Місто пишалося своїм смарагдом, вабило гостей, туристів, залишаючи про себе незабутні враження. А чому б і ні. Воно ж за зеленню було третім серед міст України. А нині від спеки не захистишся!

Смотрицький каньйон – це не тільки заповідний об’єкт загальнодержавного значення. Про нього знає міжнародна спільнота, яка тут проводить міжнародні геологічні симпозіуми. Та навіть і це не головне. А найважливішим є те, що каньйон для міста виконує стратегічну роль. Знищимо каньйон – знищимо міс-то. І тут перебільшень немає. Річ у тому, що місто розташоване на плавнях, які час від часу дають про себе знати. У корінних жителів, мабуть, ще в пам’яті 60-ті роки минулого століття, коли в районі ботанічного саду (вул.Шевченка) неможливо було ні пройти, ні проїхати через плавні. І тут каньйон – єдиний природний охоронець міста від цієї стихії.

Весь час точилися розмови, що відновлюють історичну правду про вулицю Довгу. Саме цим низку років присипляли пильність громади Старого міста. А нині вже самої вулиці не стало. Замість неї котловани під фундаменти нових котеджів. Знищили вулицю, деревні насадження, знівечили сам каньйон, краєвид міста і доступ до річки. А ще 15 років тому тут можна було почути голос діток із садка, учнів СШ №1, жителів міста, які приходили на побачення з унікальною природою та красою. Вже ніколи не почуємо мелодійності пташні, голосу дітвори, гостей міста, бо їхню розвагу замінила «реставрація» – котеджі у 2 поверхи з 2-3-метровими огорожами та злими псами на подвір’ї.

Запам’ятайте: в природі нічого зайвого немає, все виважено і пов’язано, як у людському організмі. Ось чому ми зобов’язані зберігати природну спадщину для дітей і онуків, щоб і вони могли напитися живильної чистої водиці з джерельця, відчути аромат чарівних квітів, почути симфонію птахів, побачити різноманіття візерунків метеликів, захоплюватися спілкуванням з водними мешканцями, посмакувати розмаїття життєдайних ягід, плодів, які дарує нам природа. Потрібно кожному усвідомити: не стане природи – не буде й нас!

Степан КОВАЛЬЧУК, старший науковий співробітник НПП «Подільські Товтри».

ШІСТЬ ФАКТІВ ПРО ЮВІЛЯРА

27 червня нашому Національному природному парку «Подільські Товтри» виповниться 20 років. Створено його відповідно до Указу Президента України 1996 р. Парк є природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення. Створений із метою збереження, відтворення та раціонального використання природних ландшафтів Поділля з унікальними історико-культурними комплексами.

– З часу створення парку установою керували: Олександр Нікітін (у 1996-2007 рр.), Олег Янковський (2007-2013 рр.), Леонтій Гасюк (2013-2014 рр.). З серпня 2015 р. директором є Андрій Полудняк.

– Товтрова гряда, яка пролягає територією парку, представляє собою бар’єрний риф Сарматського моря, складений вапняками, що сформувалися 8-16 млн. років тому. Подільські Товтри є унікальним геологічним, геоморфологічним і ландшафтним утворенням.

– НПП «Подільські Товтри» є одним із найбільших в Україні та Європі. Його площа  становить 261 316 га і включає Кам’янець-Подільський, Чемеровецький і частину Городоцького району (12,5% Хмельницької області). На сьогодні площа земель, що входять до складу НПП «Подільські Товтри», без вилучення в землекористувачів складає 253 785,17 га. У безпосередньому користуванні парку перебувають лише близько 2%, а це – 4536 га.

– Територія парку охоплює 162 природоохоронні об’єкти, а саме:

– 15 заказникiв загальнодержавного значення;

– 4 пам’ятки природи загальнодержавного значення;

– 1 ботанiчий сад;

– 18 заказникiв мiсцевого значення;

– 4 парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва;

– 118 пам’яток природи мiсцевого значення;

– 1 заповiдне урочище;

– 1 зоологічний парк місцевого значення.

– 2008 р., завдяки унікальному поєднанню природи та історії, НПП «Подільські Товтри» і частина Дністровського каньйону в межах парку стали переможцями акції «7 природних чудес України».

– У НПП «Подільські Товтри» загальна чисельність штатних одиниць становить 66. Виконання основних завдань, покладених на установу, забезпечують науково-дослідний відділ, відділ державної охорони природно-заповідного фонду, відділ рекреації та екологічної освіти, фінансово-економічний відділ, господарський відділ та 4 природоохоронні науково-дослідні відділення (Наддністрянське, Староушицьке, Кам’янець-Подільське, Чемеровецьке).

За матеріалами, наданими директором НПП «Подільські Товтри» Андрієм ПОЛУДНЯКОМ.