НЕВИДИМА КРАСА

Продовжимо наші мандрівки найгарнішими куточками в околицях Кам’янця. Цього разу битий (ой, битий, ох, битий!) шлях знову поведе нас повз Слобідку-Кульчієвецьку та Станіславівку – до Врублівців. Колись давно село називалося Воробіївці, та поширенішою стала ось така полонізована форма.

ДЕ ТЕРНАВКА СТАЄ ДНІСТРОМ

Про архітектуру довго говорити не будемо: просто не дуже є про що. Сільська архітектурна домінанта, досить оригіналь­на Покровська церква-ротонда, зведена 1830 року в південно-східній околиці села. Кошти на будівництво збирали самі селяни, пожертвувала свою частку також власниця села Марія Крижанівська. Багатим храм не був, про що красномовно свідчить факт, що іконостас тут був вимощений глиною та побілений вапном. Кращі іконостаси з’явилися у 1842 та 1879 рр. 12 колон, що об­бігають храм навколо, до 1883 р. були зроблені з дерева, а потім замінені на кам’яні. 1899 року до храму добудували вівтар на кошти тодішнього власника села генерала Єсаулова.
Це не перша сільська святиня. Колись у центрі Врублівців стояла дерев’яна триверха церква в подільському стилі, зведена на кошти парафіян ще 1706 року. Як і більшість сільських храмів на Поділлі в ті часи, храм був греко-католицьким. 1821 року стара церква згоріла.
Пагорби навколо села народ населяв героями своїх легенд. Он там вартові виглядали, чи не сунуть на Врублівці татари.
А о-о-ондечки, на лівому березі Тернавки, – урочище Монастирське, назване так на честь обителі, котру зруйнувала татаро-мон­гольська орда. А з урочища Глибокий Яр 1830 року, в часи польського антицарського повстання, місцевий шляхтич збирав загін із селян, щоб вирушити на підтримку своїх у Варшаву.
У Врублівцях все-таки значно цікавішою є природа. Надзвичайно мальовничим місцем є впадіння річечки Тернавки у Дністер. Тільки всю красу окупувала база відпочинку «Ксенія». Але пройти на територію можна і без поселення у цьому відпочинковому комплексі. Правда, процедуру легкою не назвеш: потрібно пояснити своє бажання подивитися на річку вахтеру, а вже він може за власним бажанням провести вас до адміністратора «Ксенії». Зрештою, сюди можна доплисти катером із Великої Слобідки чи Устя.
У ті часи, коли Дністровського водосховища ще не існувало і річки тут були набагато вужчими, саме в усті Тернавки була переправа через Дністер. Жителі одного з присілків Врублівців, Мар’янівки-Врубловецької, навіть зробили професію перевіз­ника своєю «фішкою».

ТАЄМНИЧЕ МІСЦЕ

Майже в 10 км на південь від Врублівців розташоване ще одне місце просто-таки містичної сили. Правда, побачити всю ту красу непросто. Зараз пояснимо чому. А поки стартуємо з села у напрямку наїжаченого шлагбаумами дачного містечка «Кабельник», котре розташоване трохи вище за місце, де колись розташовувалося легендарне вже село Лука-Врубловецька. Містечко настільки зашифроване, що на гугл-мапах навіть назви не має, тому орієнтуйтеся на координати: 48°32’58.3»N 26°46’10.7»E.
Ці місця відомі археологам: поблизу Луки-Врубловецької була знайдена найдавніша па­леолітична стоянка первісних мис­ливців (близько 300 тис. р. т.), а також рештки стоянки пізнього палеоліту (40-13 тис. р. т.). Мешкали тут і трипільці, і давні сло­в’яни. Звідти ж походить одне з перших у Східній Європі антропоморфних зображень – жіноча фігурка із крутими стегнами, гіпертрофована у своїх звабних вигинах Венера.
На місці варто спробувати домовитися з місцевими жителями про човен – бо на протилежному березі, до якого і 300 метрів не буде, лежить одне з найгарніших місць усього Подністров’я (дуже хочеться написати «всієї України», але виховання вимагає бути скромним і стримуватися). Від Ленківців Кельменецького району, до котрих пташкам звідси кілометри три, біжать до Дністра дві річечки – Сурша та Сара-Лунга. За 150 метрів до впадіння у Дністер вони з’єднуються в один потік – і виглядає це фантастично красиво.
Є ще один спосіб помилуватися обрисами пагорбів над Дніст­ром – електричкою «Гречани – Ларга» потрібно дістатися до стан­ції Ленківці, а далі вирушити у трикілометрову прогулянку. Важко? Так. Але пейзажі того варті.

ДІД, БАБА ТА ОНУКА

Дорогою до дачного містечка десь збоку за полями під­носитимуться над горизонтом скелі, схожі на фортечні руїни, а за ними дибки підніметься горами земля. У цьому місці Товтровий кряж перетинає Дністер. Скелі з капличкою на них у народі називають Дід, Баба та Донька. За бажання можна під’їхати польовою дорогою майже до води – і помилуватися незвичним пейзажем (координати точки – 48°33’16.4»N 26°47’00.8»E). Якщо бажання значно сильніше, можна вибратися на них, але 80-кілометровий шлях туди лежатиме через Хотин і Кельменці. На жаль, після того, як перестав працювати пором в Усті, коротшого шляху дістатися до Кельменеччини вже немає.
Є про ці скелі й легенда. Кажуть, що колись жив тут заможний чоловік із дружиною та вродливою донькою, яку доля подарувала їм уже на схилі літ. Дівчина покохала привабливого і бідного сільського вівчаря, та батьки були проти нерівного шлюбу. Тим паче, що за красунею посилав сватів господар села Нагоряни. Дочка не хотіла пов’язувати життя з нелюбом і мріяла лише про свого обранця. Пан, дізнавшись про суперника, відіслав хлопця працювати бокорашем (сплавлювачем лісу) по Дністру. В час весняної повені хвилі Дністра поховали вівчаря. А дівчина кинулася з найвищої кручі в річку. Зломлені горем батьки заповідали поховати їх біля могили єдиної дитини.

Ірина ПУСТИННІКОВА.
Фото автора.