Понеділок, 14 Жовтня 2019 р.
27 Вересня 2019

ПАНОРАМНА СТЕЖКА КАМ’ЯНЦЯ

Кожен другий кам’янчанин гордо називає рідне місто туристичним, проте не кожен знає про унікальні маршрути і цікавинки, особливо ті, що не вказані в популярних путівниках. А їх у перлини Поділля чимало. Ми розпочали із мальовничого і, як нам здавалося, сімейно-спокійного походу по стежках, звідки відкриваються неймовірної краси панорами каньйону, безліч історичних та природних пам’яток, мостів та мостиків, шпилястих верхівок Старого міста, потужних мурів, оборонних комплексів, окремих башт тощо.

Зупинка №1Тестувати маршрут ми з чоловіком взялися в компанії спортивного оглядача газети «Подолянин» Дмитра Бойка та гості
міста, волонтерки Корпусу Ми­-ру США в Україні, американки Морган Райлі. Для захопливіших пейзажів обрали один із днів фестивалю повітряних куль, що тривав у Кам’янці 20-22 вересня. Після цікавого, захопливого і тро­хи екстремального досвіду ді­лимося з вами найголовнішими враженнями та рекомендаціями від подорожі, яку здійснили напередодні Дня туризму.
● Прогулянка стане у приго­ді туристам, а ще корінним ка­м’янчанам, які мріють відкрити для себе місто із нового ракурсу і знайти улюблене місце відпочинку… Особливо сподобається любителям спорту та активного дозвілля.
Тривалість маршруту – близько 1,5 години, протяжність – понад 3 км, але є й варіанти продовження, якщо надворі ще світло. Одяг потрібний зручний, взуття – закрите, з доброю фіксацією, пухирчасте, адже трап­ляються стрімкі схили, чагар­ники, дрібне гілля, сухостій тощо. Бажано мати фотоапарат (або смартфон з якісною камерою), бо відкривається близько 10 неповторних панорам, які, ну, дуже хочеться закарбувати в па­м’яті. Також варто взяти із собою пляшку води або порожню, куди буде можливість набрати водички з джерела. Таких на дистанції буде три.
● Починаємо шлях із підняття Польськофільварецькими сходами. До речі, їх там 153. Подолавши підйом, маємо першу зупинку, де відкривається чудернацький краєвид на північно-західну частину Старого міста. Внизу – комплекс гідротехнічних укріплень Нижньої Польської брами, до якої щільно прилягають дві уцілілі башти. Дещо правіше бачимо поодиноку башту на броді (Захаржевська), а ще ви­-ще – єзуїтський колегіум (1756 р.) із потужними контрфорсами. По­ряд – частина будівлі першої російської гімназії (1837-1841 рр.). Особливо цікаво звідси виглядає унікальне сакральне місце, де переплелися дві релігії (католицизм та іслам), – Петропавлівський костел із мінаретом. Ще правіше відкривається довгий костел францисканів. Часто цю частину нашого міста порів­нюють із краківським Вавелем. Вбираємо в себе цей краєвид і вирушаємо до другої панорами.
● Ідемо вздовж вул.Василя Вишиваного (колишня Вутіша), повертаємо праворуч у вуличку Збарського (видатного біохіміка, який бальзамував Леніна). Пройшовши приватні будинки, знову повертаємо праворуч і йдемо донизу.
Зупинка №2. Тут відкривається краєвид на пивзавод німецької баронеси Евеліни Юній, що діяв і розливав пиво у XIX столітті, а нині перебуває в аварійному стані. Незвичний ракурс і на вежу, в якої декілька назв (Стефана Баторія, Семиповерхова, Королівська), але офіційна – Кушнірська. До неї прилягає славнозвісна Вітряна брама. Немов мотузка для білизни, між баштами виглядає Старопоштовий узвіз – стара головна дорога, в’їзд у міс­то з північного боку.
Колись частина каньйону від Старопоштового спуску до Польської брами була найгустіше заселеною. Тут розміщувалися заїжджі двори, шинки. Семінаристи, які винаймали тут квар­тири, назвали цей куток «Палес­тиною». Саме кам’янецька «Па­лестина» оспівана поетом Степа­ном Руданським у його відомому вірші «Повій вітер на Вкраїну», адже саме там у долині була «біла хатина», а в ній жила «дівчина-голубонька» Марія Княгницька, в яку був закоханий поет.
Зупинка №3● Поступово йдемо стежкою над каньйоном. До слова, у цій частині дороги найбільше екстриму, тому варто бути дуже обе­режним, проходячи над обривом. Робимо зупинку №3. Тут відкриваються краєвиди в обидва боки: Замковий міст, фортеця, ще далі – Георгіївська церк­ва, дзвіниця Петропавлівсько­го костелу, зелений шпиль Пет­ропавлівської церкви (однієї з найстаріших православних), а ще верхівка будинку польсько­го Магістрату (Ратуші), дзвіни­-ця До­мініканського костелу та вціліла дзвіниця Вірменської церкви.
