ПТАХИ НЕСУТЬ ВЕСНУ. І НАДІЮ

1 квітня у світі відзначають Міжнародний день птахів. Дата не випадкова: на початок квітня більшість перелітних мандрівників повертаються до рідних гнізд здалеку. Вони несуть на крилах весну і надію – такі необхідні нам тепер, під час карантину. Колись радянські школярі вітали їхній приліт, розвішуючи у садах і парках саморобні шпаківні та пташині будиночки. Тепер ця традиція майже відмерла, хоча День птахів колись, 1894 року, починався у Сполучених Штатах саме як дитяче свято. Тоді ініціативу пенсильванського педагога Чарльза Бебкока розпіарила популярна у штаті газета «Пітсбурзька телеграфна хроніка». Ініціатива стала популярною – і з 1 квітня 1927 р. почала відзначатися і на теренах Радянського Союзу. Вже через рік у СРСР 1 квітня розвісили близько 15 000 шпаківень.

Хоча в Кам’янці й сьогодні є ен­тузіасти, котрі знайомлять діт­лахів зі світом пернатих.
І най­яскравіший, напевно, з них – Мар’ян ТАРАСЕНКО, старший викладач кафедри біології та ме­тодики її викладання, кандидат біологічних наук, а ще громадський активіст і талановитий фотограф-аматор. Карантинні заходи внесли жорсткі корективи в розклад його популярних орнітологічних екскурсій для охочих, та коли пандемія перестане чорним крилом накривати планету, обов’язково відведу сина на екскурсійну прогулянку з паном Мар’яном. А поки поговоримо з харизматичним біологом, чому він вирішив розпо­відати кам’янчанам про пернатих.
– Пане Мар’яне, чому й коли Ви вирішили пов’язати своє життя з біологією?
– Приязнь до біології, а точніше – до тварин, була ще з дитинства. Мабуть, це спадкове, від батька. Він теж завжди, скільки пам’ятаю, приносив додому цуценят, підбирав травмованих птахів. Мене батьки завжди підтримували, ні­коли не було заперечень щодо бажання утримувати вдома хом’яків, папуг і рибок. У школі зацікавленість тваринами була відкоректована в напрямку орнітології вчителем біології Миколою Матвєєвим. Він організував у навчальному закладі зоологічний гурток і регулярно проводив із нами, школярами, орнітологічні екскурсії. З Миколою Дмитровичем ми і сьогодні – колеги по викладацькій роботі в К-ПНУ імені Івана Огієнка та фауністичних дослідженнях на Поділлі.
– Робота викладачем у виші залишає простір для креативних ініціатив?
– Те, чим ми зі студентами зай­маємося на відкритих заняттях із практичної зоології, а це, наприклад, вивчення одноклітинних із використанням мікроскопів чи визначення комах за їхніми морфологічними ознаками, знайомство з птахами нашого міста, сформувалося як форма комунікації між нав­колишнім середовищем та людиною, – продовжує Мар’ян Тарасенко. – Існує такий навчальний курс – «Організація екскурсійної діяльності за методикою «Інтерпретація природи». Він передбачає непросту передачу інформації від носія до реципієнта. Це швидше мистецтво, засіб, шляхом якого формується зацікавленість та, відповідно, виклик. А надалі вже дослідник сам шукає відповіді на запитання та формує цілісну картину явища, яке вивчається. Тож цінність отриманої інформації для шукача зростає в рази, адже він знаходить її сам. Ось так і має працювати механізм формування свідомості. В нашому випадку – екологічної. Але на практиці завжди потрібно імпровізувати та вдосконалюватися. Це завжди цікаво як для мене, так і для студентів, з якими працюємо.
Такі наші проєкти підтримує керівництво університету, адже так ми можемо більше розповісти кам’янчанам і гостям міста про навчальний заклад, ознайомити з лабораторіями та дати можливість кожному за бажанням спробувати себе в ролі дослідника природи.
