Понеділок, 21 Жовтня 2019 р.
2 Серпня 2019

СТРАТЕГІЧНО ВАЖЛИВІ ОКОПИ

Багато хто з кам’янчан улітку, аби покупатися, вирушає в місце впадіння Збруча у Дністер біля села Ісаківці, колись відомого своїми піонерськими таборами «Надія» та «Мрія». Збруч усе так само долає останні сотні метрів до Дністра під двома мостами – новим і старим, а от від таборів уже не залишилося й сліду. Шкода, та схожу долю мають багато рукотворних об’єктів. Тому й варто якось завітати до сусіда Ісаківців – села Окопи. Це вже Борщівський район Тернопільської області – і тут небайдужому туристу є на що подивитися. А найголовніша місцева атракція – замок.

Окопи розташувалися на своєрідному мисі між Збручем і Дністром. Ширина цього природного мису в найвужчому місці – лише 100 м. Устя Збруча є найнижчою географічною точкою всього Поділля, від Вінниці до Тернополя: 116 м над рівнем моря.
Посеред села піднімаються земляні вали та замкова брама без даху. Звичайно, ефектності Старої фортеці чи Хотинського замку твердиня в Окопах не має, але її історія дуже цікава.
Уявімо – 1692 р. Зовсім поруч – Жванець із замком Лянцкоронських, за Дністром – турецький Хотин, до захопленого османами Кам’янця лише 23 км. В місцевості, самою природою створеній для оборони, коронний гетьман Речі Посполитої Стані­слав Ян Яблоновський та воєвода київський Мартин Контський взялися будувати фортецю для блокади доріг, що вели до Ка­м’янця. Замок зводився на кошти Яблоновського: гетьман не сподівався на допомогу сейму. Місцеві загони заважали постачати їжу та боєприпаси туркам у Кам’янці й нищили турецькі загони. Обравши місце під замок, Яблоновський писав королю: «Побував на місці, яке мав давно на приміті. Воно подобається мені в усьому. Ви там теж бува­-ли і маєте його добре пам’ятати. То шия скалиста над Ластівцями, яку стискає з однієї сторони Дністер, а з другої – Збруч. Там же нижче впадає Збруч у Дністер. Води багато, безпечно для коней. Брід добрий на Дністрі під самою фортецею. Хотіли форт побудувати у Жванці у чверті милі, але вирішили, що це місце набагато краще і безпечніше для людей. Уже вчора значну роботу зробили, люди не мало працювали».
25 березня 1692 р. Станіслав Яблоновський заклав перший ка­мінь нової фортеці. Шість тижнів сотні вояків насипали тут вали і зводили оборонні споруди. Вже на кінець жовтня 1692 р. будівництво було завершено. Фортеця одержала довгу барокову наз­ву «Окопи. Гори Святої Трійці, бло­када Кам’янця-Подільського».
Військові дії навколо Окопів продовжувалися ще декілька років. Польські загони вдень і вночі нападали на турецькі транс­порти; значна частина османських припасів осідала в Окопах. Турецький гарнізон, звичайно, не голодував, але начальники Подільського пашалика Галіль-­паша, а по його смерті Кахріман-­паша змушені були шукати значно довших шляхів для доставки вантажів – зокрема, через Устя.
За Карловицьким трактатом, турки мали покинути Кам’янець у травні 1699 р. Османи, однак, не квапилися виконувати умови договору ні навесні, ні влітку. Польське військо було змушене від квітня до вересня стояти табором в Окопах. Коли турки нарешті пішли, Окопи втратили своє значення. Стараннями Мартина Контського 1700 року Окопи отримали магдебурзьке право. Утриманню оборонної споруди в належному стані приділялося все менше уваги. 1711 року, коли турецька та шведська армії на чолі з Карлом ХІІ загрожували напасти на Польщу з боку Волощини, Кам’янець і Окопи почали поспіхом готуватися до оборони. Укріплювалися мури, гарнізон збільшили до 1500 осіб. В інвентарі від 22 вересня 1712 р. згадується, що в Окопах на озброєнні було 4 мортири, 39 гармат різного калібру, 80 центнерів пороху, 32 ц куль для мушкетів, більше як 4500 ядер до гармат. Тут працювали кузня, столярня та токар­ський цех.