Рухаємося далі. Тут у поле зору потрапляють кам’янисті ар­-ки, що прилягають до Вітряної брами – це Турецький бастіон. Турки, які 1672 року захопили Кам’янець, удосконалили його фортифікацію, використавши камінь із поруйнованого монастиря домініканок. Кам’янчани з іронією називали укріплення «дівочими горщиками».
● Зупинка №4 біля незвичного сучасного будинку, що нависає над Смотрицьким каньйоном наприкінці Пушкінського узвозу. Як уже писав «Подолянин», один кам’янецький бізнесмен збудував досить вдалу репліку мега­хіта американської архітектури 1930-х років. Мова про знаменитий «Falling­water», він же «Будинок над водоспадом», також відомий як Резиденція Кауфмана, зведений 1935 р. у штаті Пенсильванія генієм мінімалістич­-ної архітектури Френком Ллой­дом Райтом. Тільки оригінал піднімався над Ведмежим струмком, а в Кам’янці маємо цілий скельний каньйон. «Будинок над водоспадом» 1991 р. було визнано «найкращим творінням американської архітектури всіх часів», але проєкту вже 84 роки.
Окрім будинку, тут також відкривається непоганий краєвид. Просто перед нами видно па­м’ятку національного значен­ня – Порохові склади. А вгорі ви­дніється і головний корпус училища культури. Тут маємо перше джерельце.
Далі маршрут проляже парковою затінковою стежкою. Хоча дерева доволі розрослися, але стежка протоптана, а місцями навіть перегукується із велосипедною трасою, де молодь тренує свою майстерність у даунхілі (швидкісний спуск на гірських велосипедах). Тому потрібно зважати, що вас можуть стрімко обігнати на двоколісних.
Зупинка №5● Поступово стежка веде донизу, і ми потрапляємо на панораму №5. Тут одне із найпоширеніших місць відпочинку як для пілігримів, так і для романтичних побачень, адже можна посидіти на скелях і насолодитися гарним виглядом на всі 180 градусів. Найбільше уваги, звісно, приверне Новопланівський міст, вигляд на який майже перпенди­кулярний, тому добре видно всі 7 опор, натуральну довжину та з’єднання із каньйоном. Міст датується 1864-74 роками, зазнав значних руйнацій у роки Другої світової війни, висота – близько 38 м. Найбільш захопливо виглядає у вечірній час із підсвічуванням.
Також відкривається гарний вигляд на свіжий мурал, що на фасаді одного з будинків на вул.Зарванській, із зображеннями провідника та головнокомандувача УНР Симона Петлюри, а також поруч ще один стінопис у червоно-чорно-сірих тонах із креативним баченням кам’янецької фортеці, який залишився як відгомін фестивалю «Республіка».
Йдемо далі попри зарослу ділянку паркової оглядової зони, минаємо альпін-парк, де можуть розважитися шукачі пригод та любителі спорту, і поступово виходимо до Лебединого озера. Тут можна втамувати спрагу із кількох джерел: «Під левом» (є табличка про якість води, щоправда, датується лише 2016 роком) та джерело у гроті з орлом. Крокуємо Алеєю закоханих, де добре відомі місця та знайомі краєвиди східної частини Старого міста. Прямо біля мосту розташований інтерактивний монітор, завдяки якому можна дізнатися різну інформацію про місто, в тому числі туристичну.
● Переходимо через дорогу, тут для всіх екстремалів – тролейна переправа вздовж Ново­планівського мосту. Але ми сьогодні вирішили обійтися без «польотів». Шляхом далі потрапляємо до легенів міста – дендропарку. Лівіше залишаємо оленя та левів, беремо курс на найнижчу доріжку.
Подолавши 150-200 метрів, маємо наступну зупинку №6.
Тут перед нами постає Гончарська башта, яку 2018 року зав­дяки коштам із Держбюджету (понад 1 млн грн) реставрували. Зокрема, було виконано роботи з відновлення попереднього мурування на аварійних ділянках кам’яних стін башти, бійниць і коронки, влаштовано дерев’яне перекриття верхнього ярусу, виготовлено та змонтовано автентичні двері з окуттям. Повністю замінено старі аварійні конст­рукції даху: балки, крокви, лати, мауерлати, гонтове покриття, світловий ліхтар, критий конусним завершенням із металевим флюгером.