– Розкажіть, як народилася ідея проводити орнітологічні екскурсії для всіх. Чи в радість така громадська активність вам? І як реагують діти та дорослі-неспеціалісти, хто приходить, аби поспостерігати за птахами разом із вами?
– Так, орнітологічні екскурсії знайомлять охочих із птахами Поділля. Зазвичай ми проводимо їх у вихідний у межах міста. Кам’янець-Подільський для таких екскурсій підходить чудово: наше місто характеризується різноманітними умова­-ми для проживання та гніздування птахів. На сьогодні в Кам’янці зу­стрічаються близько 110 видів птахів. Найкращими місцями для спостереження за ними є дендропарк, Смотрицький каньйон, Старе міс­-то. Екскурсії тривають протягом 2-2,5 годин. Найкращий період для спостереження за птахами – весна та літо. Вони повертаються з місць зимівлі, починають співати, формують пари, будують гнізда, насиджують кладки та вигодовують пташенят. Протягом цих періодів можна спостерігати за поведінкою птахів дистанційно, використовуючи бі­ноклі та не турбуючи пернатих. Тому кожна орнітологічна екскурсія – це завжди щось нове. Власне, са­-ме тому орнітологічні екскурсії є популярними серед кам’янчан. Незалежно від віку, кожен знайде щось своє. І ми також знаходимо. Екскурсії мають за мету сформувати усвідомлення, що твоє помешкання – це не лише квартира чи будинок, але й весь навколишній світ.
– Чи бували якісь курйозні випадки під час дослідження птахів?
– Ще десять років тому людина з біноклем, блокнотом та олівцем, яка йшла через населений пункт і в бінокль оглядала людські обійстя, сприймалась або як працівник райенерго, який шукає незаконне підключення до дротів, або ж як злодій, котрий вишукує, що та де лежить без нагляду. Декілька ра­зів навіть доводилося пояснювати, що ми обліковуємо птахів. Одного разу таке пояснення давали голові сільради, якого викликали пильні та небайдужі мешканці. Але тепер таких випадків значно менше. Нині бьордвотчинг (від англійського bird­-watching – спостереження за птахами) – це популярно та цікаво.
– Наразі в країні та й загалом у світі триває карантин. Але якщо хтось вибирається на самотню прогулянку в парк, то яких пташок може побачити в місті?
– Так, час нині не для екскурсій. Але навесні кожен день – це приліт нових і нових птахів із місць зимів­-лі. Якщо на початку березня в парку було чути спів великої та блакитної синиць, повзика, чорного дрозда та перестукування дятлів і жовен, то вже із середини місяця прилетіли і співають зяблик, вільшанка, вівчарик-ковалик, дрізд співочий, хуркає припутень та воркує горлиця садова. А ще за два тижні повернуться дальні мігранти з Північної та Екваторіальної Африки – кропив’янки, мухоловки, вівчарики та очеретянки. Маю думку, що за птахами можна спостерігати протягом усього року. Для цього необхідна сонячна безвітряна погода та бажання.
– Чи не важко вам, біологам, від розуміння того, що більшість подоляків природу швидше нищать, ніж люблять? Неприємна реальність не заважає діяти, руки від такого не опускаються?
– Ні, не важко, коли є однодумці. Це колеги із К-ПНУ імені Івана Огі­єнка та Національного природного парку «Подільські Товтри», друзі-науковці по всій країні, громадські активісти, волонтери, звичайні небайдужі мешканці міста. Насправді значно більше людей, яким однаково чи байдуже. Їм байдуже все: навколишнє середовище, його стан, дії тих, хто нищить природу (а таких – якраз одиниці). І саме тих, кому однаково, й потрібно розрухувати та змінювати. Адже якщо людина не хоче змінюватися сама – природа внесе корективи на власний роз­-суд. Інколи – жорстоко та безальтер­нативно. Як, для прикладу, сьогодні. Впевнений, що людство зробить висновки та змінить ставлення до світу, який є невід’ємною частиною його самого.

Ірина ПУСТИННІКОВА.