У центрі Окопів стоїть Троїцький костел (1693 р.), що дав 1768 р. притулок барським конфеде­ратам (польським повстанцям, які виборювали незалежність) під керівництвом Казимира Пуласького. Протягом майже трьох місяців поселення було штаб-­квартирою бойових дій конфедератів проти Росії. Коли 8 березня 1769 р. проти Пуласького та його однодумців, що закрилися в костелі, пішли російські війська генерала Лева Ізмайлова (його загін налічував 1600 осіб), дехто з конфедератів встиг покинути Окопи і заховатися на турецькому боці за Дністром. Інші, за переказами, вирішили померти, але не піддатися. Внаслідок воєнних дій мури замку і сам костел були дуже пошкоджені. За рішенням австрійської ад­міністрації, наприкінці XVIII ст. частину валів було знесено.
Костел пізніше відновили, але в радянський час він знову пе­ретворився на руїну. Дах упав, крипта заросла кущами, у бічній каплиці хтось тримав сіно. Так би і помирав храм, як помирають сотні його колег по всій Україні, якби не невтомна енергія сусіда. Простий пенсіонер Василь Криворучко декілька років збирав ресурси на відновлення святи­ні – спілкувався з польськими екс­курсантами, писав звернення, пояснював і агітував. І в нього вийшло! За фінансової допомоги польських благодійних організацій 2014 року почалося відродження пам’ятки. Пан Василь мешкає через дорогу – і радо відчинить костел та розповість його історію. Номер телефону пана Василя: 097-208-6658.
У 1870-1874 рр. замкові рештки було відремонтовано. Вже тоді знаходилося чимало поляків, які бажали відвідати славетні Кам’янець і Хотин, що належали Російській імперії. Тож до Окопів туристи приїжджають уже майже півтора століття. 1915 року, намагаючись прокласти заліз­ницю до Кам’янця, розрівняли частину валів. У міжвоєнні часи у двох збережених брамах роз­містилися склади. В Окопах стояла прикордонна застава: поруч були Румунія і більшовицька час­тина України. Службу ніс 14 батальйон прикордонної охорони війська польського. Але прикордонного переходу у цьому найвіддаленішому закутку тодішньої Польщі не було: через Збруч жодна з країн-сусідок так і не звела міст. Зате в Окопах встановили помпезний кінний мо­нумент на честь короля Яна ІІІ Собеського. Туристам пропонувалися екскурсії на човнах до румунського Хотина. Завдяки надзвичайно теплому клімату, в Окопах вирощували сливи, виноград і навіть кавуни. А от з вікнами була халепа. В нових будівлях їх заборонялося робити в бік кордону, а вже існуючі слід було чимось закривати.
Нині від фортеці залишили­ся дві муровані двох’ярусні брами з бійницями (Кам’янецька та Львівська), залишки дозорної вежі над Збручем і система земляних валів бастіонної системи. Відстань між брамами – 480 м. Брамам вижити допомогла реставрація, яку провело 1905 р. Польське товариство шанувальників старовини та коштом президента Борщівського повіту графа Мечислава Дунін-Борковського. Про це нагадує таблиця на Кам’янецькій брамі. Дозорну вежу (башту Пуласького) шукаємо над урвищем, куди ведуть стежини від брам. Найцікаві­ше ці руїни виглядають із протилежного берега, від села Збруч Ка­м’янець-Подільського райо­-ну. Через річку тут перекину­то, здається, найдовшу дере­в’яну кладку-міст в Україні: спеціально для школярів із села Збруч нашого району, котрі бі­гають до Окопів на навчання.
Окопи – батьківщина заснов­ника хасидизму Ізраіля бен Елізера, більше відомого як Баал шем Тов (1700-1760 рр.), проте хасиди з усього світу їдуть поклонитися пам’яті Бешта в Ме­джибіж, де він похований, обминаючи Окопи.

Ірина ПУСТИННІКОВА.
P.S. Після публікації статті «Краса Дністра: Субіч і Калачківці» з руб­рики «Маршрут вихідного дня», надрукованої 26 липня, на прохання читачів уточнюємо, що, за даними місцевих жителів, рейсові автобуси «Кам’янець-Подільський – Рогізна» курсують щодня (з Кам’янця-Подільського – 7.00; 11.00; 12.55; 15.35; 17.35).