Поряд із баштою розташована колишня Єврейська синагога (нині ресторан).
Обходимо обережно через вигин та місце водостоку (нині там вода практично не стікає). Минаємо повалені дерева і з новою панорамою потрапляємо років на 40-50 назад. Перед нами занедбані таємничі сходи. Колись вони вели до місця від­починку і насолоди всіх жите­лів – міського пляжу. Тут були і човнова станція, і гарний розлитий Смотрич. На цьому моменті зловлять ностальгію багато читачів-кам’янчан. Ох, як класно було колись…
Таємничі сходи перед сьомою зупинкою● Спустившись східцями, йдемо повільно, аби не гепнутися на десятках мініпагорбів. Виходимо до наступної панорами. Зупинка №7. Оглядаємо чергові башти: круглу Різницьку (Слюсарську) без даху та прямокутну Ковальську, їхні назви походять від ремісничих цехів. Піднявшись назад сходами, продов­жуємо шлях, занурюючись у парк, який усе більше нагадує ліс. Насолоджуємося співом пташок, прохолодою та затінком від сонця. Уявляємо, немов ми у фільмі «Володар перснів», минаємо грізні старі дерева, рухаємося зеленим вузьким коридором.
Зупинка №8● Пройшовши яр, можна ви­йти на асфальтову нижню доріжку або продовжити рухатися стежкою. Поступово підходимо до зупинки №8. Тут є лавочка і вже дуже добре відкривається краєвид на фортецю, але знову ракурс не такий, як на листівках. Звідси замок здається сплюснутим. Проте чітко бачимо суцільний кам’янистий міст.
Інколи тут просто відпочивають, займаються йогою, фотографуються. Під галявиною є джерело, спуститися до якого зручно із лівого боку, за напрямом стежки (орієнтир – дві залізні труби).
● Відновивши гідробаланс, піднімаємося у бік Руських фільварків, виходимо на відомий оглядовий майданчик. Зупинка №9. Два роки тому цю місцину за власні кошти гарно оздобив кам’янчанин Олександр Шушковський, який нині проживає в Німеччині. Чоловік присвятив
затишок цього місця на згадку про батьків. Тут гарно відкривається краєвид на південно-східну частину Старого міста, а особ­ливо на вірменські квартали. Видно казарми фортеці, додається вигляд на Миколаївську церкву, пожежну вишку. Ну і, звичайно ж, на красень кань­-йон, кам’янистий усередині та вбраний у зелень зверху. Вни­зу – міст із шлюзами, де інколи влітку купаються, а ще тут свого часу чекають невідроджені сади де Вітте.
● Далі стежка веде до Руськофільварецьких сходів – завершальної точки нашого «тріпу». Тут ми відпочиваємо, частуємося поживними смаколиками і, звичайно ж, ділимося враженнями.
– Насправді це дуже круто та цікаво, – каже Морган (переклад авторів). – Старе місто, немов звір у полоні каньйону, а ми – приборкувачі. Для іноземців нереально складно уявити, як зі скелі над обривом можна раптово опинитися посеред парку. Я була дуже здивована. Тут класно знімати кіно, бо навіть звичайна прогулянка містом може перетворитися на справжню пригоду.
Нам відкрилося стільки чудових краєвидів, і навіть не віриться, що поруч із деякими я проходила ледь не щодня. І все це всього за дві години. Тепер я знаю, що головне – це вміти шукати.
За бажанням похід можна продовжити у двох напрямках. Зокрема, в першому варіанті можна закласти коло до початку дистанції, піднявшись сходами біля казарм. Далі праворуч по Східному бульвару милувати­ся каньйоном з іншого боку, обі­йшовши три башти, Фурлейсь­ким спуском піднятися на вулицю Довгу, пройшовши повз Новопланівський міст, прямувати далі до Вітряної брами і донизу спуском.
А другий варіант – продовжити рух правим берегом Смотрича по вул.Руській у бік Руської брами і далі стежкою до Замкового (Турецького) мосту. Згодом піднятися до фортеці або навіть рухатися попри вали і піднятися аж до Хреста та символу семи культур.
Обирати вам. А ми бажаємо вдалих і пізнавальних мандрів, крутих вражень та натхнення на нові звитяги!

Дмитро БОЙКО, Ольга ГОЛУБ.

P.S. Кам’янецький клуб активного дозвілля «Ігромани» проведе охочих найцікавішими маршрутами Подільського краю. Організатори обіцяють, що краєвиди в нас не гірші як у швейцарських Альпах, норвезьких фьордах або середземноморських ри­в’єрах.